3.1. 3. Класифікаційні ознаки організаційних конфліктів

Класифікація конфліктів в організації за безпосередніми причинами виокремлює такі їх види:

1. Конфлікти інформаційні (відсутність, дефіцит інформації; хибна інформація; відмінності у розумінні важливості, в інтерпретації інформації; в порядку та способах оцінювання);

2. Конфлікти інтересів (розбіжність виробничих, особистих інтересів);

3. Конфлікти спілкування (виразні емоції; хибне тлумачення та стереотипність мислення; відсутність зворотного зв'язку; повторювана негативна поведінка тощо);

4. Організаційно-структурні конфлікти (нерівність щодо влади та авторитету; відсутність необхідного часу; фізичні, географічні та інші чинники, що гальмують співробітництво);

5. Конфлікти цінностей (відмінності критеріїв оцінювання ідей та поведінки; розбіжності в цілях та ідеалах тощо).

Крім такої класифікації існують конфлікти, які відбуваються за «об’єктивно - суб’єктивними причинами»:

1. Ділові конфлікти, що народжені під впливом об'єктивних причин, пов'язаних із трудовою діяльністю в організації (суперечності в організації праці, стилі керівництва тощо); потрібно зазначити, що будь-який діловий конфлікт може перетворитися в емоційний, що є досить небезпечним для організації.

2. Емоційні конфлікти, є формою перманентно ворожих стосунків його учасників, що періодично виникають із різних приводів, а джерелом є особистісні якості учасників або опонентів конфліктів або їх несумісність.

За формою вияву (обсягом) розрізняють:

1. Особистісні конфлікти що відображають неузгодженість вимог організації з особистісними потребами, цінностями співробітника, суперечливості вимог, а також різноманітних перевантажень (що яскраво відтворені у представників психоаналітичного напрямку: 3.Фрейд, К.- Г.Юнг, К.Адлер, К.Хорні). Особистісні конфлікти пов’язані з певними відмінностями щодо своїх власних мотивів, цінностей, норм (які реалізуються особистістю в житті) та інтересами або цінностями організації.

В даній ситуації доречно буде згадати американського психолога К.Левіна²⁶, який виділив наступні типи особистісного конфлікту:

• «наближення - наближення» - коли особистість перебуває у ситуації вибору між двома однаково привабливими альтернативами, які вимагають протилежних дій;

• «наближення - віддалення» де одна й та ж мета є для особистості виступає привабливою й непривабливою;

• «віддалення – віддалення» особистість вимушена обирати між двома непривабливими альтернативами.

2. Міжособистісні конфлікти – виникають у зв’язку з прагненням на обмежені ресурси, робочу силу, капітал, вакантну посаду або відмінності характерів; основною причиною виникнення такого типу конфлікту виступають порушення «рольової поведінки», ділові та кар’єрні інтереси, особистісна симпатія-антипатія (наприклад: особиста антипатія переноситься на професійні відносини, а виробничі суперечності розпалюють особистісні протистояння);

3. Конфлікти між особистістю і групою є віддзеркаленням протиріч між особистістю та груповими нормами, правилами поведінки і праці. Основною причиною виникнення, зазвичай, є невідповідність компетентності керівника і компетентності фахівців колективу, неприйняття групою моральної позиції та характеру керівника;

4. Внутрішньогрупові конфлікти – досить часто є продовженням міжособистісного конфлікту, але в даному випадку суб’єктом конфлікту виступає уся група або мікро-група, яка має розходження принаймні двох поглядів з приводу вирішення певного професійного питання, що в свою чергу призводить до нестійкого морально-психологічного клімату у колективі;

5. Міжгрупові конфлікти - конфлікти у формальних групах колективу (наприклад, між адміністрацією і профспілками), у неформальних групах, між формальними і неформальними групами; є результатом неефективного керівництва, коли функції двох і більше структурних підрозділів або істотно перетинаються або розходяться за результатами, що неминуче зачіпає інтереси різноманітних відділів, де співробітники об'єднуючись у монолітну групу відстоюють свої потреби та інтереси;

6. Міжорганізаційні конфлікти виступають у вигляді конкуренції між організаціями, їх виразниками є власники, керівники вищої ланки.

За впливом на життя і розвиток організації розрізняють:

1. Конфлікти, що спричинюють ускладнення в організації виявом якого є почуття незадоволення, поведінка, яка не відповідає нормам корпоративної етики, а також незадоволеність вирішенням конфлікту; непередбачені обставини, психологічні чинники (спроба зберегти своє «обличчя», тиск або примус ).

2. Конфлікти, що не мають негативних наслідків необхідною умовою яких є збереження балансу інтересів різноманітних сторін та коректні процедури їх розв'язання.

За джерелом виникнення конфлікти поділяються на:

1. Об'єктивно зумовлені конфлікти виникають внаслідок ситуацій, в яких опиняються члени організації (незадовільні умови праці, нечіткий розподіл функцій і відповідальності), що спричинюють напружену обстановку призводячи до виникнення конфліктної ситуації. Такі конфлікти, зазвичай є своєрідним сигналом про неблагополуччя в життєдіяльності організації;

2. Суб'єктивно зумовлені конфлікти породжуються дією особистісних особливостей конфліктуючих сторін, що проявляють себе при перешкодах у задоволенні прагнень, бажань, інтересів тощо.

За службово-комунікативними напрямами взаємодії між ієрархічними рівнями класифікують:

1. «Вертикальні» конфлікти, що виникають у взаєминах «працівник - керівник» і «керівник - працівник», що залежить від статусу особи - ініціатора конфлікту.

2. «Горизонтальні» конфлікти в таких конфліктах ініціатором може бути хтось один або одночасно обидва працівники, що розгортається на лінії «працівник - працівник».

Класифікації конфліктів, викладені у сучасній літературі, не охоплюють всіх їхніх проявів і розглядаються лише як часткове освоєння проблеми. Так, американський філософ М.Дойс²⁷ наводить шість типів конфлікту:

1) дійсний – зіткнення інтересів, існує об’єктивно, усвідомлюється людиною і не залежить від будь-якого факту;

2) випадковий або умовний – залежить від випадкових обставин, що не завжди усвідомлюються учасниками (цей конфлікт легко подолати за умови усвідомлення можливої альтернативи);

3) змішаний – коли причини, що сприймають конфліктуючі сторони, лише побічно пов’язані об’єктивними чинниками;

4) неправильно приписаний – конфлікт, суб’єкти або причини якого визначені помилково;

5) латентний – який має виникнути через об’єктивні причини, але не актуалізувався;

6) хибний – конфлікт, що не має об’єктивних підстав, але виникає внаслідок хибних уявлень або непорозумінь.

Поряд із зазначеними існують інші класифікації конфліктів – залежно від складу суб’єктів, кількості сторін, ступеня гостроти та інтенсивності;, за змістом, за просторовими і часовими характеристикам, за механізмами розвитку, за формою, за сферами проходження (міжнародні, побутові тощо), за засобами вирішення (насильницькі і ненасильницькі) тощо.. У цьому розумінні і зв’язку виділяють антагоністичні, неантагоністичні, основні і неосновні, реалістичні і нереалістичні, закриті та відкриті конфлікти.