8.Заг теория смертности . Типи смертности

Смертність є другим після народжуваності найважливішим демографічним процесом. Вивчення смертності має своїм предметом вплив, який смерть надає на населення, на його чисельність і структуру.

У демографії під смертністю розуміють процес вимирання покоління і розглядають її як масовий статистичний процес, що складається з безлічі одиничних смертей, що наступають в різних віках і визначають у своїй сукупності порядок вимирання реального або умовного покоління.

Найбільш важливими і пріоритетними напрямками використання статистики смертей та смертності є: аналіз існуючої демографічної ситуації і тенденцій її зміни; задоволення адміністративних і дослідницьких потреб служб охорони здоров'я у зв'язку з розробкою та виконанням програм громадського здоров'я та оцінкою їх ефективності; визначення політики і дій в інших, окрім охорони здоров'я, сферах діяльності, задоволення потреб в інформації про зміни у населенні у зв'язку з різноманітну фахову й комерційною діяльністю (демогрефікс).

Смертність - масовий процес припинення індивідуальних життів, що протікає в населенні. Поряд з народжуваністю смертність формує природний рух (відтворення) населення.

Види:

архаїчний, екзогенний - дуже висока смертність в основному через зовнішніх причин: епідемії, катастрофи, голод, нещасні випадки і т. д. Характерна сверхранняя смерть. Тривалість життя 20-22 роки. Коефіцієнт дитячої смертності - 300-350 ‰.

традиційний - характерний для суспільств традиційного укладу, аж до XIX - початку XX століття. Домінують екзогенні фактори смертності. Збільшився соціальний контроль над смертністю - розвиток медицини. Збільшення тривалості життя до 30-35 років. Нормальна смертність.

сучасний - переважають ендогенні причини: хвороби дегенеративного типу, смертність переміщається в більш старші віку. Сильно збільшується тривалість життя, падає коефіцієнт дитячої смертності.

9.Исторични типи видтвор населения

Ріст чисельності населення залежить від характеру його відтворення. Під відтворенням (природним рухом) населення розуміють сукупність процесів народжуваності, смертності і природного приросту, що забезпечують безперервне відновлення і зміну людських поколінь.

Демографи виділяють три історичні типи відтворення населення: архетип, традиційний, сучасний. Перехід від одного типу до іншого має назву "демографічна революція", або "демографічний перехід".

Процес демографічного переходу включає чотири послідовні фази. Для першої фази характерне збереження високої народжуваності при різкому скороченні смертності і досягненні високого природного приросту. Дуже часто цю фазу називають демографічною революцією. Друга фаза характеризується переходом від багатодітної сім'ї до малодітної, зниженням показників народжуваності і смертності. Характерними рисами третьої фази є підвищення показників смертності, головним чином, за рахунок "старіння" населення, при повільному зниженні народжуваності, що призводить до слаборозширеного відтворення населення і навіть до його зменшення (депопуляції). Четверта фаза демографічного переходу настає тоді, коли показники народжуваності і смертності зрівнюються, а ріст кількості населення припиняється. Це загальна схема, але в окремих регіонах Землі фази демографічного переходу відбуваються по-різному.

Архетип відтворення населення був характерним для первісного суспільства, яке існувало за умов привласнювальної економіки. Людина при цьому лише використовувала продовольчі ресурси природного ландшафту, тому чисельність населення на певній території була обмежена цими ресурсами і могла зростати лише за рахунок освоєння нових територій (показники народжуваності майже дорівнювали показникам смертності).

На зміну архетипу прийшов другий історичний тип відтворення населення — традиційний (іноді його називають примітивним або доіндустріальним. Він панував у доіндустріальних суспільствах з пануючою аграрною економікою і відповідними суспільними відносинами. Для цього типу характерними були висока народжуваність і смертність — 200-300 дітей на

тисячу народжених, невеликий природний приріст і мала тривалість життя (25-35 років).

Несинхронність розвитку першої та другої фаз демографічної революції викликає нечувано швидкий ріст чисельності населення упродовж відносно короткого часу, тобто демографічний вибух. За XIX ст. населення Західної, Північної і Південної Європи зросло на 135 млн. осіб, Швеції — у 3,7 разу (за 150 p.). Сучасний світовий демографічний вибух, пов'язаний із демографічною революцією у країнах "третього світу", де проживає 70 % населення планети, перетворився на проблему глобального значення.