(1) Економічна теорія вивчає:
1. Безмежні потреби. Діяльність людей підпорядкована задоволенню потреб. А вони є безмежними. І не тільки тому, що постійно відновлюються, а й тому, що змінюються за структурою та зростають кількісно й якісно. їх потрібно вивчати, бо вони підлягають задоволенню.
2. Обмежені економічні ресурси. Для створення благ, які задовольняють потреби людей, необхідні ресурси, а ресурси обмежені. Економічна наука досліджує, яким чином можна раціонально використати ресурси, щоб найповніше задовольняти потреби людей.
3. Економічні (виробничі) відносини. У процесі використання ресурсів і виробництва благ для задоволення потреб люди вступають у виробничі стосунки або економічні відносини. Виробничі відносини змінюються разом із продуктивними силами і потребами. Вони проявляються в різних формах володіння засобами виробництва, виробленою продукцією, в стосунках обміну, розподілу і споживання та в різних сферах виробництва: безпосередньо у виробництві, у фазах розподілу, обміну і споживання. Виробничі відносини становлять економічний базис суспільства.
4. Економічні закони, які регулюють суспільне виробництво. Економічні закови виражають постійні суттєві причинно-наслідкові зв'язки, які необхідно враховувати в практичній діяльності фірм та в економічній політиці держави. Розвиток економіки являє собою закономірний процес руху, де один економічний процес (явище) породжує інший, а внутрішнім імпульсом його є об'єктивна необхідність.
Економі́чний зако́н — об'єктивний закон розвитку суспільства, що відображає виробничі відносини людей в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ або послуг. Цей закон виражається в тому, що людські потреби є необмежені, а блага є обмеженими. Економічні закони завжди відображають необхідні, причинно-зумовлені зв'язки і взаємозалежність економічних явищ і процесів. Економічні закони виражають найбільш суттєві, типові риси функціонування і розвитку тієї чи іншої економічної системи. Кожен із них є виразом якісних і кількісних сторін економічних явищ та процесів у їх єдності і служить їх внутрішньою мірою.
Економічні закони — це насамперед закони еволюції виробничих відносин (або відносин економічної власності) у їх взаємозв'язку з розвитком продуктивних сил. Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер, тобто відтворюються незалежно від волі й свідомості людей. Проте вони істотно відрізняються від них, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей — виробництві, розподілі, обміні та споживанні, тому залежать від свідомої діяльності людей. Свідоме, цілеспрямоване використання економічних законів є домінуючим. Так, на сучасному етапі держава не може скасувати економічні закони, але може створювати передумови для розвитку об'єктивних законів, змінивши умови. Крім того, на відміну від природних, економічні закони діють не вічно, більшість з них мають тимчасовий характер.
Розрізняють:
всезагальні економічні закони, тобто закони, які властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності праці, закон економії часу, закон зростання потреб тощо);
закони, що діють у декількох суспільно-економічних формаціях: закон вартості, закон попиту і пропозиції, грошового обігу тощо;
до третього типу належать специфічні економічні закони, тобто закони, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливішу роль серед них відіграє основний економічний закон, що виражає найглибинніші зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил;
четвертий тип економічних законів — це особливі закони, що діють лише на одній із стадій (висхідній чи низхідній) або ступенів суспільного способу виробництва — закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму, закон одержавлення економіки.
На вищому ступені державно-кооперативного капіталізму діє закон планомірного розвитку економіки.
Механізм використання економічних законів передбачає передусім пізнання їхньої сутності, умов дії та вимог, на основі чого формується економічна політика, виробляється економічна програма.
(2)
Метод — система засобів, заходів, підходів та шляхів, за допомогою яких здійснюється пізнання категорій, законів та тенденцій господарського життя. Який предмет науки, такий і його метод дослідження: предмет породжує особливості методу, а метод виробляє інструментарій пізнання, за допомогою якого економісти проникають у сутність економічних явищ і процесів, формулюють поняття, відкривають нові закони, особливості розвитку суспільного виробництва, формуючи предмет економічної теорії.
