1. Стреси в організаціях.

«Організаційний стрес»_: (organizational stress) виникає в результаті негативного впливу особливостей організації, в якій працює суб'єкт діяльності. Ці поняття є близькими, але не синонімічними.

Коли мова йде про «організаційний стрес», то мають на увазі негативні явища у фізіологічній та психологічній сферах персоналу організацій, які породжуються особливостями організації та організаційними процесами при виконанні професійної діяльності Для аналізу «організаційного стресу» В. А. Бодров використав такі організаційні характеристики, які можуть обумовити виникнення професійного стресу:

- структура організації;

- організаційні процеси;

- особливості управління організацією;

- соціальні процеси в організації.

Характеристики організації при аналізі «організаційного стресу»:

1.     Структура організацій:

- спеціалізація і розподіл праці;

- централізація управління;

- співвідношення структури і функцій організації;

- формалізація завдань;

- участь в управлінні;

- кадрова політика, просування по службі.

2. Організаційні процеси:

- цілі діяльності (реальність, зрозумілість, протиріччя);

- наявність зворотного зв'язку;

- професійна підготовка (перепідготовка).

3. Особливості управління в організації:

- політика наймання;

- оцінка діяльності;

- оплата праці;

- режим роботи;

- робочі зміни;

- охорона праці

- турбота про здоров'я:

- організація робочого місця.

4.     Соціальні процеси в організації.

- психологічний клімат:

- сумісність, згуртованість колективу:

- рівень міжособистісної взаємодії:

- рівень довіри в колективі;

- соціальна відповідальність.

У багатьох дослідженнях йшлося про наявні у працівників різних типів професій психічні перевантаження, соматичні розлади, негативні поведінкові реакції, які виникали внаслідок впливу професійних стресорів. У науковій літературі, присвяченій проблемі професійних стресів, можна зустріти інформацію про велику значущість вивчення цієї проблеми для економіки багатьох країн. Оскільки витрати організацій на медичне обслуговування персоналу сягають мільйонів доларів, то це стимулює керівників організацій та дослідників до вивчення цієї проблеми для зниження впливу негативних професійних ситуацій на персонал організацій.

2. Основні підходи до визначення феномену «професійного вигорання».

Термін «професійне вигорання» (англ. — «burnout») введено американським психіатром X. Дж. Фрейденбергером у 1974 році. Фрейденбергер ввів це поняття для характеристики психічного стану здорових людей, які інтенсивно спілкуються з клієнтами, пацієнтами, постійно перебувають в емоційно навантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги. Це люди, які працюють у системі «людина — людина»: лікарі, юристи, соціальні працівники, психіатри, психологи, вчителі; менеджери тощо.

Нині відомі декілька основних підходів до вивчення синдрому «професійного вигорання».

Перший підхід розглядає «професійне вигорання» як стан фізичного, психічного і передусім емоційного виснаження, викликаного довготривалим перебуванням в емоційно перевантажених ситуаціях спілкування. А відтак «професійне вигорання» тлумачиться як синдром «хронічної втоми».

Другий підхід розглядає «професійне вигорання» як двовимірну модель, що складається, по-перше, з емоційного виснаження та, по-друге, — з деперсоналізації, тобто погіршення ставлення до інших, а іноді й до себе.

Але найпоширенішим є третій підхід, запропонований американськими дослідниками К. Маслач і С. Джексон. Вони розглядають синдром «професійного вигорання» як трьохкомпонентну систему, котра складається з емоційного виснаження, деперсоналізації та редукції власних особистіших досягнень.

«Burnout» — це синдром, група симптомів, що з´являються разом. Однак усі симптоми в жодної людини не проявляються одночасно, оскільки «професійне вигорання» — процес дуже індивідуальний.

Г. Роберте класифікує вищенаведені симптоми як: 1) зміни у поведінці; 2) зміни в мисленні; 3) зміни у почуттях; 4) зміни в здоров´ї.

Аналіз змісту й окремих проявів синдрому показує, що «професійне вигорання» має досить складну структуру, тобто багато симптомів, які у кожного менеджера або працівника організації можуть проявлятися по-різному, з урахуванням конкретних обставин його професійної та особистішої життєдіяльності.