8. Закон виживання організацій

В основі теорії виживання організацій в умовах сучасної господарської діяльності закладені такі основні положення:

спеціалізовані підприємства в цілому досконаліші, ніж диверсифіковані, однак менш живучі;

згодом рентабельність організації має тенденцію до зменшення;

з «віком» «смертність» організацій знижується.

Автори цієї теорії вважають, що в будь-якій організації відбувається боротьба між силами, зацікавленими в постійному підвищенні ефек­тивності її діяльності, й силами, зацікавленими в її виживанні при збереженні існуючого стану справ. У перші роки створення організації ефективність відіграє чільну роль, однак рано чи пізно організація входить у «період тривог», коли найсильніше проявляються антагоніс­тичні інтереси різних груп усередині й поза нею. При цьому акціонери виступають за глибокі перетворення, які уможливили б підвищення рентабельності організації, а персонал, що вбачає в перетвореннях загрозу своєму становищу, прагне блокувати будь-які серйозні нововведення. Прикладом «структурного зриву» як результату боротьби антагоністичних груп є купівля організації працівниками. Відповідно до наведеної теорії, кожна організація об'єктивно прагне саме до зриву, а не до максимізації ефективності. Цю тенденцію, однак, можна перебороти, якщо керівництву організації вдасться протистояти силам, зацікавленим у виживанні без підвищення ефективності, за допомогою необхідних організаційних інновацій, екстерналізації зайнятості, злиттів і придбань [2; 14].

Проблемам виживання організацій присвячені й інші дослідження, де виділений «біологічний підхід», розроблений А. Ерелі й Ж. Моно, заснований на таких висновках:

• організації старіють, як і живі істоти, що проявляється у зниженні сприйнятливості до всього, що виходить за формалізовані межі, спричиняючи тим самим перетворення організації в закриту систему;

• закрита система, тобто така система, що не може інтегрувати нову інформацію, стає застиглою, закостенілою, а отже мертвою. Організація в такому стані перестає розвиватися, вона втрачає здатність до адаптації й, продовжуючи своє існування, стає схожою до вмираючого, життя якого підтримується тільки за допомогою складного устаткування;

• роль керівника, у межах «біологічного підходу», полягає, з одного боку, у підтримці системи у стані відкритості, а з іншого боку — він повинен орієнтувати ресурси організації на інновації, які забезпечать як її виживання, так і її адаптацію до оточення, що змінюється;

• управління організацією в режимі відкритості містить певний ризик, пов'язаний зі зміною цілей організації, порушенням її функціонування, необхідністю реструктуризації керівних органів, що в цілому може піти на користь для організації, але загрозливе для самого керівництва.

Отже, створення постійнодіючих механізмів підтримки відкритості системи обходиться дорожче в плані фінансів, часу, стресів, ніж управ­ління на основі традиційних принципів планування й керівництва, однак є основним чинником виживання організації в сучасних умовах. Звідси закон: виживання й ефективність діяльності організацій залежать від періодичної, прогнозованої й перманентної зміни цілей, кадрового складу й керівництва організації.