Метод економічної теорії використовує досягнення багатьох наук (формальної логіки, філософії, статистики, історії, математики) і виробляє свої засоби вивчення господарського життя.
(3)
Основні етапи розвитку економічної науки включають: 1. Докласичний етап (IV тис. до. н. е. – XVII ст. н. е.). В своєму історичному розвитку охоплює добу рабовласництва та феодалізму. 2. Класичний етап (XVII – XIX ст.). 3. Неокласичний (XIX – перша половина XX ст.).4. Посткласичний етап. Сучасний розвиток економічної думки.
(4)
Безмежність потреб і обмеженість ресурсів як базові постулати економіки
Класичне визначення предмета "Економікс" було дано в 1935 році Лайонелом Роббінсом: "Економічна наука - це наука, що вивчає людську поведінку з точки зору співвідношення між цілями і обмеженими засобами, які можуть мати різне вживання ". Вона виходить з того, що основна проблема економічного життя суспільства - це задоволення потреб людей найбільш раціональним способом. Тобто центральне місце в "Основному плині" сучасної економічної теорії займає людина як споживач. Він має справу з конкуруючими цілями (різноманітними потребами) і обмеженими засобами їх задоволення.
Мета, до якої прагне людина
Таблиця 1.1.
Економіка - це наука про те, як суспільство використовує рідкісні ресурси для виробництва товарів і розподілу їх серед людей. Її ключові поняття: рідкість, вибір, ефективність.
Рідкість - це ситуація, коли готівки виробничих ресурсів недостатньо для задоволення всіх потреб всіх людей.
Економічний вибір полягає у пошуку такого способу розподілу наявних благ і ресурсів, який забезпечує людям при даних виробничих ресурсах найбільш повне задоволення наявних потреб.
Ефективність означає стан економіки, при якому задоволення потреб людей досягається з найменшими витратами ресурсів.
Таблиця 1.1.
Потреба - це нужда або недолік чогось необхідного для підтримки життєдіяльності людини.
Матеріальні потреби - Їжа, одяг, житло.
Духовні - книга, кіно, освіта.
Соціальні - спілкування і відповідні інститути.
Благо - будь-який засіб задоволення потреб людей.
Закон спадної граничної корисності блага — корисність кожної наступної одиниці блага, що споживається в даний момент, менша за корисність попередньої одиниці. Закон є справедливим передусім для одного акту споживання (за годину, день, тиждень, місяць тощо), його дія для більшості благ розпочинається з другої одиниці.
(5)
Виробництво — це процес впливу людини на речовини й сили природи з метою надання їм властивостей і форм, необхідних для задоволення певних потреб.
Виробництво можна уподібнити "чорному ящику", який привертає увагу до трьох моментів — що на "вході"? що "всередині"? та що на "виході"? (рис. 2.3). Інакше кажучи, маємо з'ясувати поняття "ресурси виробництва", "фактори виробництва" і "результати виробництва".
Джерелом будь-якого виробництва є наявні у суспільства ресурси. Виробничі ресурси; — це всі природні, людські і створені людиною блага, які можуть бути використані у виробництві життєвих благ.
Виробничі (економічні) ресурси поділяються на чотири групи:
• природні ресурси — потенційно придатні для виробництва природні сили й речовини (дарові блага природи), серед яких вирізняються вичерпні та невичерпні ресурси, а в останніх — відновлювані і невідновлювані. Природними ресурсами є земля, корисні копалини, рослини й тварини, багатство вод, природно-кліматичні умови тощо. Однією із найбільш важливих і складних проблем, з якими зіткнулось нині людство, є проблема вичерпності і відновлюваності природних ресурсів, збереження екологічної рівноваги;
• людські, або трудові, ресурси — населення працездатного віку, яке економісти зазвичай оцінюють за трьома параметрами: соціально-демографічному, професійно-кваліфікаційному та культурно-освітньому;
• матеріальні ресурси — створені людиною ("рукотворні") засоби виробництва. Вони існують у формі виробничих будівель і споруд, машин і устаткування, приладів та інструментів, комунікацій, шляхів, сировини, матеріалів, палива тощо;
• фінансові ресурси — це специфічний ресурс у вигляді коштів, які суспільство спроможне виділити на придбання виробничих ресурсів. їх джерелами є грошові заощадження населення, податки, державні позики тощо.
