57.Актуальність етногеографічних досліджень

Етнічні чинники у багатьох країнах та регіонах сьогодні мають значний вплив на перебіг процесів суспільного розвитку, оскільки в сучасному світі практично не існує етнічно однорідних держав. Розмаїття етнічного складу населення є результатом дії різноспрямованих чинників, зокрема, переміщення великих мас людей, які мали місце в усі періоди історії. Сучасна політична, економічна, соціальна ситуація в світі зумовлює активізацію процесів етнічного відродження та самовизначення, що поглиблює нестабільність, призводить до збільшення міграційних потоків, а це в свою чергу, веде до зміни співвідношення етнічних груп населення в країнах відтоку та притоку мігрантів.

Актуальність етногеографічних досліджень зростала під час активного виборювання українцями незалежності своєї держави. Українські політичні лідери, починаючи від Б. Хмельницького, прагнули, щоб Українська держава охопила всю українську етнічну територію. Етногеографічна карта України була одним з перших масових видань періоду УНР. У часи російсько-комуністичної диктатури упродовж півстоліття етногеографічні дослідження й оприлюднення етногеографічної інформації відбувалися дозовано, під суворим контролем КПСС. Лише Пєрєстройка і незалежність України створили для української етнічної географії умови розвитку без партійного і без російського диктату.

Як і в більшості європейських країн, в Україні провадиться історично-етнографічне картографування, досліджується етнічна будова країни в її історичному розвитку, що допомагає виробленню оптимальної політики держави в етнічній сфері, зростанню рівня етнічної самосвідомості серед широких верств населення, формуванню і розвитку української національної самосвідомості.Етногеографічна інформація міститься у навчальному курсі «Географія України», обов'язковому для вивчення у середніх загальноосвітніх школах України (у підручниках і атласах). Етногеографічні дослідження провадяться в інститутах НАНУ, в університетах та інших установах (зокрема в НДІ українознавства МОН України та в Інституті дослідження діаспори).

Україна належить до строкатих за етнічним складом населення країн. За даними І Всеукраїнського перепису населення 2001 р. в нашій державі поряд з українцями (80% населення) проживають представники понад 135 етносів. Етнічне розмаїття доповнюється мовними, культурними та релігійно-конфесійними явищами білінгвізму, елементами взаємного переплетення культур, міжнаціональними шлюбами та поліетнічним складом великих міст. Особливого значення набуває дослідження етнічних процесів в умовах світових інтеграційних процесів, прагнення України приєднатися до Європейського Союзу, серед основних вимог якого є задоволення прав людини в цілому та етнічних груп, зокрема.

Проблеми міжетнічної консолідації та взаємин в Україні є детально вивченими як взагальнодержавному, так і в регіональному вимірі і вивчаються в руслі етнополітичної географії(М.Дністрянський), етногеографії та демогеографії (Ф.Заставного, О.Шаблія, В.Джамана, Л.Шабашової та ін.), етнодержавознавства і етнополітології (О.Антонюк, М.Байрака, М.Вівчарика, І.Кресініної, Ю.Римаренка, А.Романюка) тощо. Чітко сформульована концепція державної геоетнополітики[74], конструктивні моделі практичного розв’язання етнополітичних проблем вказуються в багатьох дослідженнях науковців різних фахових напрямів, однак потребують детального вивчення конкретні випадки передумов та загального вектору розвитку територіальних етнополітичних процесів з метою розроблення конкретних моделей оптимізації проблем в руслі державної геоетнополітики .

Вивчення просторової організації життєдіяльності етнічних груп в системі наукових досліджень має міждисциплінарний характер. Суспільно-географічне дослідження трансформації етнічних груп населення ґрунтується на працях з теорії соціально-економічної (яка останнім часом трансформується в суспільну) географії Е. Б.Алаєва, М.М.Баранського, М.Д.Пістуна, М.М.Паламарчука, Б.Б.Родомана, Ю.Г.Саушкіна, О.Г.Топчієва, О.У.Хомри, О.І.Шаблія; розробках спеціалістів з демографії та географії населення: М.І.Фащевського, А.І.Доценка, В.О.Джамана, Ф.Д.Заставного, С.А.Ковальова, В.І.Нудельмана та інших. Вивчення етнічних груп населення передбачає тісний зв’язок наукових дисциплін, що займаються аналізом питань етнічної структури населення, тому окрім праць з етнічної географії у процесі дослідження використовуються дослідження з етнології, етнографії, політології, соціології. Населення території Українських Карпат та Карпатського регіону досліджували Г.М.Анісімова, В.Кубійович, С.Рудницький, О.Біланюк, В.Сілецький, С.І.Копчак, І.І.Мигович, М.П.Макара, С. Павлюк, І.І. Ровенчак, М.Д.Романюк, І.Бойко, Н.Паньків, М.Лаврук, Р. Сливка та інші.

