Види конкуренції:[ред. • ред. Код]

• цінова — конкуренція, що здійснюється через зниження цін;

• нецінова — конкуренція, здійснювана через підвищення якості товарів, їх надійності, збільшення термінів служби, підвищення продуктивності, поліпшення умов реалізації за незмінних цін;

• чиста (ідеальна, досконала) — конкуренція, на ринку з багатьма продавцями та покупцями тотожного, взаємозамінного товару, коли жоден із продавців чи покупців не здатний відчутно вплинути на ціну чи обсяги продажу;

• недосконала — конкуренція, коли ринок не здатний виконувати свої функції, внаслідок чого, наприклад, окремі виробники мають змогу контролювати ціни й обсяги продажу продукції, яку вони виробляють;

• монополістична — конкуренція, яка має місце на ринку з багатьма продавцями і покупцями та значною кількістю товарів, що реалізуються за різними цінами;

• олігополістична (грец. oligos — мало) — конкуренція, на ринку з небагатьма великими продавцями товарів, здатними суттєво впливати на ціни реалізації цих товарів; модель ринкової структури, за якої небагато великих фірм монополізують виробництво і реалізацію основної маси товарів.

(29)

1. Ринок чистої конкуренції (чи, інакше, досконалій конкуренції). На відміну від інших типів ринків, цей насправді ніколи не зустрічається в чистому вигляді: це абстрактна модель, до якої реальна ситуація може бути більш менш наближена.

2. 2. Ринок чистої монополії. На ринку є один постачальник товару.  Монополіст не пов'язаний середньою ціною, він може призначати будь-яку ціну або викидати на ринок будь-яку кількість товару; але робити те і інше одночасно він не може: при високій ціні загальний попит на товар скоротиться навіть за відсутності конкурентів. Ціна при цьому може бути як монопольно високому, забезпечуючому надприбутку, так і заниженою, в цілях боротьби з конкурентами.

3. . Олигополистический ринок, тобто розділений між невеликим числом конкурентів. Поняття "Невелике число" дуже невизначене, воно може означати і 2, і 100; важливо, що існує те, що піддається підрахунку і досить стабільна кількість фирм-олигополистов. Такий ринок практично закритий для аутсайдерів завдяки наявності тих же вхідних бар'єрів, але між собою фирмы-олигополисты конкурують і тому сковані в призначенні ціни.

 Ринок монополістичної конкуренції. Є безліч (але не необмежене) виробників, що випускають різноманітну продукцію і що конкурують між собою. Вхідні і вихідні бар'єри існують, але невисокі або не дуже високі. Характер конкуренції близький до олігополії 2-го роду. Слово "монополістична" вказує на те, що товар кожного виробника відрізняється якимись особливостями і в цьому сенсі в наявності монополія за цим вузьким типом товару. Насправді ці особливості не лише ведуть до диференціації (сегментації) ринку, але передусім служать реальною основою цінової і нецінової конкуренції.

Цей тип ринку найбільш демократичний, оскільки він надає найбільші можливості для самореалізації виробникам і найбільшу свободу вибору споживачам.

В той же час, монополістична конкуренція часто-густо призводить до виникнення в тій або іншій сфері нових монополій і олігополій, які функціонують, поки їх положення не буде порушено втручанням держави або, рідше, успіхами дрібних конкурентів.

(35)

Основні форми взаємодії великого та малого бізнесу:

• франчайзинг;

• венчурне підприємництво;

• лізинг;

• технопарк.

Франчайзинг (від англ. franchise — право, привілей) — це система комерційного підприємництва, за якої дрібні підприємці укладають контракт із великою фірмою на право користування її торговельною маркою у своїй діяльності на певній території і в певній сфері. Таким чином дрібні підприємства стають роздрібними продавцями продукції чи послуг великої фірми від її імені та під її контролем. За право такого бізнесу вони сплачують регулярні внески —роялті (від англ. royalty — плата за використання чужої власності). Такі контракти забезпечують взаємну вигоду: велика фірма має економію на витратах по збуту продукції, розширення збуту і регулярне надходження платежів, а дрібні підприємці отримують торговельні знижки, економію на рекламі, допомогу у доставці товарів, придбанні обладнання і кредитів, маркетингові технології тощо. Франчайзинг поширений, зокрема, у таких видах діяльності, як технічне обслуговування автомобілів, ресторанний бізнес, роздрібна торгівля, туризм, побутове обслуговування тощо.