Поряд із поняттям "виробничі ресурси" економічна теорія оперує поняттям "фактори виробництва" (часто ці поняття ототожнюють).
Виробничі фактори (від лат. factor — той, що робить) — це реально задіяні у виробництві ресурси.
На противагу розрізнено існуючим ресурсам, фактори виробництва використовуються в процесі виготовлення благ. Власне кажучи, виробництво — це і є процес взаємодії його факторів.
Виробничих факторів, як і ресурсів, існує багато. Причому для виробництва кожного блага існує свій набір факторів. Тому для пізнання специфіки факторів виробництва є сенс об'єднати їх у великі групи.
В економічній теорії склалося два основних підходи до класифікації факторів виробництва: марксистський і неокласичний.
Інфраструктура (від лат. infra — під, нижче + structura — будова) — це сукупність сфер і видів економічної діяльності, які створюють умови для функціонування власне виробництва. У її складі виділяються дві підсистеми: 1) виробнича інфраструктура — допоміжні види діяльності, що обслуговують основне виробництво (матеріально-технічне постачання, складське господарство, транспорт, зв'язок тощо) та 2) соціальна інфраструктура — сфера, що створює соціально-культурні умови життя людей (в тому числі і для працівників конкретного виробництва з їх сім'ями (житлово-комунальне господарство, освіта, охорона здоров'я, культура тощо). За умов сучасного виробництва, зокрема, якщо зважати на його масштаби, глибину спеціалізації, потребу у гнучкій переналадці, а також зростаючу залежність від людського фактора, роль інфраструктури загалом значно зросла і за своєю значущістю вона також стала окремим фактором виробництва.
(6)
тже, ресурси - це продуктивні сили, що перебувають у тісній взаємодії з виробничими відносинами і в цій єдності створюють спосіб виробництва. Інколи ресурси називають чинниками виробництва, оскільки вони необхідні для того, щоб виробляти товари та послуги.
Загальною особливістю ресурсів як економічної категорії є те, що всі вони мають вартість. Нестача ресурсів (обмеженість) - перший елемент визначення економіки як науки. Оскільки існує нестача ресурсів, то існує й нестача продукції, яка з них виробляється. Ми не можемо придбати вдосталь (скільки забажаємо) одягу, взуття, машин, відеоапаратури за низькою ціною, оскільки наявність матеріалів для їх виробництва обмежена. Обмежені також і наші грошові ресурси: ми не можемо відразу купити все, що хочемо, тому змушені заощаджувати. На думку значної частини населення, обмеженість у задоволенні власних потреб полягає в недостатній кількості грошей. Однак, як зазначав Джон Кейнс, - це лише ілюзія. Ми могли б надрукувати стільки грошей, скільки забагнеться, але при цьому залишились би незадоволеними у своїх потребах. Адам Сміт зауважив: багатство нації полягає в товарах і послугах, котрі вони виробляють, або на іншому рівні, в ресурсах - земля, праця, капітал, антерпринерські здібності, що виробляють ці товари та послуги.
Іншою важливою характеристикою обмежених ресурсів і товарів, вироблених із них, є те, що всі вони мають змогу альтернативного використання. Наприклад, бензин може бути використаний для вантажних автомобілів і - як альтернатива - для легкових, щоб задовольнити власні потреби. З молока можна виробити масло або кисломолочну продукцію.
Обмеженість у товарах (дефіцит) і в грошових ресурсах зумовлює необхідність вибору для індивідуумів і суспільства: вони обирають серед товарів і послуг ті, котрі найбільше можуть задовольнити різнобічні потреби і бажання. Ви будете купувати той товар, вартість (цінність) якого для Вас є такою ж, як ціна на цей товар.
