7.3. Підготовка спеціалістів з антикризового управління та формування «поведінки» персоналу певного типу в організації

Професійних рис антикризового менеджера.

Антикризові керівники повинні бути обізнаними зі станом справ на підприємств;

• розуміти природу та специфічні властивості кризових явищ; використовувати різні джерела інформації;

• координувати роботу різних підсистем підприємства, володіти мистецтвом мотивації, мати навички ведення переговорів та подолання конфліктів.

Основними особистими характеристиками таких керівників мають бути гнучкість поведінки,

• витривалість та стресостійкість,

• тактовність, відповідальність,

• вміння навчатись на помилках,

• комунікабельність.

Визначення ролі та функцій підсистеми управління персоналом

в умовах кризи.

До складу такої підсистеми можуть входити відділи:

кадрів, навчання та оцінювання персоналу, організації та оплати праці, інші структурні підрозділи організації, які створені для фахової діяльності щодо найму, підготовки, просування вирішення со­ціальних проблем.

Головною метою діяльності цієї підсистеми — створення підрозділу (відділу, групи, мережевої підсистеми тощо) для виконання антикризової діяльності, роз’яснювальної та координаційної роботи серед робітників, збереження кваліфікованих працівників.

Основні функції цього підрозділу такі: забезпечення кадрами виконання виробничої програми, аналіз плинності кадрів та дисципліни праці, навчання та підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів, узагальнення досвіду найкращих працівників, об’єктивне оцінювання результатів діяльності кожного з них для підтримання ефективної мотивації його праці в умовах кризи.

Лекція 8 . Антикризове управління підприємством

Змiст

8.1.Загальна характеристика антикризового управління підприємством.

8.2. «Оперативна» та «стратегічна» складова АУП.

8.3. Ефективність антикризового управління та фактори.

8.1.Загальна характеристика антикризового управління підприємством.

Антикризове управління - це аналіз внутрішнього та зовнішнього потенціалу конкурентних переваг підприємства для вибору стратегії його розвитку відповідно до прогнозу його фінансового стану. Містить такі етапи:

• попереднє діагностування причин виникнення кризових ситуацій в економіці та фінансовій системі підприємства;

• комплексний аналіз фінансового стану підприємства з метою вироблення методів його фінансового оздоровлення;

• бізнес-планування фінансового оздоровлення підприємства;

• виконання процедур антикризового управління та контроль за їх перебігом.

Антикризове управління — система заходів та засобів, спрямованих на недопущення банкрутства, забезпечення відродження підприємств, що потрапили у скрутне фінансове становище.

Антикризове управління — аналіз становища мікро- та макросередовища і вибір місії, яка є найбільш прийнятною.

Рис. Етапи та чинники антикризового управління

Головна мета антикризового управління — забезпечення виживання підприємства у довгостроковій перспективі — необхідно прогнозувати тенденції розвитку загроз із боку середовища, щоб розробляти адекватні заходи для коротко- та довгострокових анти­кризових планів та програм.

Суть антикризового управління проявляється у тому, що:

• кризи можна передбачати, очікувати і спровокувати;

• кризи до деякої міри можна прискорювати, відсувати, запобігати

• до криз можна і необхідно готуватися;

• кризи можна пом'якшувати;

• управління в умовах кризи вимагає особливих підходів, спеціальних знань, досвіду і мистецтва;

• кризові процеси можуть бути до певної межі керованими;

• управління процесами виходу з кризи здатне прискорювати ці процеси і мінімізувати їх наслідки.

Проблематика антикризового управління:

• проблеми розпізнавання передкризових ситуацій, що означає своєчасно побачити настання кризи, її перші ознаки, зрозуміти її характер. Від цього залежить запобігання кризі, але не тільки від цього. Механізми запобігання кризі слід розробляти і впроваджувати. І це теж проблема управління.

• проблем антикризового управління пов'язана з ключовими сферами життєдіяльності організації. Це насамперед методологічні проблеми її життєдіяльності.

У процесі їх вирішення формулюються місія та мета управління, визначаються шляхи, засоби і методи управління в умовах кризової ситуації. Ця група включає комплекс проблем фінансово-економічного характеру.

• проблем охоплює в найзагальнішому вигляді проблеми прогнозування криз і варіантів поведінки соціально-економічної системи в кризовому стані, проблеми пошуку необхідної інформації і розроблення управлінських рішень.

Вирішення проблем аналізу та оцінки кризових ситуацій також мають велике значення. Тут існує безліч обмежень, пов'язаних із кваліфікацією персоналу, недостатністю інформації та ін. У цій самій групі можна розглядати і проблеми розроблення інноваційних стратегій, що сприяють виведенню організації з кризи.

• включає конфліктологію і селекцію персоналу, що завжди супроводжує кризові ситуації.

Основні відмінності, що притаманні антикризовому управлінню, полягають у такому:

1) специфічність мети здійснення - збереження підприємства як суб'єкта господарювання та відновлення його життєздатності;

2) використання специфічного управлінського інструментарію, тобто засобів та прийомів управлінського впливу; антикризове управління не може бути зведене, наприклад, до пошуку резервів зростання продуктивності праці, скорочення витрат, пошуку нових ринків збуту, реструктуризації активів та пасивів - ці заходи повинні здійснюватися постійно, незалежно від стану підприємства, хоча в умовах кризи вони і стають антикризовими за своїм спрямуванням; досягнення визначених задач вимагає застосування нестандартного і навіть неприйнятного, в нормальних умовах складу управлінських засобів;

3) відокремлення суб'єктів здійснення, які мають відповідну фахову підготовку, повноваження, знання та навички, беруть на себе відповідальність за результати своєї діяльності;

4) суттєві ресурсні обмеження, пов'язані з неможливістю або складністю отримання додаткових ресурсів, насамперед фінансових, оскільки залучення фінансових ресурсів в умовах низької (навіть від'ємної) кредитоздатності та інвестиційної привабливості є надзвичайно складним управлінським завданням;

5) суттєві часові обмеження, обумовлені можливими агресивними діями кредиторів підприємства та виникненням загрози ініціювання банкрутства та обмеження дієздатності існуючого керівництва підприємства;

6) орієнтація управлінських зусиль не тільки на зовнішні прояви ускладнень та проблем, а й на їх глибинні корені (причини появи), що є перешкодою повторення кризи;

7) підвищена ризикованість управлінських рішень, що приймаються та реалізуються у зв'язку з високим ступенем нестійкості (напруження) господарської системи;

8) підвищення значущості інформаційно-аналітичної підтримки управлінських рішень, що приймаються, порівняно більший обсяг використання аналітично-розрахункових та прогностичних процедур;

9) орієнтація на мінімізацію втрат усіх зацікавлених осіб - власників, персоналу, кредиторів, держави;

10) використання інноваційних рішень, креативного підходу до визначення типу поведінки у кризовій ситуації та пошуку шляхів виходу з неї;

11) забезпечення високої ефективності управлінського впливу потребує більш високих фінансових та інтелектуальних витрат, відповідно має більшу вартість порівняно з нормальними умовами господарювання.