3.2. Феномен морального конфлікту в діяльності організації

3.2.1 Філософський зміст поняття морального конфлікту

На думку багатьох представників сучасної західної практичної філософії (Ю.Габермас, К.Аппель) міжетнічні стосунки повинні базуватися на засадах універсальної етики справедливості, для якої засадничим є ліберальний підхід до прав людини, згідно з яким всі індивіди мають розглядатися як рівні, незалежно від їх етнічної, національної расової, статевої чи класової належності. Для подолання даних суперечностей слід відноситися до іншого як до ближнього з почуттям відповідальності, адже з цього починається суто людське.

Слід не забувати, що людина є моральною істотою. Відношення “Я”-“інші” повинні базуватися не за принципом пригнічувача та пригнічуваного, а за принципом “відношення без відносин”, за словами Е. Левінаса, де немає ні відчуження ні зухвальства, а панує повага незалежності, своєрідності, винятковості кожного індивіда, де тотальність протистоїть плюралізму особистісних істот. Невипадково в сучасних діалогічних концепціях мова йде не про подолання відчуження іншого, а висувається мотив суверенізації чужого ²⁸. Тому для істинного розуміння морального конфлікту потрібно розкрити витоки цих протиріч.

Досить ґрунтовно зроблені спроби щодо витоків моральних конфліктів та причин їх виникнення в філософії, етиці, психології. Дослідники виділяють дві суперечливі концепції стосовно виникнення і причин моральних конфліктів: перша – наголошує на джерелі моралі в початковій гармонії, узгодженні інтересів людей, в природних відчуттях (до них можна віднести відому теорію «суспільного договору» Ж.Руссо; «природженого морального відчуття» А.Шефтсбері, Ф.Хатчесон; А.Вестмарк, А.Мак-Дугал, Т. Парсонс тощо), які наголошують на аномальності моральних конфліктів що порушують як природну, так і суспільну моральність, подолання якої можливе лише шляхом повернення до гармонії духовного та рівновазі всіх інтересів членів. Друга – наголошує, що джерелом моральності є необхідність подолання «злої природи» людини, притаманному їй егоїзму та стану «війни проти всіх» (Б.Мандевіль, Т.Гобс, І.Кант, Е.Фром тощо.), так як моральні конфлікти породжуються ворожістю особистості до навколишнього, що безумовно породжує страх.

Моральний конфлікт існує лише в рамках моральної свідомості, а в реальних конфліктах мораль бере на себе лише початкову домінуючу роль, і може бути лише внутрішньо особистісним (моральні норми і цінності зіштовхуються в рамках свідомості) та в ситуації морального вибору суб’єкта. Це зіткнення між різними рівнями моральної свідомості, вимогами, нормами та ідеалами, видами обов’язків, обов’язком і нахилом. Отже, критерієм такого конфлікту є суперечність між цінностями, ідеями, потребами, інтересами, смаками, звичками, позиціями тощо.

Джерелом конфлікту є складність, різнохарактерність власних особистісних мотивів, які підпорядковані один одному. Для морального конфлікту властива боротьба індивідуальних моральних цінностей, норм, приписів, які особистість визнає для себе беззаперечним.

Тобто, моральний конфлікт – це специфічна ситуація морального вибору, в якій людина констатує в своїй свідомості суперечність: обрати те, що для неї є неприйнятним (адже вибір однієї моральної норми призводить до порушення іншої моральної норми, яка має для особистості певну моральну цінність) ²⁹.

Зазвичай, конфлікти носять комплексний характер вміщуючи в собі, як індивідуальні та соціальні фактори і характеризуються моральним смислом: саме моральні аспекти визначають виникнення, розвиток та шляхи вирішення конфлікту.

Моральні конфлікти в свою чергу поділяються на:

• конструктивні (що сприяють підвищенню стабільності функціонування організації в умовах зовнішнього середовища за рахунок перебудови її функцій, структури та встановлення нових зв’язків;

• стабілізуючі (спрямовані на усунення відхилень від норми і закріплення ознак традиційної норми;

• деструктивні (сприяють руйнуванню усталеної норми і поверненню до старих норм або подальшого заглиблення проблемної ситуації³⁰

Вирішення морального конфлікту базується перш за все, на побудові ціннісної ієрархії (суспільний обов’язок – розглядається як домінуючий на противагу особистому). Здатність вирішувати моральні конфлікти керуючись вищими моральними принципами свідчить про моральну зрілість особистості, яка виявляє себе, насамперед у вирішенні міжособистісних конфліктів, які зазвичай обумовлені протистоянням людей один до одного, у якому зіштовхуються цілі, інтереси особистостей та висловлюються реальні суперечності його учасників

Так, деякі зарубіжні етики (У.Рос, Е.Карріт, Б.Бранд) вважають, що існують обов’язкові правила (наприклад: виконувати обіцянку, говорити правду, бути справедливим, не ображати інших і т.п.) але, нажаль ці прості загальноприйняті правила вступають у протиріччя одне з одним, що наголошує на не досконалості цих вимог. Що наголошує на більш довершеній системі загальних правил, які змогли б зняти суперечливість між сущим і належним у поведінці особистості. До таких суперечностей, на думку Б.Бранда відносяться наступні:

• суперечності між знанням моралі і реальною поведінкою;

• суперечності між метою та засобами її досягнення;

• суперечності між мотивом і результатом діяльності;

• між суспільними вимогами та реальними вчинками.

