21.Проаналізуйте причини перетворення козацтва в окремий стан.

В 1648-1654 рр. кардинальні зміни сталися в становищі козацтва, яке з невеликої соціальної групи почало перетворюватися в роки війни в окремий стан суспільства. Процес цей розпочався з масового покозачення селянства й міщанства, котрі таким чином намагались позбутися феодальної залежності, завоювати особисту свободу і навіть соціально-економічні та політичні привілеї. Піднявшись на боротьбу з поневолювачами, селяни й міщани масово оголошували себе козаками і відмовлялися виконувати феодальні повинності. Козаками вважала себе значна частина селянства й міщанства Лівобережжя, Правобережжя і Західної України, яка брала участь у боях селянсько-козацького війська проти армії Речі Посполитої.

25.Розкрийте причини, рушійні сили та етапи Визвольної війни українського народу середини ХVІІ ст.

Причини: 1.Посилення феодального гніту (зростання панщини, податків);2.Посилення особистої залежності селян від феодалів;3.Усунення українців від участі в міському самоуправлінні; 4.Відбувається дискримінація у сфері мови та освіти;5.Проводилася політика на ліквідацію православної віри;6.Скасування значної кількості козацьких привілеїв.

Головними рушійними силами були козацтво, селянство, міщанство, частина українського духовенства та шляхти.Очолив війну гетьман Богдан Хмельницький – високоосвічена людина.

Метою війни було повалення польсько - шляхетського феодального гніту, встановлення політичної, територіальної автономії, а на наступному етапі визрівала ідея створення незалежної національної держави.

Можна виділити п'ять періодів перебігу національно-визвольної війни: Перший (лютий 1648 р. - червень 1652 р.) - період найбільшого розмаху та інтенсивності національно-визвольної і соціальної боротьби. Другий (червень 1652 р. - серпень 1657 р.) - період погіршення економічного і геополітичного становища козацької України. Третій (вересень 1657 р. - червень 1663 р.) - період різкого загострення соціально-політичної боротьби, що вилилася в громадянську війну і привела до розколу козацької України на два гетьманства - Правобережне і Лівобережне. Четвертий (липень 1663-1668 рр.) - період боротьби національно-патріотичних сил за роз’єднання України в умовах прагнення польського й російського урядів поділити українську державу. П'ятий (липень 1668р. - вересень 1676 р.) - період кризи і поразки визвольної війни. Ліквідація державності на Правобережжі.

28.Розкрийте зміст Зборівської та Білоцерківської угоди Б. Хмельницького з польським королем.

8 серпня 1649 р. Б. Хмельницький і польський король Ян Казимир підписали Зборівський мирний договір. Його зміст фактично означав, що польський уряд вперше визнав автономію української козацької держави в межах Речі Посполитої на території трьох воєводств - Київського, Брацлавського і Чернігівського. Ось на яких умовах укладено було так звану Зборівську угоду: 1. Король оставляє Запорожському війську усі його давні вольності, а за для того він повинен дати нові привілеї. 2. Козаки житимуть тільки в трьох воєводствах: Київському, Браславському і Чернигівському, а Волинь, Поділля й Галичина остаються, як і раніш, під Польщею. 3. Війська реєстрового має бути 40.000. 4. Посполиті, що живуть у королівських маєтках, повинні одбувати свої повинності, а ті, що по шляхетських маєтках, повинні слухатися своїх панів. 5. Чигирин з округою має бути при булаві Гетьмана, як його столиця. 6. Усе, що діялося під час колотнечі, нехай забудеться на віки, нікому кари за те не повинно бути. 7. Там, де пробуватимуть козацькі полки, жиди не можуть мати а ні власности, а ні орендувати, а ні навіть просто проживати. 8.Всим учасникам повстання проголошувалася амністія. Водночас магнати і шляхта мали право повертатися до своїх маєтків; 9.Католицька і православна шляхта зрівнювалися у правах, а православний митрополит отримував місце у польському сенаті. Питання про унію передавалося на розгляд сейму

