52. Засоби неінгаляційного наркозу. Особливості дії окремих препаратів. Шляхи введення. Ускладнення.

Классификация:

а) Порошки во флаконах: тиопентал-натрий.

б) Растворы в ампулах: Натрия осибутират, кеталар.

Вводят в/в, в/м, per rectum. Не загрязняет атмосферу, плохо управляем.

Тиопентал-натрий. Наркоз без выраженной стадии возбуждения. Длительность 15-25 мин. Продолжительный посленаркозный сон.

Натрия оксибутират. Наркотический эффект развивается медленно. Стадия возбуждения не выражена. Длительность: 2-4 ч. Расслабляет мышцы.

Осложнения:

Западение языка, рвота, угнетение и остановка дыхания, остановка сердечной деятельности.

53. Спирт етиловий. Резорбтивна і місцева дія. Допомога в разі гострого отруєння. Алкоголізм і його методи лікування.

Угнетает ЦНС. Всасывается в желудке и тонком кишечнике, разлагается до воды и углекислого газа.

Резорбтивное действие этилового спирта проявляется прежде всего в отношении ЦНС и в такой же последовательности, как это имеет место после введения средств для нарко­за. Однако стадия возбуждения этилового спирта более выраженна и продолжительна. Она ха­рактеризуется эйфорией, поведе­ние, самоконтроль, отсутствует адекватная оценка окружающей обстановки, собственного поведения. Вслед за стадией возбуждения, появляются сонливость, нарушается сознание — наступает стадия нар­коза.

Местное действие этилового спирта может быть вяжущим, раздражаю­щим, антисептическим и прижигающим, что зависит от концентраций, возрастающих соответственно до 20 %, 20-40 %, 20-70 %, 80-95 %.

Первая помощь сводится к прекращению всасывания алкоголя из ЖКТ с помощью обильного промывания через зонд. Ввести 500 мл 20% раствора глюкозы. При глубокой коме – метод форсированного диуреза. Примненение антибиотиков в целях профилактики. Для предупреждения западания языка – его фиксация.

Лечение алкоголизма проводится в наркологических отделениях.

Методы борьбы:

1. Выработка отвращения к алкоголю. Небольшая доза алкоголя + рвотное средство.

2. Препараты: тетурам, еспераль.

54. Снодійні засоби. Гостре отруєння, надання допомоги

Снодійні засоби - препарати, які сприяють засипанню і забезпечують необхідну тривалість і глибину сну.

Всі похідні барбітурової кислоти (фенобарбітал, барбітал, мединал, етамінал-Патри, суміш Серейского, Тард, белласпон, бромітал та ін.) Досить швидко всмоктуються і практично повністю в шлунково-кишковому тракті.

Гостре отруєння снодійними насамперед супроводжується пригніченням функцій центральної нервової системи. Отруєння снодійними вимагає невідкладної допомоги. У першу чергу необхідно видалити отруту з шлунку, зменшити його вміст у крові, підтримати дихання і серцево-судинну систему. Отрута з шлунка видаляють шляхом його промивання (чим раніше розпочато промивання, тим воно ефективніше), витрачаючи 10-13 л води, доцільно повторне промивання, найкраще через зонд. Якщо потерпілий знаходиться у свідомості і відсутня зонд, промивання можна здійснити повторним прийомом кількох склянок теплої води з подальшим викликанням блювоти (роздратування зіва). Блювоту можна викликати порошком гірчиці (1 / 2-1 чайна ложка на склянку теплої води), кухонною сіллю (2 столові ложки на склянку води), теплою мильною водою (один стакан) або блювотним засобом, у тому числі апоморфина підшкірно (1 мл 0 , 5%). Для зв'язування отрути в шлунку використовують активоване вугілля, 20-50 г якого у вигляді водної емульсії вводять в шлунок. Прореагировавший вугілля (через 10 хвилин) необхідно видалити зі шлунка, так як адсорбція отрути представляє оборотний процес. Та частина отрути, яка пройшла в шлунок, може бути вилучена за допомогою проносних. Перевага віддається сульфату натрію (глауберової сіль), 30-50 р Сульфат магнію (гірка сіль) при порушенні функції нирок може надати гальмівну дію на ЦНС. Не рекомендується касторове масло. Для прискореного виведення всосавшихся барбітуратів і виділення їх нирками дають рясне пиття і сечогінні засоби. Якщо хворий перебуває у свідомості, то рідина (звичайна вода) приймається всередину, у випадках важкого отруєння внутрішньовенно вводять 5% розчин глюкози або ізотонічний розчин натрію хлориду (до 2-3 л на добу). Ці заходи здійснюють лише в тих випадках, якщо видільна функція нирок збережена. Для прискореного виведення отрути і надлишку рідини призначають внутрішньовенно швидкодіючий діуретик.

