1. Виникнення, суть та функції ринку

Поняття "ринок" сьогодні є чи не найпопулярнішим в нашому суспільстві. Зумовлено це переходом України до ринкової економіки, ринкових відносин.  У чому полягає зміст цих понять? В економічній літературі наводяться різні визначення ринкy. Його визначають як сферу обмiну або мiсце зустрiчi покупцiв i продавцiв товарiв i послуг, або сукупнiсть угод купiвлi i продажу товарiв тощо. Ці визначення обмежують ринок виключно сферою обмiну, купiвлi-продажу, що не вiдображає його дiйсної сутi. Як економічна категорія, поняття "ринок" вiдображає сутнiсть економiчних вiдносин, що виникають мiж суб'єктами економiчної системи (виробниками i покупцями) з приводу обмiну результатами i умовами (факторами) виробництва. Економiчнi вiдносини завжди проявляються як економiчнi iнтереси (усвiдомленi людиною потреби, спонукальнi мотиви господарської дiяльностi). Тому ринок - поняття, яке вiдображає процес взаємодiї економiчних iнтересiв суб'єктiв господарської системи. Отже, поняття "ринок" тотожне поняттю "ринковi вiдносини". Економiчна система, що функцiонує на засадах ринкових вiдносин, у реальнiй дiйсностi є формою органiзацiї господарської дiяльностi суспiльства, яку називають по-рiзному: ринкова система, система вiльного пiдприємництва або ж просто - ринок. Таким чином, поняття ринок можна розглядати як у вузькому, так i широкому розумiннi. У першому - це форма економiчного обмiну, в другому - система вiдносин господарювання, здатна вирiшувати життєво важливi завдання у сферах суспiльного виробництва, обмiну, розподiлу та споживання. Ринок виступає як сукупнiсть форм i органiзацiї спiвробiтництва людей один з одним, призначених для того, щоб звести разом з комерцiйною метою продавцiв та покупцiв, а також надати можливiсть першим продати, другим - купити товар. Тобто це мiсце добровiльних угод, де продаж товарiв вiдбувається лише в тому випадку, коли обидві сторони - продавець i покупець - знаходять компромiс, який проявляється в цiні. Як явище господарського життя ринок з'явився багато сотень років назад як наслідок природно-історичного розвитку виробництва і обміну, що породили товарне ведення господарства. Відбувалося це через розвиток суспільного поділу праці, появу економічно самостійних, юридичних суб'єктів і перехід від натурального виробництва до прямого продуктообміну, а потім і до товарного обміну на ринку. Ринок функціонує за певних умов, які можна поділити на чотири групи. Економічні умови - основою яких є демократизація економіки - пов'язані з введенням загальних умов господарювання, які забезпечують ринкові зв'язки, передбачають:

* вiльний вибiр форм власностi на засоби виробництва (утвердження права господаря); * вiльне цiноутворення; * забезпечення та захист конкуренцiї;  * вiльний вибiр виду дiяльностi; * вiльний обiг товару, капiталу, працi; * оподаткування, фiнансування, кредитування, валютна полiтика, якi стимулюють пiдприємницьку дiяльнiсть.

Соцiальнi умови, якi забезпечують гуманнiсть ринкової економiки, охоплюють:

* систему захисту малозабезпечених верств населення (пенсiйне забезпечення); * система соцiальної допомоги дiтям, молодi, безробiтним; * система соцiального захисту вiд безробiття.

Правові умови включають систему заходів, пов'язаних з розробкою правового законодавства і прийняття економічних положень з переходу на ринкові методи господарювання. Соцiально-психологiчнi та соцiально-культурнi умови, якi забезпечують самореалiзацiю особи та повагу до неї, включають:

* забезпечення свободи розвитку потенцiалу особи - квалiфiкацiйного, освiтнього, творчого, комунiкативного, пiдприємницького, морального та iн.; * свобода полiтичної дiяльностi; * система соцiальної вiдповiдальностi особи перед трудовим колективом, суспiльством; * система задоволення духовних потреб особи; * можливiсть вивчення культурних надбань народiв України та свiтової культури в цiлому.

