3. Давньогрецький театр періоду міст-держав: постановочний канон.

Розвиток драматургії визначало еволюцію постановочної техніки грецького театру. У ранніх трагедіях Есхіла декорації представляли собою масивні дерев'яні споруди (великий вівтар з кумирами дванадцяти богів в «Благаємо», гробниця царя Дарія в «Персей», скеля в «Прикованому Прометея»). При Софокле з'явилися розписні декорації, що допомагали перетворювати проскеній у фасад палацу або храму, в передню стіну намету предводителя. У деяких комедіях дія переносилася з одного місці в інше (наприклад, з міста в село, із землі в підземне царство і т. д.), причому в театрі вони розташовувалися поряд. Зміст грецької драми вимагало застосування театральних машин. "Божества злітали вгору і спускалися вниз за допомогою блоків, причому від глядачів нічого не ховалося і завжди було видно мотузка і гак, яким зачіпляли за пояс" парить у повітрі "актора. Існувало в давнину латинський вираз Deus ex machina (бог з машини). За допомогою цих машин на сцену було божество і легко дозволяло надто ускладнилися взаємовідносини дійових осіб. "Найбільш уживаними були: еккіклема (Платформа яка викочувалась на середину сцени, на нії зоображ. Сцени в Храмі, палаці чи будинку ), еорема (Кран який підіймав і опускав героїв) Боги і герої пересувалися з неба на землю.

4. Давньогрецький театр елліністичного періоду: драматургія

Основою театральної вистави є драма, що визначає художні можливості й ідейний напрямок театру. При цьому літературний твір театр переводить в область сценічної дії й специфічної театральної образності — характери, конфлікти драми втілюються в живих особах, вчинках. Найважливіший художній засіб, який театр бере від драми — слово, підкоряється законам драматичної дії. В одних випадках мова може виступати як засіб побутової характеристики персонажа, в інших — розкривати через словесну тканину ролі складні конфлікти свідомості й психології героя. Мова на сцені може мати форму великого висловлення (монолог), протікати як розмова з партнером (діалог), адресуватися глядачеві або звучати як міркування героя, його «внутрішній монолог» і т. Д

У епоху еллінізму (VI-I ст. до н.е.) грецький театр класичної пори перетерпів істотні зміни, які стосувалися і драматургії, і акторського виконання, і архітектури театральної будівлі. Ці зміни пов'язані з новими історичними умовами. У театрі елліністичної епохи як і раніше ставляться комедії

і трагедії. Але від трагедій IV в. до н.е. збереглися лише невеличкі фрагменти, і, очевидно, художні гідності елліністичної трагедії були невеликі. Набагато більше даних є для суждения про комедію, тому що до нас дійшли - цілком одна п'єса і декілька уривків з інших п'єс найбільшого комедіографа того часу - Менандра.

Комедію елліністичної епохи називають новою атичною (або новоатичною) комедією. Час її розквіту - кінець IV-III ст. до н.е. У новій атичній комедії посвоєму відбилися зміни, які відбулись в суспільно-політичному житті Греції до середини IV ст. до н.е. На зміну уявлень про божественний миропорядок і вірі в кінцеве перемогу справедливості приходить переконання у всемогутності випадку. Життя людини, її особисте щастя, положення в суспільстві - все залежить від волі випадку. Випадок визначає виникнення і рішення конфліктів і в самій комедії, що ставить своєю задачею відтворювати сучасне їй життя тільки в плані сімейно-побутових відношень. Велику роль у новій комедії відіграє мотив любові.

Автори нової античної комедії широко використовували психологічну теорію учня Арістотеля Теофраста, відповідно до якої усі властивості характеру виявляються в зовнішності людини й у її поступках. Фізіогномічні описи Теофраста безсумнівно впливали і на оформлення масок, що допомагали глядачам розпізнавати той або інший персонаж.

У новій комедії помітний був вплив Еврипіда. Близькість багатьох його героїв до життя, розкриття їх щиросердечних переживань - ось те, що новая комедія взяла в Еврипіда.

