4.С.Рудницький Біографія

Значний та належним чином не оцінений внесок у вивчення та обґрунтування етнічної належності територій суміжного проживання народів та загального окреслення етнічних кордонів українства належить Степану Львовичу Рудницькому (1877-1937). Ім'я цієї видатної людини до недавнього часу було несправедливо забуте або ж свідомо замовчувалося. Сьогодні творчість основоположника сучасної української географії, академіка, вченого світового масштабу, автора понад 120 ґрунтовних праць з історії, астрономії, географії, геології, геополітики, укладача серії карт території України поступово повертається із забуття та займає своє гідне місце в історії української науки.

Народився Степан Рудницький 3 грудня 1877 р. в Перемишлі. Пізніше сім'я переїжджає до Тернополя, де батько Лев Денисович Рудницький викладав, а потім і став директором місцевої української гімназії. Мати - Емілія Рудницька - походила з родини священика. Атмосфера інтелігентності, гуманності, патріотизму та поваги до народної культури, що панувала у сім'ї, сприяла всебічному розвиткові дітей - усі вони отримують гарну освіту та прислужуються справі українського національного відродження.

З 1899 р. до сфери наукових зацікавлень С. Рудницького потрапляють астрономія, геологія, географія та геополітика. Саме наполегливою та плідною працею на ниві географічних студій, які стали справою його життя, і здобуває він авторитет вченого світового рівня. Після успішного завершення навчання в університетах Відня та Берліна дослідник розпочинає активну роботу з вивчення гідросистеми басейну Дністра, здійснює ряд експедицій. На цей період припадає початок роботи над географією України, закладання науково-теоретичних підвалин української географічної науки, активна праця з укладання географічної термінології українською мовою. Вчений підтримує наукові зв'язки з Віденським університетом, як дійсний член Наукового товариства імені Шевченка редагує "Збірник математично-природописно-лікарської секції НТШ".

У 1908 р. науковець захистив габілітаційну роботу з географії України і, здобувши ступінь доцента географії, читає лекції у Львівському університеті. Одночасно він бере діяльну участь у громадському житті Галичини - активно прилучається до створення спортивного товариства "Україна" та Національного музею у Львові, членом наглядової ради якого С. Рудницький був з 1914 по 1919 роки.

З початком Першої світової війни вчений проживає переважно у Відні, активно працює, долучається до політичного, громадського життя, публікує низку важливих з погляду українознавства праць - "Коротка географія України"5 у 2 томах з надзвичайно цікавою етнографічною картою В. Гериновича, "Україна та українці"6, "Поширення українців"7, "Військова географія східного фронту"8, "Україна. Край і народ"9 (фундаментальна монографія у 2-х томах )та ін.

У зазначених працях, написаних простою, зрозумілою пересічному читачеві мовою, Степан Рудницький торкається широкого кола наукових проблем, детально описує етнічну територію загалом і окремі регіони України, обґрунтовує географічну своєрідність українських земель, розглядає економічний потенціал та геополітичне значення України, окремішність та відмінність українців від сусідніх народів. Посилаючись на дослідження видатного українського етнографа та антрополога Хведора Вовка10, Рудницький погоджується з його висновками про значні відмінності в антропологічних характеристиках українців, росіян та поляків, підкреслює також виразну відмінність мови, вдачі, звичаїв та традицій. "Як душа одного чоловіка відмінна від душі другого, - пише С. Л. Рудницький, - так і душа одного народу - від душі другого. Не лишень тому трудно москалеві чи полякові порозуміти українця, що їх мови відмінні, а ще й тому, що душі їх народів відмінні"11.

Після проголошення Західно-Української Народної Республіки при новоствореному уряді Рудницький працює експертом та радником з економічних і політично-географічних проблем. Вчений бере активну участь у підготовці проектів документів та звернень до Ліги Націй, Паризької мирної конференції, урядів європейських країн. Праці С. Рудницького "Коротка географія України", "Ukraina und die Ukrainer", "Чому ми хочемо самостійної України?", "Ukraina. Land und Volk" та ін. прислужилися справі привернення уваги світової громадськості до України, неодноразово використовувалися українськими дипломатами з метою пропагування української справи, утвердження незалежної молодої держави.

