Тема 23. Система розподілу доходів населення.

Питання, що підлягають вивченню:

1. Сутність доходів їх форми, механізм та принципи розподілу. Фіксальна політика.

2. Вимір доходів.

3. Диференціація доходів населення.

Рекомендована література:

[ 3 ]-ст. 412-417; [ 7 ]-ст. 276-291 (т.2.);

Основний зміст матеріалу:

І. Під доходами населення розуміють суму грошових засобів і матеріальних благ, одержаних або вироблених домашніми господарствами за певний проміжок часу.

Усі доходи населення можна поділити на дві основні групи: грошові і натуральні. Механізм та форми розподілу доходів відображає схема:

СФС – суспільні фонди споживання: пенсійний, витрати працездатності, охорони здоров’я тощо.

Фонд життєвих засобів – товари і послуги, що купує населення на одержані доходи.

Економічна теорія виділяє такі основні принципи розподілу доходів:

1. Оптимальний розподіл між державою і суб’єктом господарювання.

2. Єдина ставка оподаткування для усіх суб’єктів господарювання. Наприклад для України вона становить 13% доходу, з 2008 року – 155 доходу.

О птимальність розподілу доходів найкраще пояснюється так званою кривою А.Лаффера. (прихильник теорії економіки пропозиції, що слідує принципам монетарної моделі М.Фрідмена); він тривалий час був радником президента США Р.Рейгана, фундатором економічної політики „рейраноміки”.

Єдина ставка надходження не єдина точка зору серед економістів – це погляди прихильників неокласицизму (монетаристів). Кейнсіанці вважають, що більші податки мусять сплачувати власники більших доходів (високо прогресивне оподаткування). Єдина ставка оподаткування використовується як основа фіскальної політики в країнах з ліберальною економічною системою (США, Канада, Австралія, Велика Британія, тепер Японія та інші). Прогресивне оподаткування в країнах ЄС (Швеція, Норвегія, Німеччина, Франція, Данія та інші).

Сутність фіскальної політики розкриваються в її функціях: регулююча і фіскальна, а також в класифікації податків (обов’язкових платежів): прямі і непрямі; загальнодержавні і місцеві тощо.

ІІ. Вимір доходів роблять за допомогою індексів цін, які відображають їх зміни у вартості життя населення, або зміни доходу населення від зміни цін на товари і послуги.

Головним індексом цін вважається індекс номінального доходу

, де р^t і q^t , р⁰ і q⁰ – відповідно позики ціни товарів та їх кількостей у поточному і базовому році

До індексу номінального доходу прирівнюють індекси споживчих цін:

• індекс Ласпейреса: , коли порівнюють зміну доходу з базовим роком;

• Індекс Пааше: коли порівнюють зміну доходу з минулим роком.

Якщо Р_L < М_і , то стверджують, що рівень життя населення стало кращим, ніж у базовому році.

Якщо Р_L > М_і — гіршим, ніж у попередньому.

Середньозваженим індексом є індекс І.Фішера

Індекси споживчих цін використовують для визначення реальних доходів, та їх руху. Наприклад,

• ,

• 

• 

За допомогою індексів цін роблять вимір прожиткових мінімумів: фізичного, соціального, у формі мінімального споживчого бюджету (МСБ).

ІІІ. Індекси цін показують зміни у вартості життя населення. Диференціація доходів – це різниця в рівні доходів на душу населення. Кількісно диференціація, оцінюється за допомогою спеціальних показників. Серед них найбільш авторитетними є:

а) Крива Макса Лоуренса (1905р.)

Бісектриса, показує ідеальний, справедливий і рівномірний

розподіл доходів

Крива Лоренцо, показує реальний розподіл доходів. Чим більше

вона має відхилення від бісектриси, тим вищий

рівень диференціації.

б) Децильний коефіцієнт – показує співвідношення між середніми доходами 10% найбільш заможних громадян і середніми доходами 10% найменш забезпечених

в) Індекс концентрації доходів населення (коефіцієнт Джині) – показує ступінь диференціації доходів населення: Вимірюється в проміжку від „0” до „1”. Нуль – ідеальний розподіл доходів. Одиниця – вкрай полярний.