Основною особливістю нової комедії була відсутність хору, який був би органічно пов'язаний із розвитком дії, - хор виступав тільки в антрактах. У пролозі новій комедії давалося стисла розповідь подій, що повинно було допомогти глядачу розібратися в тяжкій інтризі.

Іншою особливістю нової комедії була її гуманно-філантропічна спрямованість. У кращих творах проводилися передові ідеї елліністичної філософії. Незважаючи на відсутність політичної тематики, у новій комедії одержували відбитки такі важливі проблеми, як методи виховання, відношення до жінки, до представників різноманітних станів, до чужоземців. Причому постійно проповідувались більш м'які, більш гуманні відношення між людьми.

Нова атична комедія користувалася величезним успіхом у публіки. Глядачів залучало те, як розробляється навіть банальний сюжет або звична маска: пружиною дії стала спритно улаштована інтрига, розвиток якої вівся тонко і мистецьки.

Появі драми в Греції передував тривалий період, протягом якого чільне місце займали спочатку епос, а потім лірика. Всі ми знаємо багатий героїчний епос-поему "Ілліада" і "Одісея", дидактичні (повчальні) епоси-поеми Гесіода (VII ст. до н.е.); це твори ліричних поетів VI ст. до н.е. Народження грецької драми і театру пов'язано з обрядовими іграми, що присвячувалися богам-покровителям землеробства: Деметрі, її дочці Корі, Діонісу. Такі обряди іноді перетворювалися в культову драму

5. Давньогрецький театр елліністичного періоду: постановочний канон.

Найважливішим досягненням цього періоду у давньогрецькій куль¬турі були виникнення театру і, відповідно, поява трагедії. Культ бога Діоніса та свята на його честь — діонісіГ, пісні козлоногих супутників Діоніса — сатирів, майданчик для перевдягання акторів, суена для хору-оркестру — все це атрибути великого відкриття. Феномен дав¬ньогрецької трагедії криється у «відкритті свідомості».

Трагедія — це видовище свідомості і свідомість як видовище. Геро¬їзм трагічного героя — героїзм надзвичайної свідомості. Це пробу¬дження від міфу. Це битва за людську справедливість. Боротьба тра¬гічного героя проти долі була відображенням соціальних потрясінь VII—V ст. до н. е. за політичну рівність і справедливість. Трагедії Есхіла готували грунт для демократичних перетворень в Афінах, були провісниками «золотого століття» Перікла.

Вільні люди античних міст безумовно розуміли те, що їхня країна має досить високий рівень духовної культури. У еллінів було пошире¬не уявлення про особливий

дарунок, яким божественне провидіння на¬ділило їх. Ці уявлення втілилися у сказання про титана Прометея (дос¬лівно означає «провидець»), який врятував людство від жалюгідного життя і взагалі від загибелі.

У трагедії Есхіла «Прометей прикутий» титан розповідає про за¬слуги перед людством. Факел Прометея символізує велике значення творчого пориву, без якого людина не була 6 людиною.

Раціоналізм та творчий порив еллінів привели до рішучого повороту від релігійно-міфологічного сприйняття світу До нового наукового його тлумачення. Цей поворот, здійснений зусиллями багатьох видатних умів, був зумовлений глибинними зрушеннями у житті давньогрецького наро¬ду. Перемога демократичного ладу та укріплення міської громадян¬ської общини — полісу, закони Салона та Велика грецька колонізація, поява залізних знарядь праці й чужоземне рабство — все це дало можливість більш глибоко, науково переосмислити світ.

Пізніше систематизуючий розум еллінів склав канон семи мудреців, першим з яких став Фалес Мілетськші (бл. 625— 547 рр. до н.е.)— засновник іонічної натурфілософії. Однак кульмінацією раннього розвитку науки був Геракліт а Ефесу (бл. 520— 460 рр. до н. е.). Суть філософського вчення Геракліта полягає у цілісності розвиненого ним погляду на єдину природу світу і єдину прони¬каючу його закономірність. Головне у його картині світу — діалектич-ність. Цей прорив забезпечив появу великої філософсь¬кої тріади — Сокрлта, Платона і Арістотеля.

Виктория10.12.14