Основними ознаками, що визначають суть ринку, є:

* доступнiсть для будь-якого споживача всiх товарiв, представлених на ринку (вiдсутнiсть фондування, карток, талонiв та iнших обмежуючих форм розподiлу); * необмежена кiлькiсть конкурентiв, абсолютно вiльний вхiд у ринок та вихiд з нього; * повна iнформацiя учасникiв конкуренцiї щодо пропозицiї, попиту, цiн, норм прибутку та iн.; * свобода реалiзацiї товарiв i послуг, вибору товарiв споживачем та прийняття рiшень; * пануючий диктат споживача.

В умовах вiльної конкуренцiї виробництво перебуває пiд постiйним економiчним контролем, а товаровиробники стають виконавцями волi споживача, змагаючись за сферу впливу на нього та його гаманець.  Бiльш повно i глибоко сутнiсть ринку можна розкрити через функцiї, якi вiн виконує. До основних функцiй слід віднести: регулюючу, стимулюючу, економічного відбору, iнтегруючу. Регулююча функція забезпечує постійність зв'язків між різними галузями виробництва, з допомогою ринку встановлюються основні мікро- та макропропорції в економіці, у виробництві та обміні. Через конкуренцію ринкові відносини активно впливають на зниження витрат на виробництво будь-якого товару, на впровадження досягнень науково-технічної революції, на задоволення платоспроможного попиту населення. Ринок - найбільш досконалий інструмент саморегулювання товарного виробництва. Він визначає, "що", "як" і "для кого" виробляти. Цю функцію ринок виконує тому, що він найбільш "оперативно" реагує на зміни, які відбуваються в економічному житті суспільства, а суб'єкти ринкових відносин у свою чергу реагують на зміни, що відбуваються на ринку. Стимулююча функція полягає в тому, що на ринку виграє той, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництв для одержання найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації праці та управління. Головне в цій функції полягає в тому, що ринок стимулює виробництво саме тих товарів, які необхідні споживачам. Функція економічного відбору полягає в тому, що завдяки конкуренції суспільне виробництво звільняється від економічно слабких, нежиттєздатних підприємств. Ринок - це найоб'єктивніший суддя і найдемократичніший механізм економічного відбору ефективно діючих господарств. Процес відбору - жорстокий і безжалісний, але скаржитися можна хіба що на свою некомпетентність. Реалізуючи цю функцію, ринок підвищує прибутковість економіки в цілому. Ринок також "зшиває" економіку в єдине ціле, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв'язків (підприємств, галузей, регіонів), в тому числі зовнішньоекономічних. У цьому проявляється інтегруюча функція ринку. Ринок сприяє проникненню товарів у різні країни і куточки світу. Обмін товарами між країнами здійснюється за світовими цінами, які будуються на інтернаціональній вартості. Якщо ж на ринок потрапляє товар, витрати на виготовлення якого перевищують суспільно необхідні інтернаціональні витрати праці, то їхній власник стає неконкурентоспроможним. Отже, відзначені умови існування та функціонування ринку, а також його функції визначають ринок, як конкретну форму господарської діяльності суспільства, яка одержала назву ринкової системи господарювання, або ринкової економіки.

(43)

Форми та системи заробітної плати - це механізм встановлення розміру заробітку залежно від кількості та якості праці і її результатів. Обираючи певну форму заробітної плати і конкретну систему формування заробітку, роботодавець керує інтенсивністю та якістю праці конкретних працівників.

Залежно від факторів, які беруться за основу нарахування заробітної плати, всі її численні різновиди (системи) зводяться до двох основних форм: погодинної і відрядної. В них проявляються загальні закони руху ціни праці, а в системах заробітної плати ці закони набувають свого конкретного часткового виразу у вигляді тих або інших кількісних залежностей заробітної плати від одного, а інколи декількох показників або факторів, покладених за основу її нарахування. Підприємці використовують ці конкретні функціональні залежності заробітної плати від певних показників з метою посилення інтенсивності праці.

При погодинній формі заробітної плати мірою праці виступає відпрацьований час, а заробіток працівнику нараховується згідно з його тарифною ставкою або посадовим окладом за фактично відпрацьований час.

Погодинна форма заробітної плати застосовується там, де потрібно виробляти продукту саме стільки, скільки того вимагає технологія. Надлишок виробленої продукції є порушенням технології і не стимулюється. Ця форма заробітної плати може бути погодинною, поденною, потижневою і помісячною залежно від одиниці вимірювання (робоча година, день, тиждень, місяць).

