Грошова маса
Гроші обслуговують потреби економіки, опосередковуючи рух товарів і доходів у
сферах виробництва, розподілу, обміну та споживання національного продукту. Обслуговування потреб економіки грішми потребує, щоб кількісна їхня маса і структура в обігу відповідала потребам функціонування економіки. Тому грошовий обіг в усіх його секторах має забезпечуватися певною кількістю грошей - грошовою масою.
Розмір цієї величини є важливою характеристикою стану грошового обігу та стану ринкової економіки. Зміна грошової маси в обігу впливає на інтенсивність обігу грошей, формування платоспроможного попиту, кон'юнктуру ринків, тобто на розвиток ринкової економіки в цілому. Отже, визначення необхідної маси грошей в обігу має велике значення для ефективного та динамічного функціонування ринкової економіки.
Грошова маса - це сукупність запасів грошей в усіх їхніх формах, що перебувають у розпорядженні суб'єктів грошового обігу та обслуговують економічні зв'язки в певний момент.
До грошової маси належать усі готівкові гроші, що перебувають на руках у фізичних осіб та в касових залишках юридичних осіб; усі депозитні гроші. Окремі економісти і центральні банки до грошової маси відносять будь-які активи, яким властива певна ліквідність - облігації державних позик, векселі, страхові поліси тощо, бо вони здатні замінювати гроші в процесі функціонування грошового обігу.
Грошова маса належить фізичним особам, підприємствам, громадським організаціям, державним установам, які розпоряджаються готівковими грошима чи тримають вклади на різних ракунках у комерційних банках.
Зако́н грошово́го о́бігу — загальний економічний закон, який визначає що протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів.
Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням:
де
M — об'єктивно необхідна маса грошей;
ΣPQ — сума цін товарів, що реалізуються за певний період;
ΣК — сума продажів товарів і послуг у кредит;
ΣП — загальна сума платежів, строк оплати яких настав;
ΣВП — сума платежів які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів;
V — швидкість обороту грошової одиниці за рік;
(22)
Інфля́ція (
вимоваопис
файлу;
від лат. inflatio —
«роздування») — тривале зростання
загального рівня цін, що, відповідно, є
свідченням зниження купівельної
спроможності грошей[1][2].
Розмір множини товарів, ціни на які зростають, та довжина процесу зростання цін є важливими характеристиками поняття інфляції. Наприклад, слід вирізняти відносне зростання цін, за якого ціни на окремі товари (послуги) зростають значно швидше (нафта, наприклад), ніж інші, або ж останні можуть залишатися постійними. Відповідно, зростання цін в одному періоді та відсутність або ж надто слабке зростання в наступних не є інфляцією.
Через складність інфляційних процесів існують суперечності між різними економічними школами щодо причин її виникнення.[3] Наприклад, згідно з монетарною теорією «інфляція завжди і всюди є грошовим феноменом» (Мілтон Фрідман). При цьому, визначення процесу зростання цін як грошового явища можливе лише за умови безперервності і тривалості в часі процесу зростання цін.[4] Збільшення грошової маси (створення нових грошей) може призводити до зростання цін, однак цілком очевидним цей взаємозв'язок стає лише за високого зростання пропозиції грошей. Окрім збільшення пропозиції грошей, існує досить багато причин виникнення і розвитку інфляційних процесів.
Основними негативними наслідками інфляції є падіння рівня життя населення. Найбільше страждають групи населення з фіксованим доходом — наприклад, особи, що отримують заробітну плату або ж соціальну допомогу від держави. Відбувається також погіршення очікувань щодо макроекономічної ситуації в майбутньому, що приводить, зокрема, до зниження ділової активності (через інвестиційну складову).
«Інфляція — це податок, що може вводитися без прийняття закону», — зазначив засновник монетаризму Мілтон Фрідман. Зростання цін призводить до зменшення реальної вартості утримуваних грошей (наприклад, зростання цін на 10% має той же ефект як і додатковий податок при купівлі даного товару). В той же час Уряд здобуває вигоду від інфляції, оскільки відбувається збільшення доходів внаслідок зростання номінальних значень вартості товарів (бази оподаткування).
Інфляція є протилежністю дефляції, котра проявляється в падінні рівня цін, що, в свою чергу, є підвищенням купівельної спроможності грошей.