55. Наркотичні анальгетики. Загальна характеристика. Особливості дії окремих препаратів. Застосування. Допомога в разі гострого отруєння. Морфінізм, методи лікування.

Наркотичні анальгетики це лікарські засоби природного (рослинного і тваринного), напівсинтетичного і синтетичного походження, що мають значний болезаспокійливий ефект з переважним впливом на ЦНС, а також здатність викликати психічну і фізичну залежність (наркоманію).

Класифікація засобів цієї групи визначається характером їхньої дії. Вони поділяються на агоністи, тобто болезаспокійливі засоби, їх антагоністи і синергоантагоністи (часткові антагоністи), їх також можна систематизувати залежно від джерел отримання: рослинні, тваринні, синтетичні.

Препарати

Морфін викликає розширення судин головного мозку, внаслідок чого підвищується тиск цереброспінальної рідини. Тому застосування морфіну при травмах голови не рекомендують.

Фентаніл є анальгетиком короткочасної дії. Викликає значне пригнічення дихання, іноді навіть апное. Може спричинити спазм бронхіальної мускулатури, ригідність м'язів грудної клітки і кінцівок, синусну брадикардію.

Пентазоцин — похідна сполука бензоморфану. Діє переважно на к-рецептори. За анальгетичною дією у 3-6 разів поступається перед морфіном, викликає аналогічне за силою пригнічення дихання. Має здатність підвищувати артеріальний тиск внаслідок підвищення тонусу симпатичної нервової системи. Викликає тахікардію, погіршує вінцевий кровообіг. Перевагою пентазоцину є слабке проникнення крізь плаценту, що дає змогу застосовувати його в акушерській практиці. Сприятливо діє на організм дитини; поєднує досить ефективну анальгезію з незначною токсичністю.

Гостре отруєння морфіном викличе звуження зіниці (міоз) - це дозволяє відрізнити отруєння морфіном від отруєння снодійними. Дихання при введенні морфіну різке, неглибоке типу Чейн-Стокса. АТ і при отруєнні снодійними і при отруєнні морфіном буде низька, але перистальтика кишечника при застосуванні морфіну буде знижена.

Заходи допомоги при гострому і хронічному отруєнні: при гострому отруєнні морфіном і опіатами необхідно ввести його повний антагоніст-агоніст. Крім того, вводять атропін, щоб усунути вагусні ефекти і спазмолітики для запобігання розриву сечового міхура, і запобігання вагусних впливів на бронхи (бронхоспазм). Якщо інтервал між введенням морфіну і наданням допомоги менше 2 - годин тоді має сенс зробити промивання шлунка марганцівкою (вона окисляє морфін і опіати) - в результаті рециркуляції морфін у великих кількостях поступає в просвіт шлунково-кишкового тракту, де його і необхідно знешкодити. При хронічному отруєнні морфіном провідним моментом є боротьба з синдромом абстинента. Абстінетний синдром проявляється через кілька годин - спочатку це сльозотеча, потім проявляються болі в епігастральній ділянці, тремор. Відбувається активація адренергічних процесів: підвищення АТ, через добу-дві, почастішання дихання, біль у литкових - м'язах. Це бум катехоламінів, тому використовуються при лікуванні бета-адреноблокатори, нейролептики, центральні м-холінолітики. При абстиненції виникає страх, тривожність, занепокоєння. Застосовують препарати сприяють детоксикації організму - рекомендований курс гемодезу, натрію сульфату, комплекс вітамінів В.