3. Генезис культури, специфіка культурних знань

Говорячи про походження, або іншими словами про генезис культури, варто сказати, що в суспільстві традиційно розрізняють два основні напрямки культури - матеріальний і духовний. Матеріальна культура охоплює всю сферу виробничої діяльності людства та її результати: як знаряддя праці, житло, предмети повсякденного побуту. Духовна культура стосується області свідомості, пізнання, виховання, освіти, науки, мистецтва, літератури. Сюди також належать релігія і міфологія, світоглядні, політичні, моральні та інші уявлення людей.

Культурні знання охоплюють освіту, науку, мистецтво, літературу, міфологію, політику, право, релігію. При цьому всі їх елементи взаємодіють, утвор. культуру.

Також потрібно виділити світову і національну культури. Світова культура - це синтез кращих досягнень усіх національних культур різних народів.

Знання національної культури уособлюють надбання культур різних соціальних верств і прошарків населення кожного окремого суспільства. Своєрідність національної культури, її неповторність і оригінальність виявляються як у духовній, так і в матеріальній сферах життя і діяльності народу.

Кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, здійснюючи за її допомогою зв'язок з навколишньою природою та іншими народами.

У відповідності з носіями виділяють також культуру соціальних суб'єктів (міську, сільську, професійну, молодіжну).

Упродовж розвитку людства виокремились певні культурні епохи: антична культура, культура середньовічна, культура доби Відродження; окремі форми культури: політична, соціальна, правова, економічна, екологічна, фізична, моральна.

Однією з найважливіших функцій культурних знань є передача соціального досвіду. Тому її називають інформаційною. Культура виступає єдиним механізмом передачі соціального досвіду від покоління до покоління. Адже, крім культури, суспільство не має інакших способів передачі досвіду, нагромадженого попередниками.

Іншою провідною функцією культурних знань є пізнавальна. Вона тісно пов'язана з першою і випливає з неї.

Регулятивна функція культури пов'язана, перш за все, з визначенням (регуляцією) різних сторін, видів суспільної і особистої діяльності людей. У праці, побуті, міжособистісних відносинах культура так або ж так впливає на поведінку людей та їхні вчинки, на вибір тих чи інших матеріальних і духовних цінностей.

Ціннісна функція відображає важливий якісний стан культурних знань людини, суспільства.. Саме система цінностей формує у людини певні ціннісні потреби і орієнтацію.

Отже, як бачимо, генезис культури досить складний і пов'язаний з історичним розвитком суспільства. Одночасно, є досить специфічними і культурні знання, які торкаються багатьох напрямків розвитку суспільства.

4.Форми культури, їх витоки та динамїка розвитку.

Розрізняють три форми культури: елітарну, народну і масову.

Елітарна культура — створюється привілейованою частиною суспільства або, на її замовлення, — професійними творцями. До неї можуть належати: серйозна музика (Альфред Шнітке, Софія Губайдулліна); концептуальний живопис (Джеймс Поллок, Пабло Пікассо), скульптура (Олександр Архипенко, Девід Мур) чи театр (Ежен Іонеско), високоінтелектуальна література (Марсель Пруст, Джеймс Джойс) та ін.

Народна культура (фольклор) — створюється анонімними творцями, які не мають фахової підготовки. Вона є аматорською (не за рівнем, а за походженням) і колективною. Вона включає міфи, легенди, пісні, танці, казки тощо. Фольклор чітко пов'язаний з традиціями певної місцевості.

Масова культура створюється професійними творцями і поширюється за допомогою електронних пристроїв (радіо, телебачення, магнітофони, комп'ютери тощо). Час появи масової культури — приблизно середина XX ст.

З одного боку м. к. робить доступними для широких мас досягнення світової культури, а з іншого боку — ці досягнення подаються у спрощеному, полегшеному, вигляді, що не сприяє підвищенню інтелектуального рівня її споживачів а навпаки.

Різновидом масової культури є кіч, тобто несмак (халтурити, створювати низькопробні твори; у літературі — це попсове чтиво, у малярстві — мазня.

У кожному суспільстві існує домінуюча культура — сукупність цінностей, вірувань, традицій і звичаїв, якими керується більшість членів суспільства.

Частину загальної культури, систему цінностей, традицій і звичаїв, притаманних великій соціальній групі називають субкультурою. Субкультура відрізняється від домінуючої культури поглядами на життя, манерами поведінки, одягом, звичаями, сленгом. Якщо субкультура не просто відрізняється від домінуючої культури, але протистоїть їй, то ми називаємо її контркультурою (наприклад, субкультура панків, наркоманів, алкоголіків, волоцюг

Ще однією формою культури можна вважати суперкультуру - (цю теорію запропонував американський соціолог Кеннет Боулдінг)— культура автострад, хмарочосів, новітніх агротехнологій, Інтернету. Вона характеризується глобальним розмахом.

Становлення масової культури та елітарної культури

Масова культура.

• Передумови масової культури формуються з народження людства, і вже, у разі, біля підніжжя християнської цивілізації. Як приклад зазвичай наводяться спрощені варіанти Святих книжок (наприклад, «Біблія для жебраків»), розраховані масову аудиторію.

• Витоки масової культури пов'язані з її появою у європейській літературі XVII—XVIII століть пригодницького, детективного, авантюрного роману, значно розширив аудиторію читачів з допомогою величезних накладів. Тут головні письменники: англійця Даніеля Дефо (1660—1731) — автора широко відомого роману «Робінзон Крузо» слідчих, і Матвій Комаров (1730— 1812) — творця гучного бестселера XVIII—XIX століть «Повісті про пригоди англійського мілорда Ґеорга».

• Вплинув в розвитку масової культури надавав і прийнятий у 1870 року у Великобританії в законі про обов'язкової загальної грамотності, що дозволило багатьом освоїти головний вид художньої творчості ХІХ століття — роман.

Та все ж усе вищенаведене — це передісторія масової культури. На звичному значенні масова культура виявилася вперше у США перевищив на межі XIX—XX століть.

Елітарна культура. Походження терміну

Історично елітарна культура виникла як антитеза масової і свій сенс, основне значення проявляє в зіставленні з останньою. Суть елітарної культури вперше була проаналізована X.Ортегою-і-Гассет ("дегуманізація мистецтва", "Повстання мас") і К. Манхейм ("Ідеологія і утопія", "Людина і суспільство в століття перетворень", "Есе соціології культури"), які розглядали дану культуру як єдино здатну до збереження та відтворення основних смислів культури і володіє рядом принципово важливих особливостей, у тому числі способом вербального спілкування - мовою, вироблюваним її носіями, де особливі соціальні групи - священнослужителів, політиків, діячів мистецтв - використовують і особливі, закриті для непосвячених мови, в тому числі латинь і санскрит.

У XX столітті ідеї А. Шопенгауера і Ф. Ніцше були резюмовано в елітарній культурологічної концепції X. Ортега-і-Гассета.