11.Середньовічний театр. Літургійна драма.

Однією з форм театрального мистецтва раннього середньовіччя стала церковна драма. Борючись проти залишків античного театру, проти сільських ігрищ, церква прагнула використати дієвість театральної пропаганди в своїх цілях. Вже в IX столітті театрализуется меса, виробляється ритуал читання в особах епізодів з легенд про життя Христа, про його поховання і воскресіння. З цих діалогів народжується рання літургійна драма. Існувало два цикли такої драми - різдвяний, що розповідає про народження Христа, і пасхальний, що передає історію його воскресіння.

З часом літургічна драма ускладнюється, урізноманітнюються костюми "акторів", створюються "режисерські інструкції" з точним зазначенням тесту і рухів. Усім цим займалися самі священики.

Організатори літургійних уявлень накопичили постановочний досвід і стали майстерно показувати народу піднесення Христа та інші євангельські чудеса. Наближаючись до життя і використовуючи постановочні ефекти, літургійна драма не приваблювала, а відволікала

парафіян від служби. Розвиток жанру таїло в собі його самознищення.

Не бажаючи відмовитися від послуг театру й не в силах упоратися з ним, церковні влади виводять літургічну драму з-під склепінь храмів на паперті. Народжується полулітургіческая драма (середина XII ст.). І тут церковний театр, формально перебуваючи у владі духовенства, підпав під вплив міської натовпу. Тепер вона диктує йому свої смаки, змушує давати подання у дні ярмарків, а не церковних свят, повністю перейти на рідній, зрозумілий натовпі мову.

12, Середньовічний театр. Міракль.

Сама назва міракль походить від латинського слова "диво". І дійсно, всі конфлікти, часом дуже гостро відображали життєві суперечності, в цьому жанрі дозволялися через втручання божественних сил - святого Миколи, діви Марії і т.д. З плином часу ці п'єси, зберігаючи релігійну морализацию, все гостріше показували свавілля феодалів, силу темних пристрастей, що володіли знатними і багатими людьми. У першому з відомих нам мираклей - "Гра про святого Миколая" (1200) - в центрі уваги було чудо, здійснене святим для порятунку християнина, що у язичницький полон, і історія в нього лише відгомоном хрестових походів. Більш пізній

"Міракль про Роберта-диявола" давав вже загальну картину кривавого століття Столітньої війни (1337-1453) і страшний портрет безсердечного феодала.

Більшість мираклей будувалося саме на побутовому матеріалі - з життя міста, з життя монастиря або середньовічного замку. Викриваючи гнобителів народу, міракль про Берті малює в позитивному світлі тих людей із середовища, які не піддаються пороків і пристрастей, властивим знаті, і можуть, потрапивши в середу простих трудівників, бути серед них своїми людьми.

Двоїстість міракля пов'язана з ідеологічною незрілістю міського бюргерства того часу. Не випадково міракль, починався звичайно з викривального зображення дійсності, завжди закінчувався компромісом, актом каяття і прощення, що практично означало примирення з тільки що показаними злочинами, бо припускало у кожному лиходії можливого праведника. Це влаштовувало і бюргерський свідомість, і церква.