3.2.4. Моральні чинники врегулювання організаційних конфліктів

Своєрідним моральним регулятором в ситуації конфлікту виступають моральні норми і моральні відносини, які є вимогами до особистості і колективу та досить важливим атрибутом у вирішенні та попередженні конфліктів, визначаючи характер моральних норм, регулюючих поведінку людей в суспільстві або колективі. Моральні взаємовідносини також регулюються загальноприйнятими у суспільстві та організації моральними принципами, нормами, традиціями та носять ціннісно-регулятивний характер.

Як відомо, моральні норми виступають певними стандартами, що дозволяють або забороняють певні форми поведінки. Так, Джонс, стверджує, що ступінь гостроти етичного аспекту рішення є важливим для реального результату прийнятого рішення, що має наступні виміри:

1. масштаб наслідків – сукупна шкода або сукупне благо внаслідок вчинку;

2. суспільний консенсус – ступінь згоди в суспільстві з позитивною або негативною оцінкою дій;

3. вірогідність виникнення наслідків;

4. часовий розрив – час до моменту, коли починають проявлятися наслідки вчинку;

5. соціальна, культурна, психологічна близькість людини, яка приймає рішення до людей, які отримують благо або шкоду від даного рішення;

6. концентрація ефекту – доля людей, що потрапляють під вплив.

Гострі моральні конфлікти виникають в організації виникають при зіткненні норм корпоративної етики (загальноприйняті норми і цінності в організації) та кодексу професійної етики (у відповідності з власною совістю). Також призводить до конфлікту використання керівництвом або менеджером знаменитого єзуїтського принципу «ціль виправдовує будь-які засоби», де основним критерієм є ефективність, а моральні характеристики не мають ніякого значення. Це, безумовно, навряд чи сприяє формуванню довіри та гармонійного морально-психологічного клімату в організації. Суть конфліктної ситуації полягає, насамперед, у досягненні моральними протиріччями такої гостроти, де зіштовхуються протилежні позиції, точки зору, переконання. Виникнення морального конфлікту завжди пов’язано з об’єктивною необхідністю його вирішення.

Якщо ж моральний конфлікт виникає між співробітниками, то він має бути вирішений самостійно, без втручання третьої сторони. У конфліктній ситуації особистість має знайти об’єктивний вихід з суперечки з урахуванням всіх обставин (моральна необхідність, свобода і відповідальність особистості). Такий моральний конфлікт вимагає чіткої побудови в особистісній ціннісній ієрархії, виділення домінуючих цінностей та моральних вимог, де моральний вибір в ситуації конфліктна має два сторони: об’єктивну – можливість вибору та суб’єктивну – міра відповідальності за вибір. Саме відповідальність реалізується через свободу волі, вибору, рішення, що є особливо важливим у вирішенні моральних конфліктів, так як відповідальність втілює в собі:

• усвідомлення соціальної значимості вирішення конфлікту;

• переконання діяти у відповідності з моральними нормами;

• передбачення наслідків вчинку;

• контроль та критичне відношення до власних вчинків;

• прагнення до самореалізації в професійній діяльності;

• самозвітність і самооцінка;

• здатність та готовність до відповідальності за власні вчинки.

Моральний вибір в ситуації конфлікту залежить від багатьох факторів, та найголовнішим є здатність та можливість вибору. Адже істинне вирішення морального конфлікту досягається лише в умовах свободи вибору поведінки і її мотивів Силу «афектів» розглядав Б.Спіноза, трактуючи моральність як здатність керувати пристрастями завдяки правильному пізнанню розумом. Це не лише вибір на раціональній основі, це вольове рішення суперечностей, це здатність абстрагуватися від обставин та психологічна стійкість до труднощів у діяльності.

Однією з форм досягнення незалежності від ситуації є вчинок, що спрямований на її перетворення зовнішньо і внутрішньо, що тотожне усвідомленому прагненню особистості до саморозвитку, самотворення. Подолання ситуації не має на меті екстремізму, повного знищення того, що було або існує, але не влаштовує людину. Процес творення нового передбачає генетичний зв'язок того, що буде, з тим, що було й існує в конкретний момент.

При цьому можливі різноманітні форми активності, пов'язані з реалізацією вчинку:

• подолання залежності від ситуації, умов і обставин завдяки перетворенню внутрішніх позицій, змінам ситуації, які уможливлюють свободу і незалежність;

• мотиваційний вчинок, який дає змогу суб'єкту визначитись у тому, як використати свободу, відвойовану в ситуації;

• підпорядкування вчинку процесу творення засобів меті діяльності;

• вчинок, що дає змогу суб'єкту перейти від наміру до дії;

• практична дія (вчинок);

• оцінювання (за певних умов набуває характеру вчинку, виступати різновидом активності як рефлексивного за своєю природою процесу, за принципом зворотного зв'язку);

• вчинок не вичерпується конкретним змістом, а своїм ефектом післядії входить у перманентний процес самозбагачення людини результатами власної активності.

