89. Застосування антибіотиків групи пеніциліну. Напівсинтетичні пеніциліни. Шляхи введення. Побічна дія.

Застосування антибіотиків групи пеніциліну: гнійно-септичні інфекції (сепсис, флегмона, абсцес); захворювання верхніх дихальних шляхів; ангіна, скарлатина, отит; сифіліс, гонорея; менінгіт; інфекції сечових шляхів; ревматизм (біциліни)

Напівсинтетичні пеніциліни:

Оксаліцину натрієва сіль (простафлін) – кислотостійкий препарат, стійкий до β-лактамаз. ефективний при захворюваннях, зумовлених пеніцилінорезистентними мікроорганізмами. Препарат швидко всмоктується; терапевтична дія триває 4-6 год, виділяється нирками.

Ампіцилін (пентрексил) – широкого спектру дії, кислотостійкий препарат, не стійкий до β-лактамаз. Швидко всмоктується в кров, проникає в тканини і рідини організму, крім спинномозкової рідини. Виділяється нирками (25-35 %) і у великій кількості виводиться жовчю.

Амоксицилін – широкого спектра дії. Не потребує дотримування режиму дозування (таб. можна ковтати, розжовувати, розчиняти), зменшує загрозу дисбактеріозу.

Шляхи введення: парентерально, перорально, місцево.

Побічна дія: алергійні реакції, свербіж, шкірний висип, анафілактичний шок; подразнювальна дія (глосит, стоматит, нудота, діарея); дисбактеріоз, кандидамікоз; передозування – нейротоксичні ефекти (марення, судоми, маячення)

90. Особливості застосування антибіотиків груп макролітів, тетрацикліну, стрептоміцину.

Антибіотики тетрациклінового ряду

Ця група препаратів має широкий спектр дії та залишається препаратами вибору при інфекціях, спричинених хламідіями (трахома, пситакоз, сальпінгіт, уретрит, венерична лімфогранульома), рикетсіями (у тому числі Q-лихоманка), бруцелами, спірохетами, включаючи Borrelia burgdorferi (кліщовий енцефаліт або хвороба Лайма). Вони використовуються також у лікуванні респіраторних та генітальних інфекцій, збудником яких є мікоплазми, інфекцій порожнини рота, загострень хронічного бронхіту, лептоспірозу у хворих з алергією на пеніциліни.

За допомогою тетрациклінів проводять лікування вугрової висипки (acne vulgaris), що базується не тільки на антибактеріальній дії препарату, а й на його здатності зменшувати вміст вільних жирних кислот у шкірному салі — продукті секреції сальних залоз.

Препарати тетрациклінового ряду мають здатність накопичуватись у кістках, викликаючи забарвлення та іноді гіпоплазію зубних тканин. Слід пам’ятати, що антибіотики цієї групи не слід призначати дітям до 8-річного віку, вагітним та годуючим матерям, а також пацієнтам із нирковою недостатністью (крім доксицикліну).

Антибіотики макролідного ряду.

Макроліди поділяються на природні (першої генерації) — еритроміцин та напівсинтетичні (другої генерації) — кларитроміцин, спіроміцин, диритроміцин, азітроміцин, рокситроміцин, мідекаміцин тощо. Особливістю фармакокінетики цієї групи антибіотиків є здатність накопичуватись у тканинах (зокрема, паренхімі легень, слизовій бронхів тощо), трахеобронхіальному секреті. При цьому створюються високі концентрації препаратів в альвеолярних макрофагах та нейтрофілах. Безпечність макролідів нової генерації робить можливим їх застосування при алергії до бета-лактамів, а також у хворих, які приймають серцеві глікозиди та теофілін, оскільки, на відміну від еритроміцину, вони не змінюють концентрацію останніх у крові. Майже всі нові макроліди характеризуються низьким рівнем накопичення у кров’яному руслі. Серед відомих на сьогоднішній день антибіотиків тільки макроліди та фторхінолони створюють у клітинах терапевтично високі концентрації. Здатність макролідів модифікувати функції макрофагів та нейтрофілів, а також їх антиоксидантні та протизапальні властивості знайшли застосування у так званих “небактеріальних” сферах, зокрема кардіології, ревматології.

Лікарський препарат Стрептоміцин має бактерицидну (антимікробну) впливом. Його можуть призначати пацієнтам при туберкульозі, який був вперше виявлений, а також при туберкульозі, коли він вражає інші внутрішні органи.