В процесі спільної професійної діяльності у колективі причини морального конфлікту залежать від обставин, об’єктивного та суб’єктивного характеру, але в їх сукупності – основою причиною виникнення суперечливої або конфліктної ситуації виступає приниження гідності людини.

До формування конфліктної ситуації може призвести й несумісність ціннісних орієнтацій і одночасно різноманітне розуміння цінностей (наприклад: розуміння обов’язку, справедливості ).

Серед існуючих стійких форм соціальної взаємодії, таких як: договір, підлеглість, співробітництво, особливе місце займає конфлікт життя як руху (Г.Зіммель) . Внаслідок чого в реальному житті організації або колективу ці невідповідності у формах взаємодії переплітаються та викликають певні суперечності, які можна визначити як ціннісні, антропологічні, прагматичні.

Тому найчастіше конфлікти виникають внаслідок наступних суперечностей:

• Цінностей і «несумісності» духовних орієнтирів або матеріальних цінностей (один відстоює ідеали справедливості, а інший безпринципно відстоює корисні мотиви, або цінність обов’язку та цінність задоволення);

• Дисгармонія потреб, мотивів, якостей, антипатії та таких моральних та індивідуально-психологічних особливостей, як наприклад: нестриманість, агресивність, егоїзм, корисність, безтактовність, зверхність тощо;

• Несумісність стилю, манери спілкування, етичних норм та правил спілкування (як наслідок визначених різнопланових стилів виховання).

Доволі часто спостерігається непорозуміння, що призводить до суперечностей, внаслідок відсутності взаєморозуміння між партнерами або колегами, через прості слова, вислови – які були неправильно витлумачені. Адже сучасна людина дуже часто, внаслідок обмеження спілкування та сфери культури спілкування, немає можливості висловити свої власні цінності, наміри, цілі тощо.

Моральний конфлікт в колективі може відбутися внаслідок порушення наступних позицій:

• порушення моральних норм та прийнятних в організації норм корпоративної етики;

• відсутність довіри;

• обмежена справедливість;

• зневага до традицій (неписані правила організації);

• порушення ідеологічних цінностей організації

В моральному конфлікті найчастіше зіштовхуються вимоги до поведінки, що суперечать одна одній, а в іншому випадку – моральна і правова вимога до поведінки. Другою основною ознакою морального конфлікту є його особистісний характер. Безперечно, моральні конфлікти є атрибутом соціальних протиріч, про що наголошувалося вище, виникають за об’єктивними причинами в структурі суспільства та особистості, але вирішення їх торкається інтересів не лише окремої особистості, а й колективу і суспільства, тому набуває суспільного значення.

Конфлікти у сфері, що регулюється нормами інтеракції, бувають напряму викликані порушенням нормативної згоди. Відновлюючі дії, можуть полягати у тому, щоб забезпечити інтерсуб’єктивне зазіхання на значимість, яка спочатку уявлялась спірною, а внаслідок вже не викликало проблем, або іншому зазіханню, висунутому замість першого. У подібній згоді висловлюється деяка загальна воля. Але якщо така згода має породжувати моральні дискусії, то недостатньо, щоб окремий індивід роздумував над тим, чи може він погодитися з тією чи іншою нормою. Недостатньо навіть, щоб всі окремо і кожен сам за себе віддавались роздумам, перш ніж віддавати свої голоси за те або інше рішення. Скоріше, потрібно так сказати, «реальна» дискусія, в якій приймали участь всі зацікавлені. Тільки процес досягнення інтерсуб’єктивного взаєморозуміння може призвести до згоди, рефлексивної за своєю природою: тільки тоді її учасники зможуть усвідомити, що спільними зусиллями один одного в чомусь переконали³¹».

В процесі професійного спілкування зіштовхуються різні протиріччя, цілі, характери, звички, стереотипи поведінки, що як правило, визначають структуру протиріч в колективі, які можуть бути різноманітними і навіть випадковими, можуть бути свідомими та несвідомими, нейтральними та злісними тощо. Тому в більшості потрібно уникати стихійних суперечностей внаслідок їх безглуздості та безкорисності. Так, Д.Карнегі³², зазначає: «Уникайте суперечностей, подібно тому, як уникаєте змій та землетрусів… в дев’яти випадках з десяти внаслідок закінчення суперечки кожен з її учасників стає переконаний, більше ніж раніше, в своїй абсолютній правоті».

Виникнення конфлікту відбувається у результаті дії причин, а не чинників; причиною виступають не явища або матеріальні утворення, а їх зміни. Якщо причина виникає, то при певних умовах вона з необхідністю породжує певний наслідок, в якому виникає конфлікт за наявністю певних умов (сукупність речей, процесів, відношень, необхідних для виникнення явища). Тому виникнення конфліктної ситуації та її ескалація залежить від усіх учасників спілкування, якщо з однієї сторони подається будь-яка дія або вислів, що принижує гідність і потреби особистості - може призвести до конфлікту; внаслідок невідповідності оцінки та самооцінки особистісних характеристик партнерів і сформуватися дисгармонія у стосунках, що стає підґрунтям для розриву ділових стосунків. Наприклад, коли потреби не відповідають цінностям та нормам спілкування; що може спостерігатися хоча в тому, що слова і інтонація не співпадає з мімікою, жестами, рухами тощо.