10. Нова економічна історія. Фогель. Норт.

Раніше економічна історія розглядалася просто як різновид історичних досліджень, що описують господарське життя минулого, і лише в середині XX ст. вчені підступили до аналізу тенденцій еволюції господарських систем. З 60-х років все значущішими стають дослідження у галузі кліометрії — нового напряму економічної історії. Прихильники його, зокрема американські вчені Р.-В. Фогель, Д.-С. Норт, С. Енгерман та інші, за допомогою найсучасніших методів вивчають траєкторії економічних процесів минулого, щоб вивчати нинішнє і прогнозувати майбутнє, кількісно оцінюють історичні явища. Термін "нова економічна історія" запровадив у науковий оборот саме Р.-В. Фогель у своїй праці "Нова економічна історія, її визначення і методи" (1966).

Наукові дослідження в межах цього підходу орієнтовані на передбачення, що минуле залишило значно більше інформації, яку виявляє історик, використовуючи лише традиційні методи. Крім загальновизнаних фактів, що безпосередньо засвідчують речові та письмові джерела, сама наявність і частота згадувань про такі факти є певною інформацією про минуле. Величезні пласти речових та письмових історичних джерел (податкові і митні звіти, податні книги, реєстраційні записи церковних приходів та монастирів тощо) практично не цікавили істориків, оскільки на основі кожного з них окремо неможливо було зробити ніяких узагальнень.

Ще приголомшливішими виявилися результати знаменитого спільного дослідження Фогеля і Енгермана про роль та ефективність рабства у південних штатах США напередодні Громадянської війни. Вважалося, що американське рабство було надто неефективне через примусовий характер праці. Воно сприяло падінню підприємницького духу, призвело до низької ефективності розподілу ресурсів та доходів на душу населення на рабовласницькому Півдні. Дослідження Фогеля і Енгермана показали, що інтенсивна організація господарств, економія від масштабу та сприятлива кон'юнктура ринків бавовни робили плантаційні господарства прибутковими; витрати відтворення рабів були меншими за прибуток від работоргівлі; ефективність сільськогосподарського виробництва на "відсталому" Півдні була вищою, ніж на "розвинутій" Півночі, і що доходи на душу населення в південних штатах були не тільки на рівні найрозвинутіших країн тих років, а й відзначалися надзвичайно високими темпами зростання. Ефективність рабовласницької системи виявилася набагато вищою, ніж вважали, і причинами її краху були не економічні, а політичні та соціальні фактори. Це не означало, що автори з моральної точки зору підтримували рабство.

Таку позицію підтримав Д.-С. Норт. У своїй праці "Зростання і добробут в американському минулому: нова економічна історія" (1966) він наголосив, що саме по собі рабство не зумовлювало зниження якості підприємницької діяльності, зменшення обсягу капіталовкладень, нераціональний розподіл капіталу між сільськогосподарським і промисловим виробництвом. За екстенсивного виробництва переважно сільськогосподарського, південні плантатори раціональніше вели господарство, краще обробляли землі та використовували капітал і працю рабів для одержання найбільшого прибутку. Водночас він зазначає, що не торкається моральних і етичних аспектів цього процесу.

11.«НОВА СОЦІАЛЬНА ІСТОРІЯ» — один із найдинамічніших напрямів розвитку європ. та північноамер. історіографії 2-ї пол. 1960 — 1990-х рр. Ставить перед собою завдання пізнання історії як складного процесу соціальної взаємодії різних макро- і мікросоціальних груп. На відміну від традиційної соціальної історії, представники якої обмежувалися дослідженням великих соціальних груп (макроструктур), вміщуючи в центр свого вивчення проблеми існування класів, партій, соціальних рухів й інституцій і трактуючи поняття «соціальна структура» передовсім крізь призму класового чи майнового розшарування сусп-ва, «Н.с.і.» під цим поняттям розуміє здебільшого систему ієрархічно взаємопов’язаних соціальних позицій, котрі фіксують сусп. положення, права й обов’язки індивідів, що володіють різним статусом і престижем, а також рольових обов’язків, які сусп-во ставить перед своїми членами, котрі поділяють ті чи ін. позиції. Тобто запозичує трактування, яке до цього часу використовувалося винятково у сфері структурно-функціональної соціології. Історія розвитку напряму тісно пов’язана з ім’ям нім. історика і соціолога М.Вебера, котрий органічно поєднував істор. та соціологічні методи аналізу сусп. процесів, розглядаючи історію і соціологію не як різні дисципліни, а лише як окремі напрями єдиного наук. інтересу. Саме на ґрунті творчого переосмислення доробку М.Вебера в 2-й пол. 1960-х рр. і сформувалася парадигма «Н.с.і.» У процесі розвитку «Н.с.і.» має місце запозичення істориками методів і прийомів соціології економіки.

Прихильниками такого історіописання стали знані й мо­лоді історики Ф. Фішер, К. Д. Брахер, Г. У. Велер, Т. Шидер, Г. А. Вінклер .Особлива роль у соціальному спрямуванні німецької історіо­графії належить Вернеру Конце.

12 «Психоісторія». Одним з головних завдань історичної науки є інформування суспільства про успіхи та помилки минулих поколінь, передача їх позитивного та негативного досвіду з метою унеможливлення повторення ситуацій, які нанесли непоправних збитків суспільству. Виходячи з цього завдання надзвичайно важливим виступає не тільки знання історичних фактів, а й розуміння психологічного підґрунтя історичних подій. Саме цим і займається відносно новий напрям в історичній науці – психоісторія.

Історична психологія — галузь психології, яка вивчає розвиток психіки в соціально-історичному аспекті, а також зміни людської психіки в історичному вимірі. Як складова частина психології розвитку Історична психологія вивчає історіогенез психіки у процесі становлення і розвитку цивілізацій, народів, суспільних станів.

Виникненню Історичної психології передували наукова традиція психологічної інтерпретації історичного процесу, історичний підхід до дослідження психічних процесів, функцій, суспільних феноменів (В.-М. Вундт, О. Потебня, І. Сікорський, О. Ткаченко). Безпосередніми попередниками Історичної психології вважають французську школу "Аналів", американську психоісторію, школу культури і особистості. Сучасна Історична психологія вивчає ментальність історичних епох і періодів - первісних, античних, середньовічних та модерних часів. Нині значну увагу вчені приділяють уточненню методологічних принципів Історичної психології, екологічним функціям психіки в історії людства, культурній історії людського тіла, історичному трактуванню мови і мовлення, виникненню писемної ментальності.