У Відні вчений видає низку своїх робіт. Так, у 1920-1921 роках вийшла друком його праця "До основ українського націоналізму"13, де Рудницький піднімає проблеми державотворення та обстоює принципи націоналізму як світоглядної основи розвитку народу (водночас заперечуючи шовінізм, меншовартість та зневагу до інших народів). Головною ознакою та основою будь-якої нації він вважає національну територію. Саме проблеми українських етнічних територій вчений висвітлює і у інших своїх працях віденського періоду життя - "Дотеперішні втрати української території"14, "Статистичний огляд України. Стан суцільної етнографічної території України при початку світової війни"15, "Географічне становище Галичини та її політична доля"16 та ін.

В еміграції С. Рудницький продовжує активно займатись науковою та громадською діяльністю. Поряд з іншими визначними українськими діячами (О. Колесса, С. Дністрянський, О. Олесь та ін.) він у січні 1921 р. прилучається до створення Українського Вільного Університету. Крім організаторської та педагогічної роботи у новоствореному університеті, вчений викладає географічні дисципліни у ряді інших навчальних закладів. У той же час виходять друком нові видання дослідника з географії України. У 2-томній праці "Основи землезнання України"17 було суттєво доповнено опубліковані раніше матеріали, ґрунтовно опрацьоване питання регіоналізації українських територій, подана фізико-географічна характеристика природних регіонів України. У Києві та Празі видано першу частину книги "Історія землезнання"18, яка, за висловом О.Шаблія, поклала початок систематичному вивченню в українській науці історії географічної думки19

У 1924 р. С. Рудницький діяльно прилучається до організації та проведення Першого Міжнародного з'їзду слов'янських етнографів і географів, де виголошує дві наукові доповіді, порушуючи проблему районування українських земель. У доповіді "Природні області України" вчений наголошує на майже повному співпадінні природно-географічних регіонів із етнографічним районуванням українських теренів, критикує тогочасний адміністративний поділ радянської України, вказуючи на розбіжності між кордонами адміністративних одиниць та етнографічних регіонів.

У 1926 р., прийнявши запрошення українського радянського уряду та пропозицію очолити кафедру географії Геодезичного інституту у Харкові, С. Рудницький, як і багато інших українських вчених, повірив у щирість політики українізації та повернувся з еміграції на Батьківщину. У 1927 р. Степан Львович добивається заснування Українського науково-дослідного інституту географії та картографії і очолює його. Напружені наукові та організаторські зусилля вченого невдовзі дають свої результати: новостворений інститут швидко розгорнув широку науково-дослідну роботу, а самого С. Рудницького у 1929 р. обрано академіком Всеукраїнської академії наук у Києві. Невдовзі його було також призначено керівником Кафедри географії та Комісії краєзнавства ВУАН.

При підготовці багатотомної "Української радянської енциклопедії" він очолював відділ географії, який повинен був укласти близько 5-ти томів та створити кількасот різноманітних карт. Одночасно вчений працює над фундаментальною 14-томною працею "Система географічного знання". Величезні навантаження не могли минутись безслідно, все частіше хвороби перешкоджають науковцеві працювати у звичному ритмі, проте незважаючи на проблеми зі здоров'ям, він продовжує активну діяльність, підтримує зв'язки з провідними європейськими вченими.

На той час на території радянської України поступово згортаються процеси українізації, починаються масові переслідування інакомислячих, а особливо серед інтелігенції. Та й тривале проживання у Європі, тісні зв'язки з науковими колами за кордоном згодом зіграли фатальну роль - 21 березня 1933 р. у Харкові органи ГПУ арештовують С. Рудницького і багатьох його співробітників та учнів, а очолюваний ним інститут закривають. Вченому інкримінувалися контрреволюційна діяльність, шпіонаж та саботаж. Навіть не підтвердивши звинувачень жодними доказами, у вересні 1933 р. його засуджують до 5 років позбавлення волі. У 1935 р. С. Рудницький відбував покарання у Соловецьких таборах, а після закінчення терміну ув'язнення у 1937 р. його засуджено повторно.

Подальша доля видатного вченого невідома, не віднайдено, на жаль, і місця його поховання. Повністю реабілітовано його було лише у 1965 р. Такою була вдячність радянської влади Степанові Львовичу Рудницькому за щире бажання працювати на користь рідного українського народу, за самовіддану любов до Батьківщини.

