15.Теорії етногенезу українців

Етногене́з украї́нців — історичний процес етнічного формування українського народу (походження,родовід українців). Дослідженням походження окремої особи українського народу займається генеалогія(український родовід). Слід відрізняти і від формування української нації, яке відбулося у XVI столітті з української народності (особливо беручі до уваги сучасну самоназву)[1][2].

За визначенням соціолога О. В. Нельга етногенез — це сукупність соціально-історичних та духовно-культурних процесів, що призводять до виникнення етнічного як явища і зумовлюють його подальший розвиток[3]. Вік народу визначається тривалістю його безперервного етнокультурного розвитку[4]

Сучасний стан етнологічних джерел дозволяє узгодити етногенез українців із універсальними законами етнічного розвитку Європи[4]. Формування етнічної культури українського народу, як і інших, нерозривно пов'язане з формуванням самого народу (етногенезом). Тому, розглядаючи українську культуру, дослідники приділяють значну увагу питанню етногенезу українців. Існують такі теорії:

• теорія «споконвічності» — українці існують стільки, скільки взагалі існує людина сучасного типу, тобто від 30—40 тисяч до 2—3 млн років, а територія нинішньої України з часів раннього палеоліту і до наших днів ніколи не була безлюдною[5] (див. «Доісторична Україна»);

• теорія автохтонності (М. Грушевський), згідно з якою етнічну основу українців становило населення пізнього палеоліту, яке проживало на території України, а росіяни і білоруси мали свою окрему етнічну основу і територію проживання (див. «Українська етнічна територія»);

• теорія «єдиної колиски» (яка була загальноприйнятою в СРСР у 1950—80-ті.): зародження і розвиток з єдиної древньоруської народності трьох близьких слов'янських народів (українців, білорусів, росіян);

• теорія «незалежного розвитку окремих східнослов'янських народів», тобто українців, білорусів, росіян, яка набула поширення останнім часом (див. ruгенофонд слов'ян, ruетногенез слов'ян, генофонд українців, антропологія українців, генофонд білорусів, етногенез білорусів, be антропологія білорусів, генофонд росіян, етногенез росіян,ruантропологія росіян).

Концепції

Територія нинішньої України з часів раннього палеоліту і до наших днів ніколи не була безлюдною[5] (див. доісторична Україна, Полісся, Прабатьківщина слов'ян).

• VI–II тисячоліття до нашої ери: У межах сучасних теренів України відомо про трипільську культуру (див. Українська Аратта, Курганна гіпотеза),

• а близько 1500–1200 років до нашої ери відбулося відокремлення слов'янського суспільства від стародавніх індоєвропейців на сформованому ареалі проживання індоєвропейців: на території площею близько 6 мільйонів км2 (від Гімалайських гір до Західної Європи, і від Прибалтики до Палестини). З індоєвропейців утворилися окремі самостійні держави та племінні союзи, 10 споріднених гілок: слов'яни, кельти, балти, германці, італіки (можливо етруски), анатолійці (хетти та ін.), вірмени,греки, іранці (скіфи, кімерійці, перси та ін.), індо-арії (ведичні арії).

• У період I тисячоліття до нашої ери — початку I тис.н. е. була праслов'янська зарубинецька культура у межах історичних земель України[6].

• Праукраїнці: V–VIII ст. нашої ери Пеньківська культура, V–VII ст. н. е. Празька культура, VIII–IX ст. н. е. Лука-Райковецька культура[6].

Ранньосередньовічна

Однією з найпоширеніших на сьогодні концепцій етногенезу українців є ранньосередньовічна концепція україногенезу, згідно з якою розвиток української нації відбувався відповідно до універсальних законів етнічного розвитку середньовічної Європи. Творцем її вважають М. Грушевського, який виводив українців від племен антів, які мешкали в лісостепах України у V–VI ст.[4]. Пізніше до її творення долучились М. Максимович, В. Антонович, Я. Дашкевич, М. Брайчевський, Я. Ісаєвич, Г. Півторак, В. Баран, та ін. Концепція спирається на лінгвістичне підґрунтя, створене дослідженнями О. Потебні, А. Кримського, І. Огієнка та ін.

Згідно з концепцією, етноси в певний час народжуються, виходять на історичну арену, проходять життєвий цикл і дезінтегруються, розчиняючись серед сусідніх етносів. Їх вік визначається ретроспективно, шляхом встановлення початку безперервності етнокультурного розвитку народу. Відповідно до цього, більшість європейських народів, що мешкають на територіях, на які поширювався вплив Римської імперії, з'явились в ранньому середньовіччі у V–VII ст. (наприклад, французи, німці, англійці, іспанці,чехи, серби, хорвати, поляки, українці та ін.). Ці європейські народи у ранньосередньовічну добу пройшли кілька фаз свого розвитку: племінну (почалася у V–VII ст. і закінчилася в ІХ—Х ст. консолідацією споріднених племен та етнографічних груп у власних державах) та ранньосередньовічних імперій (ранньосередньовічні держави нерідко поширювалися на етнічні території сусідніх народів — Англійська, Іспанська, Французька, Польська, Київська Русь). Водночас у провінціях імперій зароджувалися молоді постімперські етноси, які виникали внаслідок синтезу місцевих традицій із мовно-культурним комплексом імперського народу.

Прибічники цієї концепції тримаються думки, що Давноруська держава є результатом державотворення українців, які, втративши свою імперію внаслідок дезінтеграції Русі перед монголо-татарським нашестям, продовжили своє буття в бездержавному стані на своїх етнічних територіях. У XVII ст. українці роблять нову спробу творення власної держави, а третя та четверта спроби державного будівництва припадають на 1917–1920 рр. та сучасність.

Концепція давньоруської народності

Після Другої світової війни у 1947 році нову концепцію походження східних слов'ян сформулював В. Мавродін, яка, попри критику російських колег, була підтримана ЦК КПРС у Тезах 1954 р. «Про святкування 300-річчя возз'єднання України з Росією», які стали офіційною радянською схемою історії східних слов'ян до падіння СРСР. Суть цієї концепції полягала в тому, що державу Русь зі столицею в Києві заснували представники окремого східнослов'янського етносу — давньоруської народності, яка у період роздробленості Русі була розчленована Литвою та Польщею. А в результаті їх асимілятивних процесів постали 3 народи росіяни, українці та білоруси, які через агресію сусідів мріяли возз'єднатися в єдиній державі. Відтак, агресивна експансія Російської держави щодо українців та білорусів було поновленням історичної справедливості і здійснення їх заповітної мрії про возз'єднання з росіянами.