Причина того, що хтось, скажімо, не може мати три автомобілі, кольоровий телевізор у кожній кімнаті, полягає в недостатності ресурсів. У кожному конкретному випадку ми змушені брати до уваги цінність товару і наші можливості. Право вибору називаємо альтернативною вартістю.
У чому полягає суть вибору? Припустимо, за всіх інших рівних і стабільних умов ми можемо купити або виробити товар двох видів відповідно до наявних у нас ресурсів. У кожному конкретному випадку за заданих умов існує лише одна альтернатива: якщо ми купуємо п - кількість товару ІУ, то на решту можна купити т - кількість товару М. Усі варіанти, позначені точками на рис. 1.2, утворюють криву, яка називається кривою граничних можливостей.
(7)
Розкриваючи основу життя людського суспільства, ми в першому питанні з'ясували, що таке виробництво. Проте політекономія має справу не з будь-яки.м конкретним виробництвом. Вона визначає закономірності функціонування суспільного виробництва. Що ми під ним розуміємо?
Суспільне виробництво - це сукупність індивідуальних виробництв (підприємств, фірм) в їхньому взаємозв'язку, взаємодії, взаємозумовленості та взаємозалежності.
Суспільне виробництво структурно неоднорідне. Воно включає в себе два види (сфери) виробництв: матеріальне та нематеріальне виробництво. Див. схему 18.
Схема 18 Структура суспільного виробництва
Кожна з названих сфер суспільного виробництва об'єднує багато найрізноманітніших галузей суспільно-економічної системи, що видно із схеми 19.
|
(8)
Поняття власності
Вивчення господарського ладу тієї чи іншої країни неминуче ставить перед дослідником корінне питання: кому належить економічна влада, хто розпоряджається суспільним багатством. Суть цієї влади полягає в характері привласнення засобів виробництва і його результатів. Тому, щоб з'ясувати природу та економічну структуру того чи іншого суспільства, необхідно передусім розкрити зміст існуючої системи відносин власності.
Відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ. Привласнення означає відношення людей до певних речей, як до своїх.
Спочатку відносини власності виступали у формі певних історичних звичаїв. З виникненням держави стали розроблятися юридичні закони, котрі визначали, за якими правовими нормами привласнюється і розподіляється суспільне багатство між різними суб'єктами (окремими громадянами, соціальними групами, класами, державою). Правові відносини власності виражаються в закріпленні за різними суб'єктами прав володіння, користування і розпорядження. Стаття 2 Закону України "Про власність" так трактує право власності: "Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном".
Отже, відносини власності втілюються насамперед у певних юридичних нормативних актах. Але власність - це не лише юридична, а й економічна категорія. Причому остання є визначальною: саме економічні відносини власності детермінують їхню юридичну форму. Взаємозв'язок тут такий: економічні відносини - базисні, юридичні - надбудовні.
Власність в економічному сенсі являє собою складну систему господарських відносин, які існують у виробництві. Ця система включає в себе такі групи відносин:
відносини з приводу привласнення умов виробництва і його результатів;
відносини господарського використання майна;
економічні форми реалізації відносин власності.
Розглянемо ці відносини більш конкретно. Насамперед зазначимо, що речовий зміст власності становлять переважно матеріальні блага - предмети природи або продукти людської праці. Проте речі самі по собі - це не власність, так само як золото чи срібло за своєю природою не є грошима. Благородні метали перетворилися в гроші лише за певних виробничих відносин. Це ж стосується й відносин власності. Звичайно, об'єктом власності є речі. Але власність як економічна категорія - не річ, а система економічних відносин між людьми з приводу привласнення речей.
Характер цих відносин на різних етапах суспільного розвитку складався не однаково. Для його характеристики важливо розрізняти типи, форми і види власності.
Пра́во вла́сності (в об'єктивному розумінні) — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і у своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.
(9)