Венчурне підприємництво (від англ. venture — ризикова справа) — це підприємницька діяльність з високим ступенем ризику, яка полягає у розробці наукових ідей та втіленні їх у нові продукти і технології. Це бізнес на інноваціях, а тому тут існує підвищений ступінь ризику: розроблений продукт може не відповідати вимогам ринку за своїми техніко-економічними, екологічними та іншими характеристиками. Зате комерційний успіх може перевершити усі сподівання. Венчурним бізнесом займаються зазвичай малі фірми. Його інвесторами виступають як самі засновники фірми, так і інвестиційні банки, страхові та інші компанії і фонди, приватні особи.

Лізинг (від англ. leasing — оренда) — це система довгострокової оренди, за якої спеціалізована лізингова компанія (іноді великий банк) надає у платне користування орендарям власне майно (машини, обладнання, господарські приміщення тощо). Об'єкти такої оренди часто купуються лізинговою компанією на замовлення орендаря. Це ефективна форма інвестування дрібних і середніх підприємств: орендар, уникаючи великих одномоментних витрат, стає володарем реального капіталу, що приносить прибуток; лізингодавець же, у свою чергу, мінімізує ризик, позаяк зберігає за собою право власності. Завершення лізингового контракту може передбачати: а) викуп майна орендарем за залишковою вартістю, б) пролонгацію (від лат. prolongare — подовжувати) контракту або в) повернення майна лізинговій компанії.

Технопарк (технологічний парк) — це корпоративна структура (або мережа структур), створена на базі потужного наукового центру, яка своєю діяльністю забезпечує, з одного боку, інтеграцію реальних знань і високих технологій, а з другого, — комерціалізацію науково-технологічних розробок. Використовуючи передові наукові досягнення, науковці та інженерно-технічні працівники великого науково-дослідного центру та/або провідного університету створюють малі і середні фірми, які зазвичай працюють на умовах оренди приміщень і устаткування цього центру (університету) та інших фінансових відносин із ним. Таким чином технопарк є своєрідним інкубатором з розведення малих (середніх) фірм, які перетворюють науково-дослідні розробки в комерційний продукт. Технопарки успішно діють за належного сприяння з боку держави (податкового, митного, кредитного тощо). У світі наразі налічується близько трьох тисяч технопарків.

Як бачимо, в сучасних умовах великі і малі фірми не тільки конкурують, а й тісно співпрацюють. Окрім зазначеного вище, малі фірми часто виробляють і постачають великим фірмам окремі вузли і деталі майбутніх виробів. Така співпраця великого і малого бізнесу особливо поширена в Японії, де кожна з великих компаній-виробників складної техніки має в середньому до сотні дрібних постачальників. З одного боку, вузька спеціалізація таких постачальників робить їх дуже залежними від головної компанії, яка, користуючись цим, диктує певні умови; а з другого, — така система забезпечує високу якість виробів і сприяє розширенню сфери зайнятості населення.

(36)

Поняття «капітал» є однією з найскладніших категорій фінансової науки. У вітчизняній та зарубіжній науково-практичній літературі можна зустріти багато (досить часто взаємопротилежних) підходів до визначення сутності капіталу. Серед численних дефініцій капіталу можна виокремити:

макроекономічний підхід (з народногосподарського погляду);

мікроекономічний підхід (з погляду суб’єктів господарювання).

З народногосподарського погляду під капіталом розуміють один із трьох факторів виробництва разом із землею та працею: з капіталом ідентифікуються виробничі засоби, що можуть бути використані для здійснення господарської діяльності (виробництва товарів, робіт, послуг)[1]. У фінансовій науці досить часто застосовується також монетарний підхід, згідно з яким капітал прирівнюється до грошових ресурсів, що спрямовуються на фінансування інвестицій, тобто під капіталом розуміють грошові кошти[2]. Проте капіталом вважаються лише ті грошові кошти, які використовуються для забезпечення зростання наявної вартості. Гроші стають капіталом переважно за умови їх нагромадження, зберігання та продажу на грошовому ринку, оскільки це дає їх власнику додатковий дохід у вигляді процента[3]. Згідно із марксистською теорією капіталу єдиним товаром, здатним приносити додаткову вартість, може бути лише робоча сила. Отже, перетворення грошей на капітал і саме його виникнення нерозривно пов’язане з перетворенням робочої сили на товар, предмет купівлі-продажу[4].

За трактування капіталу як категорії фінансів підприємств у науково-практичній літературі, як правило, розрізняють дві його форми:

конкретний капітал;

абстрактний капітал.

(41)