На основі погодинної форми заробітної плати використовуються такі її різновиди (системи), як погодинно-нормативна і погодинно-преміальна. Перша з них передбачає оплату праці за відпрацьований час та при виконанні нормативів, які періодично переглядаються. Погодинно-преміальна система заробітної плати передбачає оплату праці за відпрацьований час та додаткову виплату премій за економію витрат, досконаліші форми організації праці тощо.

Погодинна форма заробітної плати - це оплата праці залежно від кваліфікації працівника, яка проводиться за годинними (денними) тарифними ставками із застосуванням нормативних завдань, чи місячними окладами за фактично відпрацьований час. її доцільно застосовувати за умов, коли у робітника відсутня реальна можливість для збільшення випуску продукції (наприклад, конвеєрне і апаратурне виробництво); за відсутності кількісних показників виробітку продукції; коли організовано суворий контроль і ведеться облік фактично відпрацьованого часу або у разі правильного використання праці робітників відповідно до їх кваліфікації і розряду.

На сучасних підприємствах оплата праці робітників у формі погодинної заробітної плати має нормуватися і оцінюватися на основі таких

– нормовані (виробничі) завдання, які визначають кожному працівнику обсяг роботи за зміну, тиждень або місяць;

– планові норми або завдання щодо випуску продукції бригадою, дільницею, цехом;

– норми праці, які можуть бути встановлені як ступінь виконання технологічних параметрів, режимів, норм витрат сировини, матеріалів.

(45

Теорії структури капіталу

 

Економічний механізм зв’язку зазначених концепцій дозволяє використовувати в процесі управління підприємством взаємозв’язану систему критеріїв і методів. Використання зазначеної системи дозволяє оптимізувати структуру капіталу з одночасною мінімізацією середньозваженої його вартості і максимізації ринкової вартості підприємства.

В теорії структури капіталу виокремлюють такі теоретичні концепції:

- традиційна концепція;

- концепція індиферентності;

- компромісна концепція;

- концепція протиріччя інтересів.

В їх основу покладено різні підходи до можливості оптимізації структури капіталу підприємства та виокремлення пріоритетних факторів, що визначають механізм оптимізації. Традиційна концепція структури капіталу грунтується на положенні про можливість оптимізації структури капіталу шляхом урахування різної вартості окремих його складових. Теоретичною базою цієї концепції є твердження, що вартість власного капіталу підприємства завжди вище, ніж вартість позичкового капіталу.

Більш низька вартість позичкового капіталу відносно власного автори цієї теорії пояснюють різним рівнем ризику, властивого цим капіталам. Рівень доходності позичкового капіталу в усіх його формах носить детермінований характер у зв’язку з тим, що ставка процента по ньому є фіксованою та визначеною заздалегідь. Рівень доходності власного капіталу невизначений і залежить від фінансових результатів діяльності підприємства. Використання позичкового капіталу носить, як правило, фінансово забезпеченний характер (в якості забезпечення виступають гарантії або застава майна). У випадку банкрутства підприємства законодавством більшості країн передбачено першочергове право задоволення претензій кридиторів.

Виходячи із більш низького рівня вартості позичкового капіталу в співставленні з власним, дана концепція механізму оптимізації структури капіталу передбачає: за оахунок підвищення питомої ваги позичкового капіталу знижується показник середньозваженої вартості капіталу підприємства і відповідно - підвищується ринкова вартість підприємства (мал. 1)

(46)

Позичковий капітал - це грошовий капітал, який передається підприємцем-власником підприємцю-позичальнику в тимчасове користування за відповідну плату з метою отримання прибутку.

Основною функцією позичкового капіталу є грошове обслуговування суб'єктів ринкового господарювання, що забезпечує стабільність їхньої діяльності, прискорює швидкість обігу їхнього капіталу.

