54. Проаналізуйте національну політику Російської імперії щодо українців в другій половині 19 - на поч. 20 ст.

Особливістю перебування Лівобережжя і Слобожанщини у складі Росії в XVIII ст. був тотальний, безперервний, хоча і хвилеподібний наступ самодержавства на права України. Суть цього наступу полягала в намаганні ліквідувати українську автономію та інкорпорувати ці землі до складу імперії. З огляду на це можна констатувати, що офіційна російська політика в українському питанні у цей час пройшла кілька етапів, у межах яких темпи, форми, методи, інтенсивність та результативність імперської експансії були різними, але поступальність цього процесу зберігалася постійно.

  І етап (1708—1728) — форсований наступ на українську автономію. Хвиля репресій, розгром Батурина були першою реакцією Петра І на перехід І. Мазепи до шведів. Після цього кроку гетьмана російський цар вирішив остаточно «прибрати Україну до рук»

II етап (1728—1734) — повернення Україні частини її прав та вольностей. Смерть Петра І, реальна загроза війни з Туреччиною змінили політичну кон´юнктуру.  1728 р. в день коронації Петра II новий гетьман подав петицію про повернення Україні колишніх прав та вольностей згідно з угодою 1654 р.

III етап (1734—1750) — посилення імперського тиску. Після смерті Д. Апостола в Петербурзі було прийнято ухвалу: нового гетьмана не обирати, а всю повноту влади передати тимчасовому державному органу, що дістав назву «Правління гетьманського уряду». До нього входило шість осіб: троє росіян та троє українців.

 IV етап (1750—1764) — тимчасове уповільнення процесу російської експансії. У 1750 р. Україну чекав черговий поворот долі — саме цього року останнім гетьманом стає брат фаворита нової імператриці Єлизавети — К. Розумовський. Російський уряд уповільнив, але не припинив свого наступу на українську автономію.

V етап (1764—1783) — остаточна ліквідація української автономії. Після ліквідації гетьманства 1764 р. вся повнота влади в Україні зосередилася в руках Другої Малоросійської колегії на чолі з графом П. Рум´янцевим. Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію

55. Охарактеризуйте роль, яку Україна відіграла в I Світовій війні та наслідки війни для України.

Перша Світова війна (1914-1918) перетворила українські землі на об'єкт експансії, арену воєнних дій, а їхніх жителів - на учасників братовбивчого протистояння. Крім того війна зумовила руйнацію народного господарства, деформацію структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу. Серед трудящих мас посилились антивоєнні настрої і відбулося піднесення національно-визвольного руху, що свідчило про назрівання демократичної революції. Перша світова війна стала для українців справжньою національною трагедією. Єдиним позитивним для України наслідком війни було те, що війна виснажила обидві імперії і прискорила їхній крах.

Жорстока війна та її наслідки спричинили гостре невдоволення серед багатьох верств українського народу, зростання революційно-визвольного руху. Спад страйкової боротьби, викликаний початком війни,"змінився навесні 1915 р. піднесенням. У цілому з початку війни до березня 1917 р. в Україні відбулося понад 370 страйків, у яких взяло участь близько 300 тис. робітників. Вони висували економічні вимоги, все активніше виступали проти самодержавства і війни. З серпня 1914 р. до кін. 1916 р. в Україні відбулося понад 160 селянських виступів, з них на Поділлі — 50, на Київщині — 32, на Харківщині — 28. Приблизно 20 % виступів супроводжувалися сутичками з поліцією та поміщицькою сторожею, близько третини — закінчувалися арештами й ув'язненнями селян. Слідом за робітниками та селянами на революційну боротьбу піднялися солдати. Вони відмовлялися йти в бій, убивали ненависних офіцерів, здавалися у полон тощо. З часом, зі зростанням політичної та національної свідомості, вони відкрито повставали, браталися із солдатами противника. Революційний рух робітників, селян та солдатських мас активізував демократичну інтелігенцію, зокрема студентську молодь.