Науковий доробок:

С. Рудницький чи не перший з вітчизняних вчених науково обґрунтував географічне розміщення, дослідив етнічні межі розселення українського народу. Вчений - основоположник такого важливого напряму української науки, як етногеографія, головним завданням якої вважається вивчення географічного розміщення етнічних спільнот, дослідження їх розселення та територіальних взаємовідносин з іншими народами у зв'язку з політичними, соціально-економічними, природно-географічними та іншими факторами. Саме цим проблемам Степан Рудницький і присвятив свої українознавчі праці.

Досліджуючи ту чи іншу проблему, Рудницький намагається наблизити і поєднати природничі та гуманітарні науки, послуговуючись запропонованим ним "природничо-географічним підходом". З позицій географічної науки вчений аналізує та пояснює терміни "нація", "національна територія", "націоналізм", "менталітет", обґрунтовує вплив природних та географічних чинників на історичний, культурний, суспільно-політичний розвиток України, взаємозв'язок населення України з оточуючою природою. Основними природними факторами впливу він вважає географічне положення, структуру земної поверхні, гідрографію, клімат краю, флору та фауну. Детально аналізуючи ці географічні чинники, вчений обґрунтовує їх вплив на господарське, культурне, суспільно-політичне буття українців: "...щоб порозуміти духа народу, його політичне й культурне обличчя, мусимо виходити від природи краю, котрий є батьківщиною даного народу від довгих віків"20.

У багатьох своїх українознавчих дослідженнях С. Рудницький, крім даних про природно-географічні умови проживання та господарську діяльність населення, широко застосовує матеріали етнографії та антропології - змальовує побут, звичаї та традиції, набутки та характерні риси матеріальної і духовної культури, антропометричні характеристики українців.

Усі заселені українським народом землі С. Рудницький поділяє на "суцільну українську територію" та "колоніальні українські простори" (у Канаді, Аргентині, Словаччині, на Далекому Сході Росії та ін.). В свою чергу суцільна українська територія поділяється на "черенні українські землі" та "межові землі України". "Черенні" українські землі, щодо українського характеру яких, на думку науковця, не виникає жодного щонайменшого сумніву (у Рудницького це Волинь, Поділля, Київщина, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія), становили внутрішню частину суцільної української території. Натомість "межові" або "граничні" землі України, які були безпосередньою зоною взаємовпливів із суміжними народами, і повинні зосередити на собі всю увагу дослідника для остаточного чіткого визначення етнічних меж українства. Намагаючись якомога точніше розмежувати етнічні території суміжних народів, С. Рудницький проводить кордон суцільної української території, починаючи від західного узбережжя Чорного моря та закінчуючи на східному його узбережжі, рухаючись вздовж уявної лінії між населеними пунктами. Отриману в результаті межу та окреслену нею територію вчений називає "мінімальною" українською територією. Додатково науковець визначає також і межі "максимальної" української етнічної території, яка, окрім уже визначених теренів, на яких українське населення повністю переважає, включала також і території, на яких питома вага українців не становить абсолютної більшості і на яких українці територіально перемежовуються з іншими національностями. Визначені таким чином території, за Рудницьким, у числовому виразі становили:

- мінімальна українська територія сягала 905 тис. км2, кількість населення її становила приблизно 51 млн. 249 тис. чоловік (із яких 71,3 % були українцями); - максимальна українська територія обіймала 1 056 тис. км2, кількість населення приблизно 53 млн. 906 тис. чоловік (із яких 71,7 % були українцями)23 До неї прилягали суцільні українські землі з неусталеними і остаточно невизначеними  межами. Разом з безсумнівно українською етнічною територією ці землі утворювали «максимальну територію України». До неї С. Рудницький зараховував землі донців-низовців, українські частини Астраханщини та Терщини (де етнічні межі ще не були усталеними, а чисельне співвідношення між українцями та іншими народами мало тенденцію змінюватися на користь українців, де незаперечних  даних, які дозволяли б  визначити етнічну приналежність мешканців  поселень і провести етнічну межу, не було). Окрім цього, С. Рудницький цілком слушно вважав несправедливим віддавати всю перехідну етнографічну зону між білорущиною та українщиною одній із сторін. «Південна половина переходової полоси повинна бути причислювана до української території приблизно по лінію Білосток, Свислоч, Ружани, Доманове, річка Щара аж до східної межі Городненської губернії.»   Максимальна українська територія, за оцінкою С. Рудницького, мала простір 1 млн. 56 тис. кв.км  та 53 млн. 906 тис. мешканців (з яких близько 71,7 % становили українці). С. Рудницький етнічну територію українців називав  «суцільною українською територією», «суцільною українською – так би мовити – територією», «суцільною територією українського народу», «національною територією», «нашою національною територією», «національною українською територією», «національною територією України», «українською територією», «українською національною територією», «українською етнографічною територією». 