Економісти досить активно аналізують питання про джерела тимчасово вільних грошей, які можуть бути використані як позичковий капітал. Найважливішими з них вважають такі:

1) амортизаційні відрахування. Увесь час, поки амортизація накопичується для заміни засобів праці, які ще функціонують, грошові кошти є вільними і можуть бути перетворені на позичковий капітал;

2) частина оборотного капіталу, який вивільнюється в результаті не збігання часу продажу виготовленої продукції і купівлі сировини, пального, матеріалів, необхідних для забезпечення безперервності виробничого процесу;

3) тимчасово вільний капітал у проміжках між надходженням грошових коштів після реалізації товарів і виплатою заробітної плати;

4) кошти фонду розвитку виробництва, які є частиною прибутків підприємства і накопичується до певного розміру, перед тим як бути використаними для розширеного відтворення;

5) грошові доходи і заощадження населення;

6) грошові нагромадження держави тощо.

Таким чином, завдяки утворенню тимчасового вільного грошового капіталу виникає позичковий капітал, який може віддаватися як позика тим суб'єктам господарювання, які відчувають нестачу грошових ресурсів.

Позичковий капітал є самостійною формою капіталу, зі своїми особливостями, які відрізняють його від промислового та торговельного капіталу:

1. Особливість позикового капіталу полягає в тому, що він безпосередньо авансується у виробничу сферу не його власником, а зовсім іншою особою - підприємцем-позичальником. З моменту переходу капіталу з рук у руки відбувається і його роздвоєння на капітал-власність, який приносить своєму власнику дохід у формі відсотка, і капітал-функцію, який приносить прибуток (підприємницький дохід) підприємцю-позичальнику.

2. Позичковий капітал виступає як товар, і ця характеристика не притаманна промисловому та торговельному капіталу. При цьому слід розуміти, що це товар особливий, оскільки: а) відчужується від власника не назавжди, а тільки на певний строк; б) продається і купується за специфічною ціною. Цією ціною є позичковий(рис. 9.2). Аналіз схем, за якими здійснюється кругообіг промислового, торговельного та позичкового капіталів, також показує певні відмінності. Так, рух промислового і торговельного капіталів здійснюється за схемою: Г - Т - Г', де Г'= Г + Аг (Аг - прибуток, заради якого здійснювався рух капіталу). Щоб отримати прибуток, підприємець забезпечує рух свого грошового капіталу через продуктивну і товарну форми, тим самим організує виробництво товарів та послуг (для промислового капіталу), а потім їх реалізацію. Грошовий капітал, отриманий після продажу товарів, включатиме в собі прибутки підприємців (Аг). Що стосується позичкового капіталу, то його рух здійснюється за іншою схемою: Г - Г, тобто він виступає тільки в одній, незмінній грошовій формі і, незважаючи на це, приносить своєму власнику позичковий процент. У цьому випадку процес збільшення позичкового капіталу більш завуальований, і пояснити зміни в позичковому капіталі можна, тільки розглянувши всі етапи руху цього капіталу (рис. 9.2):

1. Власник позичкового капіталу (кредитор) віддає свій грошовий капітал, щоб через певний час він повернувся до нього з певним приростом - позичковим відсотком.

2. Позичальник, оскільки в нього є необхідність у грошовому капіталі, бере на певний строк позику, при цьому обов'язковою умовою є повернення взятого в позику грошового капіталу з певним приростом - позичковим відсотком (г %).

3. Позичальник, щоб задовольнити свої потреби у прибутку (а це, як відомо, кінцева мета будь-якої діяльності) та розрахуватися з кредитором, повинен застосувати позику продуктивно, тобто направити її на виробничі потреби, на виробництво певних товарів або послуг. В результаті взаємодії робітників із засобами виробництва буде вироблена продукція, складовою частиною вартості якої стане додатковий продукт.

4. Позичальник, щоб досягти вищезазначеної мети, повинен здійснити останній етап своєї діяльності - реалізувати продукцію і отримати прибуток. Останній складатиметься з двох частин: перша з них - його власний прибуток (підприємницький дохід), а друга -позичковий відсоток (вартість позики, яку він сплачує власнику грошей).

Важливо розуміти, що оскільки підприємницький дохід і відсоток мають одне й те саме джерело - додатковий продукт, який після реалізації перетворюється на прибуток, то між складовими частинами прибутку є певні залежності. Збільшення частки, наприклад відсотка, зменшуватиме частку підприємницького доходу. За певних умов це викликатиме зміни у механізмі функціонування ринку позичкових капіталів. Попит на грошовий капітал у формі позичкового буде зменшуватися, і, навіть за умов сталої пропозиції позичкового капіталу, його ціна (відсоток) зменшуватиметься.

(47)