Обумовлений вибір у конфліктній ситуації, завжди виражає ціннісну орієнтацію особистості або групи, діапазон морального і неморального. Ще одним, не менш суттєвим фактором у виборі є міра відповідальності, яка збільшується з діапазоном свободи морального вибору. Відповідальність за вчинки, що об’єктивно у відповідності з обставинами, могла, та суб’єктивно, у відповідності з моральною необхідністю, мусила б обрати та реалізувати у вчинку. Наступним фактором є вибір засобів вирішення конфліктної ситуації, які мають бути відповідними (тобто ефективними, гуманними) до їх моральної цінності.

Неабияку роль у вирішенні моральних конфліктів має відігравати керівник та володіти технологіями їх подолання (в першу чергу незаперечна репутація керівника, як морального авторитета, в рамках існуючої корпоративної культури). Складність усунення або вирішення конфліктної ситуації керівником, полягає у здатності здійснити правильний моральний вибір, який можливий лише в тому випадку, якщо керівник володіє істинними моральним переконаннями, силою волі, здатністю підтримувати моральні відношення і слідувати моральним нормам в будь-яких обставинах³⁴.

Якісні характеристики моральних взаємовідношень дозволяють визначити ступінь взаємної поваги, довіри, вимогливості, солідарності, творчої ініціативи, взаємної турботи, визнання честі і гідності у всіх учасників професійної діяльності організації.

Тобто у вирішенні конфліктів важливе місце займають як моральні так і психологічні особливості. Але найбільше значення для регулювання конфліктів є моральність - як певна сукупність норм, що діє на реальну поведінку людей. Дюркгейм, зазначає, що єдина сила, здатна подолати індивідуальний егоїзм – це сила групи; єдина сила, здатна подолати егоїзм групи – це сила, іншої групи.

Відповідно визначено наступні принципи, без яких неможливо безконфліктне спілкування:

Принцип порядності партнера (що завбачає гідне відношення до суб’єкта спілкування незалежно від соціальних тощо. якостей);

Принцип збереження суверенітету і недоторканість гідності суб’єкта (мова йде перш за все про право кожної людини збереження власної гідності шляхом поваги гідності іншої особистості, як усвідомлення людиною самоцінності власного «я», свого права на щастя, свободу та моральних обов’язків (взаємоповага, допомога, чесність тощо.);

Принцип толерантності та альтруїзму (наслідування цього принципу веде до автоматичного виконання попередніх принципів, принцип толерантності – це прояв терпимості до іншого, інших поглядів, цінностям, поведінці;

Принцип милосердя (проявляється у сприйнятті людини такою якою вона є, це вміння людини жити почуттями і думками інших людей, боротися з жорстокістю);

Принцип «справедливості» та «благородства» (можна висловити словами Аристотеля – це подолання прагнення одного індивіда отримати те, що належить іншому; це своєрідне спілкування на «рівних». Благородство в спілкуванні проявляється в тактовності, делікатності, скромності. «Велика людина показує свою велич тим, як вона звертається до маленьких людей» (Карлейль);

Принцип ненасилля (є одним із головних принципів попередження конфліктів, так як базується на любові до ближнього. Уявити лише насильницькі методи (приниження, гіпноз, залякування, вбивство тощо) в кінцевому рахунку, абсолютно не залишиться місця ненасильницькому спілкуванню «насилля (зло) почне знищувати само себе (А.Гусейнов).

В основі будь-якого конфлікту, як уже було зазначено, лежать цілі, цінності і потреби, а основним фактором, що поєднує їх, є людська гідність. Тому російський дослідник В.Сафьянов³⁵, пропонує наступну класифікацію конфліктів, як форми фрустрації (приниження, обмеження) щодо особистої гідності партнера.

1). Конфлікти пов’язані з свідомим приниженням гідності людини, порушенням її прав та норм спілкування;

2). Конфлікти пов’язані з випадковим (несвідомим) приниження честі й гідності особистості;

3). Конфлікти спрямовані на потенційне приниження гідності партнера та характеризуються негативним відношенням до партнера (такі конфлікти характеризуються тотальним та насильницьким характером з обох сторін).

На думку, С.Єрмолаєвої³⁶,існують наступні критерії, що впливають на прийняття рішень у конфліктній ситуації: економічний, політичний, технологічний, соціальний, етичний, а властивостями даного конфлікту є: суперечність між інтересами, цінностями, цілями мотивами, ролями суб’єктів; суперечність суб’єктів конфлікту, прагнення нанести шкоду опоненту; негативні емоції і почуття по відношенню один до одного.