28 вересня 1651 року між Б. Хмельницьким та поляками був укладений Білоцерківський мирний договір. Цей документ ультимативного характеру складався з 24 статей. Головними з них були: 1. кількість реєстрового війська зменшувалася з 40 тис. до 20 тис. осіб; 2.козацька територія обмежувалася лише Київським воєводством; 3. у Брацлавське й Чернігівське воєводства поверталася польська адміністрація; 4.магнатам і шляхті поверталися їхні маєтки в Брацлавському та Чернігівському воєводствах, а також відновлювалася їхня влада над селянами; 5.гетьман зобов'язувався розірвати союз із Кримським ханством, крім того, він позбавлявся права дипломатичних відносин з іноземними державами. Б. Хмельницький залишався гетьманом, але після його смерті король діставав право призначати й звільняти гетьманів; 6.на Поділля, Волинь і Чернігівщину вступало польське військо; 7. усю старшину й полковників мав відтепер затверджувати король; 8.поляки підтверджували права православної церкви; 9.проголошувалася амністія всім учасникам повстання.

Білоцерківська угода, як і Зборівський мир, мала суперечливий і тимчасовий характер, але обидві сторони були так виснажені війною, що сподівалися виграти хоч короткий перепочинок.

24.Причини, зміст і наслідки для України селянсько-козацьких повстань, що відбулися в кінці ХVІ – 30-х рр. ХVІІ ст.

Народні повстання кінця XVI ст. – 20-30 рр. XVII ст були породжені широкими соціально-економічними та політичними причинами. Серед них найголовніша – це посилення феодального, релігійного та національного гніту на українських землях після Люблінської унії, а такоє поява українського козацтва, як серйозної окремішньої політичної та військової сили.

Найбільшими народними повстання кінця XVI ст., в ході яких визначну роль відігравало козацтво, можна вважати повстання під проводом К.Косинського (1591-1593рр.), та народне повстання під керівництвом С.Наливайка (1594-1596рр). Головними рисами цих повстань була масовість – окрім козацтва в них приймали активну участь широкі верстви селян, міщан, в першу чергу ремісників, а такоє намагання повсталих обмежити всевладдя Речі Посполитої і Україні, зберігти а то й розширити козацькі вольності і права, відновити позиції української православної церкви. Ці повстання закінчились поразкою, однак послугували базою для розгортання та посилення народних рухів в 20-30-х роках XVII ст., змусили піти Річ Посполиту на певні поступки – дещо послабити гніт в українських землях, легалізувати українську православну церкву. Посилення народних рухів в 20-30 роках XVII ст. було викликано посиленням польського національного, феодального, релігійного гніту після Хотинської війни . Замість обіцяних під час війни послаблень Річ Посполита розправлялась з селянами, що заводили козацькі порядки, забороняли козакам приймати втікачів, підтримувати зв‘язки з іноземними державами, втручатися в релігійні справи, підтримувати українську православну церкву. Найбільшими повстаннями цього періоду були повстання під приводом Марка Жмайла (1625р.), Тараса Федоровича (1630-1631 рр.), Павла Бута (Павлюка), Якова Острянина, Дмитра Гуні (1637-1638 рр.). Ці, як і попередні народні рухи, незважаючи на масовість і наступальну тактику, потерпіли поразку. Причини поразки народних рухів в XVI- 20-30 рр. XVII ст.: а) були погано підготовлені;б) селяни та міщани були погано озброєні;в) не завжди козаки виступали єдиною силою з усім іншим населенням;г) нерішучість козацької старшини, яка боялась втратити свої привілеї;д) українські повстання не підтримувались польськім і литовським населенням, через що уряз зміг стягувати сили з інших областей для придушення повстань.

Значення народних рухів.а) стримували посилення польського національного, феодального і релігійного гніту ;б) вдалося досягти відновлення української православної церкви;в) народні маси накопичували досвід національної та антифеодальної боротьби;г) виросли козацькі привілеї; д) підготували грунт для успішного розгортання Визвольної війни українського народу (середина XVII ст.) під проводом Б.Хмельницького .