У монографії М.С.Дністрянського «Етнополітична географія України» обґрунтовано теоретичні основи, методологію та методику геоетнополітичних досліджень, розкрито взаємозумовленість розвитку етногеографічних та територіально-політичних процесів в Україні впродовж ХХ ст. Охарактеризовано параметри етногеографічної структури сучасної України та їхнє геополітичне значення. Проаналізовано функції етногеографічного чинника в організації державно-територіального устрою та географічні особливості політичної активності етнонаціональних спільнот і груп. Обгрунтовано концепцію державної геоетнополітики та практичні рекомендації щодо зрівноваження регіональних етнополітичних процесів в Україні.

У монографії М.Лаврук «Гуцули Українських Карпат» обґрунтовано концептуальні засади і методику етнографічних досліджень – комплексного географічного вивчення етнічних спільнот. Гуцули - самобутня етнографічна група(субетнос)українців, разом з територією їхнього проживання, вперше розглядаються як єдиний соціальний етногеографічний комплекс – етногеографічний район, цілісність якого забезпечується геопросторовими і генетичними чинниками, історією розвитку, культурними зв’язками. Детально висвітлено основні види життєдіяльності гуцулів у другій половині ХХ століття – трудова, екістична, репродуктивна, споживча, а також їхня трансформація під впливом суспільних змін. Розкриваються основні проблеми і перспективи збереження самобутності гуцульського краю.

У дисертаційному дослідженні Н.Паньків «Демогеографічний розвиток гірських районів Українських Карпат» вивчається територія двадцяти адміністративних районів чотирьох областей (Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Чернівецької). Вивчення цієї території дає змогу глибше зрозуміти ті зміни, що відбуваються в демографічній ситуації інших регіонів України, розробити систему заходів, спрямованих на більш результативне територіальне управління демографічним розвитком. Недостатня вивченість просторових особливостей демогеографічних процесів знижує ефективність державної демографічної політики.

І.Ровенчак у своєму дослідженні «Геокультурні засади розробки середньомасштабної карти «Лемківщина» » охарактеризував методику розробки середньомасштабної карти «Лемківщина». Основну увагу звернуто на геокультурні основи створення цієї карти. У цьому контексті розглянуто специфіку застосування суспільно-географічної концепції систем розселення і басейнового підходу.

Узагальнюючий характер має монографія М.Мушинки "Народна культура південних лемків", у якій проаналізовано основні ділянки матеріальної культури русинів-українців Пряшівщини: скотарство, збиральництво, мисливство, рибальство, землеробство, транспорт, ткацтво, будівництво, народні промисли та ремесла, одяг, народну медицину, страви та громадське життя. З духовної культури він розглядає календарні обряди, сімейно-побутові обряди. (хрестини, весілля, похорон), балади, історичні пісні, ліричні пісні, дитячий фольклор, пісні літературного походження, прислів'я та приказки, загадки, казки, анекдоти, леґенди та перекази. Бібліографічний додаток охоплює 1025 праць з народної культури цього регіону

На сьогоднішній день в Україні простежується певне піднесення в розвитку етногеографії, зумовлене як об’єктивними суспільними потребами, так і пізнавальними зрушеннями в суспільній географії, зокрема, поглибленням зацікавленості до проблем формування культур, цивілізацій, міжкультурних взаємин. Однак кількість самих публікацій є ще недостатньою для заповнення всіх прогалин і формування цілісної картини етногеографічних співвідношень в Україні, надто на рівні поселень. Особливо мало репрезентована етногеогра-фічна тематика у монографічній географічній літературі.

Отже, стан сучасних етногеографічних досліджень засвідчує необхідність розв’язання таких завдань: 1) вдосконалення понятійно-термінологічного апарату етногеографії, її концептуальних, методологічних та методичних засад; 2) розширення джерельної основи етногеографії шляхом вдосконалення статистики етнонаціональних та етноконфесійних взаємин, перевидання історичних статистичних, літературно-довідкових, картографічних матеріалів; 3) розширення і поглиблення спектра етногеографічних досліджень на глобальному, державному та внутрішньорегіональному рівнях, пізнання й обґрунтування етногеографічних закономірностей; 4) етногеографічне картографування етногеографічних співвідношень в Україні, підготування тематичних карт та атласів.

В організаційному плані важливо забезпечити обмін ідеями між географами, етнологами, істориками щодо координації досліджень та спільної підготовки фахівців, добитися ширшого впровадження етногеографічної тематики в навчальні плани підготовки географів та етнологів.