14.Історична анроп. Культурно-антропологічна історія в сша р. Дарнтон

У середині 80-х роки дослідницьке поле "нової соціальної історії"" у США зазнало серйозних змін.

Дослідження культурних феноменів дало змогу історикам з'ясувати особливості сприйняття рабства різними верствами населення у XIX ст., світобачення різних категорій американського населення, зокрема, негрів тощо. Інтерес дослідників привертали події та явища історії інших країн і народів. Значний резонанс мала книга професора Прінстонського університету Роберта Дарнтона "Велика котяча різанина та інші епізоди з історії французької культури" ( 1984), написана у річищі історії ментальностей.

У цій книзі досліджуються способи бачення світу у Франції XVIII століття, причому автор прагнув показати не тільки уявлення французів про навколишній світ, але й те, як саме вони його інтерпретували, якого сенсу надавали, які почуття у нього вкладали, Замість того, щоб іти прокладеною дорогою інтелектуальної історії, його дослідження вдирається на незвіданий терен, що у Франції називається історією ментальностей.

Більшість схильна вважати, що культурна історія займається пише високою культурою. Культурою з великої літери. І, хоча icторія культури з маленької літери сходить до праць Якоба Буркгарда, якщо не Геродота, вона залишається маловідомою і сповненою неочікуваного. Якщо історик ідей простежує розвиток формального мислення від одного філософа до іншого, то історик-етнограф досліджує уявлення про світ простих людей, прагнучи відновити їх картину всесвіту, продемонструвати, як вони розкладали по поличках дійсність у себе в головах і як це відобразилося на їхній поведінці. Він не робить з так званої "людини з вулиці" філософа, а намагається виявити стратегію виживання, що диктувалася вулицею, Вулиця навчає простих людей особливого роду кмітливості, і треба сказати, вони здебільшого проявляють не менше здорового глузду, ніж вправні філософи. Просто замість того, щоб висловлювати судження у термінах логіки, вони оперують матеріальними предме-тами або іншими речами, що їх надає їм власна культура, наприклад, обрядами або усними розповідями.

15. Третє покоління Школи "Анналів": квантифікація і ментальність.

Поворот до історії ментальностей з особливою силою проявився у послідовників Школи у 70-80-ті роки, коли почали задавати тон представники т.зв. "третього покоління". Найбільш відомими його представниками стали Ж. лє Ґофф, М. Ферро, П. Нора. У 1974 р. вони опублікували тритомну колективну працю "Техніка історії", в якій під впливом постмодерну проголо­сили намір створити "нову історію", що повинна відійти від вив­чення соціальних структур і надструктур, відмовитися від "великих наративів", "глобальних схем" і зосередитися на дослідженні свідомісних явищ, індивідуальних і колективних уявлень, описі подій. Історія, на думку авторів, повинна бути відкрита всім впливам, співпрацювати з багатьма науками, повернутися обличчям до окремої людини та її переживань. Поворот в історіописанні був закріплений в колективній роботі "Нова історія" (1978), яка вийшла під редакцією лє Ґоффа. У ній простежувалася сильна тенденція до зв'язку історії з культурною антропологією, вивченням індиві­дуального і колективного досвіду.

Ініціатори звороту до "нової історії"" своїми дослідженнями створили взірці нового історіописання. У 1975 р. великим накладом вийшла праця Е. лє Руа Лядюрі "Монтайю, окситанське село з 1294-1324 р." Це була історія ізольованої в Піренеях сільської громади в добу середньовіччя. На основі 92-х томів актів доклад­ного розслідування на предмет поширення в селі катарської єресі, історик реконструював цікаву картину життя та уявлень селян, їхнього господарства, звичаїв, сімейних стосунків. Блискуче напи­сана книжка читалася як роман, стала бестселером, побила всі рекорди популярності (загальний наклад 2 млн примірників), при­несла автору комерційний успіх. Подібна реакція була й на нас­тупну роботу Е. лє Руа Лядюрі 1979 р. "Романський карнавал", де він взяв сюжет про соціальні заворушення у місті Роман, спрямова­ні проти засилля знаті, здійснив реконструкцію світосприйняття мешканцями Ланґедока свого часу і власного місця у ньому. Заколот у Романі 1580 р. змальовано в химерній атмосфері карна­вального дійства, в якому люди в силу обставин і звичаїв висту­пають в певних ролях, про які й самі не здогадуються.

Культурна антропологія стала найбільш популярним захоп­ленням представників "третього покоління" Школи "Анналів". Гучного розголосу і наслідування набули праці Філіпа Арієса, який у 70-ті роки опублікував декілька книжок про ставлення до смерті в різні часи та його відображення в поведінці людей ("Людина перед обличчям смерті", 1972; "Нарис смерті на Заході", 1975). Після того чимало істориків почали вивчати народження, шлюб, почуття, кохання, одяг та інші прояви людського життя у минулі часи. Зокрема, Жорж Дюбі написав роботу "Лицар, жінка і священик. Шлюб у середньовічній Франції"" (1981). У цьому ж напрямі працював і Жак лє Ґофф, якого цікавили системи колективних уявлень та ідей людей середньовіччя, "учена" та "народна" культура. Героєм його творів стали прості люди та їхні повсякденні проблеми, звичаї, вірування, забобони ("мовчазна більшість"). Культурно-антропологічний підхід усунув з історії по­дії й постулював "неподієву історію" - ментальність, змусив запро­вадити у дослідження нові типи джерел (фольклор, казки, ритуали, артефакти). Усе це дало змогу значно глибше проникнути у внут­рішній світ людей певної епохи.