5. Предмет культурології як науки. Методи дослідження в культурології.

Культурологія - це наука про культуру . Своїм завданням культурологія вважає дослідження всіх процесів взаємодії людини зі світом природи , світом соціуму і світом фізичного і духовного буття людини. Сам термін « культурологія » вживається з початку ХIХ сторіччя. «Батьком» культурології по праву вважається англійський етнограф та історик культури Едвард Тайлор , його книга «Первісна культура » досі є еталоном культурологічного дослідження . Крім цього , великий внесок у розвиток культурології внесли зарубіжні вчені: англійська релігієзнавець і етнолог Д. Фрезер , німецький мислитель - гуманіст А. Швейцер , іспанський філософ Х.Ортега -і-Гассет . О. Шпенглер , нідерландський історик культури Й. Хейзінга . У нашій країні інтерес до загальної теорії культури сформувався в 50 -ті роки ХХ століття. В даний час наука , що отримала назву « культурологія» переживає період свого розквіту. З'являються нові напрямки в науці: культурфилософия , соціальна культурологія , інформаційна та прикладна культурологія. Серед багатьох імен вітчизняних вчених , назвемо найбільш значні : С.С. Аверинцев , С.Н. Артановський , М.М. Бахтін , П.П. Гайденко , П.С. Гуревич , Ю.А. Жданов , Н.С. Здобін , М.С. Каган. В даний час можна виділити три основні уявлення про культ.:Перший - розглядає культурологію як комплекс дисциплін, що вивчають культуру з позицій історії , соціології , філософії тощо. Другий - представляє культурологію як розділ якої - небудь фундаментальної науки . Третій - розглядає культурологію як самостійну наукову дисципліну , що володіє своїм статусом серед гуманітарних наук. Виділяють наступні етапи розвитку культурологіі :Перший - до науковий етап містить собі ранні стихійні здогадки та подання про логічність і відносній завершеності . Його закінчення середина 17 ст.. Другий - науково - історичний етап тривав до середини 19 століття. На цьому етапі ще не робиться чіткого розмежування між розвитком історії та культури. Третій - науково- філософський етап (сучасний ) - зберігає і поглиблює історичний підхід у вивченні культури.

Методи досліджень – це шляхи, підходи, сукупність операцій, процедур пізнавальної діяльності, що забезпечують її відповідність природі об’єкта, що вивчається. Виділяють:

• діахронний метод потребує викладу явищ, фактів, подій світової і вітчизняної культури в хронологічній послідовності;

• синхронний метод передбачає всебічне порівняльне дослідження в одному обраному проміжку часу;

• порівняльний метод застосовується в культурологічних дослідженнях двох або декількох національних культур.

• сутність типологічного методу полягає в аналізі культурних явищ від абстрактного до конкретного .

Серед специфічних методів найпоширенішим є археологічний, Семіотичний метод( вивчення знаків: структура чи текст).Біографічний метод( робота з текстами).

6. Провідні концепції культурогенезу: трудова (к.Маркс, ф.Енгельс), ігрова (й.Гейзінга), психоаналітична (з.Фрейд).

Трудова концепція культурогенезу.

ЇЇ класичні положення викладені у працях відомих марксистів К. Маркса та Ф. Енгельса:

- Трудова концепція пов’язує виникнення і розвиток людської культури з працею та застосуванням знарядь праці.

- В її основу закладено вчення про «економічний базис», як спрямування діяльності людей на задоволення їх матеріальних потреб;

- Марксистська концепція культури ґрунтується на принципах формаційного підходу до аналізу культури. Маркс та Енгельс розглядають історію розвитку людства, поділяючи її на 5 етапів (формацій): первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична. У культурі кожної з цих формацій існують дві культури: 1)культура «панівної еліти» та «культура мовчазних рабів»;

- Загальний розвиток культури Маркс і Енгельс вбачали в динаміці боротьби між цими двома культурами;

- Заперечується приватна власність як перешкода до розвитку суспільного виробництва. Вихід з такої ситуації – «соціалістична революція».

+ Отже, сам Ф.Енгельс цілком слушно вказує на те, яку власне роль відіграла праця людської руки в становленні людства як виду розумної, культурної спільноти. Він тільки наполягає на тому, щоб "не приписувати голові" "всю заслугу швидкого розвитку цивілізації", а враховувати й роль у цьому процесі працюючої руки.

Ігрова концепція (Й. Гейзінг).

Культурологічна думка розглядає ГРУ, як базу виникнення та функціонування к-ри.

Однією з найвідоміших культурологічних праць, присвячених значенню

гри у виникненні та розвитку культури, стала книга Йогана Гейзінги (1872-1945) («Людина граюча»). Він чітко наголосив, що ГРУ потрібно розуміти не як структурний елемент культури, а як сутнісну її якість. В культурології, на відміну від психології, педагогіки, не гра пояснюється через форми людської життєдіяльності, а навпаки – людське життя і культура розглядаються крізь призму гри. Слід зазначити позиція Гейзінга: «культура виникає у формі гри, вона розігрується від самого перщопочатку».

- Нідерландський дослідник Й. Гейзінг розглядає гру як спонтанну, самодостатню діяльність, яка неорієнтована на досягнення практичної мети;

- Гра є джерелом, внутрішнім змістом і рушійною силою культури;

- Культуро творчий потенціал гри Гейзінг пов’язує з продуктивністю людської уяви – перш ніж створити щось матеріальне, зазначає автор, людина має продумати цей процес.

Психоаналітична концепція (З.Фрейд).

Вона заснована австрійським психіатром і психологом Зігмундом Фрейдом.

Його концепція, оприлюднена наприкінці ХІХ століття. Фрейд першим почав описувати людську психіку як простір непримиренних конфліктів між інстинктом, розумом та свідомістю. Причому джерела цих конфліктів він бачив у неусвідомлених (сексуальних та агресивних) спонуканнях, спрямованих на задоволення потреб.

Основу несвідомого становлять сексуальні інстинкти (лібідо), які повязані з комплексами та сублімацією (психічний процес перетворення й перемикання енергії афективних потягів на меті соц. діяльності й культур, творчості). 3.Фрейд виділяв дві основні групиінстинктів: інстинкти життя (Ерос) та інстинкти смерті (Танатос). Із Ероса, який слугує підтримкою життєво важливих фізіологічних процесів та забезпечують розмноження виду, Фрейд вважав найважливішим особистості сексуальні інстинкти. Інстинкти ж смерті, лежать в основі всіх проявів жорстокості, агресії, насилля, самогубств і вбивств.

За Фрейдом структура психіки людини складається з трьох елементів: «Я», «Воно», «Над-я».Ід (воно) – це виключно інстинктивні. Ід керується принципом задоволення, незнаючи ніякого страху, тому його діяльність породжує небезпеку як для самого індивіда, так і для суспільства в цілому.

Его (я) – еволюціонує з ід, запозичує частину енергії «Ід» для своїх потреб. Це компонент психіки, який відповідає за прийняття рішень, здійснення вибору і намагається задовольнити бажання і потяги «Ід», у відповідності з обмеженнями, що накладаються зовнішнім світом. «Его» контролює «Ід» та привести його інстинктивні потреби у відповідність з нормами й етикою соціального життя. Ця мета змушує людину думати, муркувати, сприймати…

Суперего («над-я»). Людина не народжується із Суперего, а набуває його психічного компонента в процесі взаємодії з батьками, вчителями та іншими, формуючими особистість, фігурами. Суперего з’являється тоді, коли дитина починає розрізняти «добро» і «зло».