Практична частина

1. Записати й вивчити значення термінів мова, мовлення, національна мова, сучасна українська літературна мова, державна мова, усне мовлення, писемне мовлення, культура мовлення, мовна норма, орфоепія, асиміляція, евфонія (милозвучність), наголос (акцент), інтонація.

2. Проаналізуйте виділені слова з погляду правил вимови звуків. Запишіть їх фонетичною транскрипцією як приклади в опорний конспект «Орфоепічні норми сучасної української літературної мови» (див.додаток 1). Доповніть конспект прикладами, скориставшись орфоепічним словником.

Евфонія (від грецького euphonia), або милозвучність, – розділ фоностилістики, що вивчає здатність фонетичної організації мови до мелодійного звучання, створення звукозображання у висловлюванні відповідно до його змісту і художнього призначення.

Для української мови, як і російської та білоруської, характерне уникання важкого для вимови нагромадження звуків. Евфонічність української мови – характерна ознака всіх її стилів. Щоб дотримуватись милозвучності мовлення, свідомо уникати незграбності у вживанні звуків, треба знати евфонічні засоби й уміло ними користуватися. Милозвучність досягається природним чергуванням окремих голосних і приголосних звуків, спрощенням у групах приголосних, використанням паралельних форм слів, деякі звукові зміни, що спостерігаються при збігові кількох приголосних. Таке звукове оформлення мови служить засобом естетичності, краси.

За евфонічністю (милозвучністю) вчені ставлять нашу мову на одне з перших місць у світі. Так, у 1934 році на Всесвітньому конкурсі мов, що проводився у Франції, серед найбільш красивих і багатих мов фахівці назвали французьку, перську та українську. В українській мові зовсім небагато слів, у яких через важковимовне поєднання звуків порушується фонетична рівновага. Як підкреслюють дослідники, особлива краса і музикальність української мови є одним з найбільш яскравих проявів панестетизму, що пронизує духовне й матеріальне буття українців (З навчального посібника).

3. Поставте наголос у поданих словах. Доповніть опорний конспект «Акцентуаційні норми української мови» (див.додаток 2), використавши для прикладів ці слова.

Випадок, відомість, вимога, бюлетень, завдання, загадка, вимова, глибоко, літопис, гуртожиток, договір, експерт, твердий, легкий, кілометр, одинадцять, листопад, читання, середина, напій, показ, показник, текстовий, черговий, фаховий, феномен, квартал, завжди, аніж, сторінка – сторінки, поліграфія, запитання, антонім, високо, разом, несемо, абихто, аніхто, воєнно-стратегічний, атлас, нести, різко, кулінарія, життєпис, Херсонщина, дніпровий, довідник, підемо, диспансер, партер, прийдуть, портал, постамент, документ, ознака, псевдонім, анонім, шофер, відмітка – відмітки, знання, Галичина, Донеччина, водопровід, усмішка, сестри, світанковий, чотирнадцятьох, помилка, сільськогосподарський, доповідач.

4. Прочитайте речення і знайдіть помилки в їх звуковому оформленні. Поясніть причини звукових порушень. Виправлені варіанти речень запишіть.

І. 1) Наталка палко кохає бідного парубка Петра. 2) Для неї характерні працьовитість, енергійність, дотепність і рішучість у боротьбі за своє щастя. 3) Петро – роботящий, щирий хлопець. 4) Чотири довгі роки він у далекому краї заробляє гроші, щоб одружитися з коханою дівчиною. 5) У пісні, яку співає возний, оспівується насильство, хижацтво, крутійство, хабарництво. 6) В школі і інституті Галина училась з великим бажанням. 7) Анатолій наважився свататися до Люсі. 8) Антон подав заяву ректору університету Кравчуку Івану Павловичу.

Додаток 1

Орфоепія (гр. orthos – правильний, epos – мова, слово) –

1) розділ мовознавства, у якому вивчається система норм єдиної вимови, властивої літературній мові;

2) система загальноприйнятих правил, що визначають єдину вимову.

Орфоепічна норма – соціально узаконене правило вимови звуків, звукових комплексів, організації звукового потоку.

Орфоепічні норми сучасної української мови

Голосні звуки
1) Усі наголошені вимовляються чітко Але: початковий наголошений [і] у деяких словах вимовляється з наближенням до [и]:	Але:
2) Відсутність «акання». В усіх позиціях [о] не наближається до [а].
3) Ненаголошений [о] вимовляється як [оу] в корені українських слів перед складом з наголошеним [у] та [і]:
4) Ненаголошений [е] завжди вимовляється з наближенням до [и]. Ступінь такого наближення більше перед складом із голосними [і], [и], [у]:
5) Ненаголошений [и] завжди вимовляється з наближенням до [е]. Ступінь такого наближення більше перед складом із голосними [е], [а]:
Приголосні звуки
1) дзвінкі звуки не втрачають дзвінкості в кінці складу й слова: Але: у словах перед глухим [к], [т] дзвінкі оглушуються:	Але:
2) африкати [дж], [дз], [жз́] вимовляються злито
3) характерним для укр.м. є звук [г]
4) [ґ] вживається в деяких запозичених словах і українських, давніх за походженням:
5) [ґ] і [г] – два різні звуки, які впливають на лексичне значення слова
6) звук [ф] вимовляється відповідно до свого зображення і не змішується з звукосполученням [хв:]
7) звук [в] не оглушується і не переходить у [ф]. Цей звук вимовляється як [ў]: а) після голосних у кінці складів перед приголосним; б) у кінці слова:
8) усі приголосні перед [і] вимовляються або м’яко (ті, що можуть бути м’якими), або напівм’яко (шиплячі, губні, задньоязикові). Але: не пом’якшується перед [і] приголосний на межі слів на межі складових частин слова	Але:
9) шиплячі ([ж], [ч], [ш]) у кінці слова й складу вимовляються твердо, а також перед усіма голосними, крім [і]:	Але:
10) звук [ц´] вимовляється м’яко в словах, що закінчуються на –ець; звук [ц] вимовляється твердо в кінці іншомовних слів та звуконаслідуваних словах:
11) звук [р] завжди твердий у кінці слова й складу:	Виняток: Горький
12) у закінченнях дієслів унаслідок асиміляції (уподібнення) звукосполучення [ться], [шся] вимовляється як [ц´:а´], [с´:а]
13) уподібнення за дзвінкістю: наступний дзвінкий приголосний одзвінчує попередній глухий приголосний
14) уподібнення за глухістю: наступний глухий приголосний оглушує попередній дзвінкий приголосний. Префікс з- перед глухими [к], [п], [т], [ф], [х] вимовляється як [с], це закріпилося на письмі У префіксах роз-, без- звук [з] допускає подвійну вимову: він може зберігати дзвінкість, а може переходити у від повідний глухий [с].
15) уподібнення за м’якістю:

Додаток 2