С. Рудницький свідомо ототожнював територіальний зміст назви «Україна» та терміну «простір України» зі  значенням термінів: «українська національна територія», «суцільна територія українського народу»,  а також з іншими, вже переліченими термінами, вважаючи, що в часи національно-визвольної боротьби «ми не клали належної ваги на етнографічні межі нашої суцільної території і підрізували тим  чи не одиноку галузь, на котрій сидимо!», що українці не боронили «кожного кусня» нашої національної території. Зважмо ще й на те, що нацією С. Рудницький вважав той народ, який живе державним життям, або ж показав свою здатність до державного життя. Отже «українською національною територією», «національною територією України» та іншими термінами С. Рудницький називав одночасно і «етнічну територію українців» (за усталеною на сьогодні термінологією), і уявну державну територію  майбутньої самостійної України, які мали б співпадати у просторі.

Роки	Наукова діяльність
1908 р.	Професор кафедри географії Львівського університету.
1920 р.	Професор економічної географії Академії торгівлі у Відні.
1921 р.	Професор географії та декан філософського факультету у Вищому педагогічному інституті ім. Драгоманова в Празі.
1926 р	Очолив кафедру топології і картографії Геодезичного інституту в Харкові.
1927 р.	Організатор і перший директор Українського науково-дослідного інституту географії і картографії, редактор «Вісника природознавства».
1929 р.	Керівник кафедри географії ВУАН, комісії краєзнавства, Музею антропології та етнографії імені Ф.Вовка

Головні праці С.Л.Рудницького: «Нинішня географія» (1905 р.), «Начерк географічної термінології» (1908 р.), «Коротка географія України» (1910—1914 рр.), «Україна: земля і народ» (1916 р.), «Україна — наш рідний край» (1917 р.), «Основи землезнавства України» (1924, 1926 рр.), «Основи геології й морфології Закарпаття» (1925, 1926 рр.), «Завдання географічної науки на українських землях» (1927 р.).

 Вчитель коротко характеризує кожен з напрямів наукової діяльності вченого.

а) С.Л.Рудницький - засновником української геоморфології. У своїх працях він звертав увагу на те, що рельєф слід розглядати як результат динамічної взаємодії ендогенних і екзогенних факторів. При чому, наука не тільки має пояснювати, як і чому виникли ті чи інші форми рельєфу, але й прогнозувати  процеси утворення нових форм рельєфу у майбутньому.

б) С. Рудницький розробив струнку для свого часу структуру географічної науки. (

в) Особлива заслуга С.Л.Рудницького в тому, що він започаткував картографічний напрямок в українській географії. Розробляти географічні карти українською мовою він почав у Львові, продовжував на еміграції у Відні, а також в радянській Україні. Завдяки йому Україну чи не вперше було представлено у картографічних працях як цілісну просторову одиницю.

г) Степан Рудницький по праву вважається основоположником української політичної географії. Оригінальну концепцію її С.Л.Рудницький виклав у працях «Україна з політично-географічного становища» (1916), «Україна і великодержави» (1920), «Українська справа зі становища політичної географії» (1923). С.Л.Рудницький вважав, що відсутність власної держави робить націю беззахисною у розв’язанні соціально-економічних, національно-політичних та інтелектуальних проблем. Без незалежної, демократичної національної держави виникають умови для політичного, економічного та культурного гноблення одних народів іншими.

д) Вклад С. Рудницького в розвиток українознавства.