- •1.Світогляд , його типи і ознаки.
- •2.Міф як духовна передумова філософії та світогляд первісно-родового суспільства.
- •3. Феномен філософствування, уявлення про його витоки(подив, сумнів, страх, страждання, свобода, вина, стрес тощо.)
- •4. Специфіка результатів філософування – філософських знань.
- •5. Смисложиттевий сенс філософської проблематики.
- •6. Світогляд , методологічна , пізнавальна , ціннісно – орієнтаційна , прогностична , критична – функції філософії .
- •7. Головні групи смисложиттєвих питань і відповідні розділи філософії.
- •8. Соціокультурній сенс філософії , її загальні особливості у порівнянні з міфом, релігією , мистецтвом і наукою.
- •9.Місце філософії у вищій освіті , її значення для формування творчої особистості фахівця.
- •10. Антична філософія, її витоки та особливості.
- •11. Софістика. Сократ та становлення античної філософської класики.
- •12. Головні проблеми і розділи філософії Платона.
- •13. Філософська система Аристотеля, його метафізика, антропологія, соціологія і методологія.
- •14. Елліністична та римська філософія.
- •15. Досократична філософія.
- •16. Умови формування та загальні риси філософії Стародавності.
- •17. Зародження філософії у Стародавньому Китаї.
- •18. Метафізика, праксеологія і антропологія даосизму.
- •19. Конфуцій про підстави суспільного порядку.
- •20. Особливості ведичної релігії, її трансф під впливом суспільних змін в епоху “бродіння умів”.
- •23.Східна та західна патристика у пошуках філософських засад
- •24. Схоластика. Універсальні поняття як начала систематизації знань і їх викладання.
- •25. Розквіт та криза схоластичної філософії.
- •26. Стиль мислення і життя гуманістів епохи Відродження.
- •27. Ренесанський гуманізм та індивідуалізм.
- •28. Реформація, її ідеї. Феномен протестантизму, його течії та зв'язок з середньовічною містикою.
- •29. Філософська проблематика в культурі Київської Русі.
- •30. Раціоналізм Декарта, його послідовники.
- •31. Натуралістична антропологія Фр. Бекона, розробка нової моделі науки, емпіричного методу і розкриття причин помилок у пізнанні.
- •32. Д.Локк і його критика теорії природжених ідей Декарта.
- •33. Механіцизм, раціоналізм та емпіризм.
- •34. Проблема людини в філософії Просвітництва.
- •35. Німецьке просвітництво, його особливості: Лессінг, Шіллер, Гете.
- •36. Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха, його натурфілософія і антропологія.
- •37. А.Шопенгауер як критик гегельянства і фундатор філософії життя.
- •38. Позитивізм о.Конта, г.Спенсера, його антиметафізична спрямованість.
- •39. Постпозитивізм (м.Бунге, д.Армстронт, у.Солларс, к.Поппер, т.Кун, і.Лакатрс, п.Фейерабевд, с.Тулмін та ін.).
- •40. М.Фуко: від археології знання до генеалогії влади.
- •41. Феномен людини в християнському еволюціонізмі п.Тейяра де Шардена.
- •42. Українське просвітництво і Києво-Могилянська академія.
- •43. Г.Сковорода, його життя та філософія.
- •44. Неокантіанство і Кант.
- •45. І.Кант, два періоди його творчості. Сутність “коперніканського перевороту”.
- •47. Імморалізм, переоцінка цінностей, нігілізм, воля до влади у творчості ф.Ніцше.
- •48. Ідеалізм г.В.Ф.Гегеля, його “Енциклопедія філософських наук”.
- •49. Натурфілософія і об'єктивний ідеалізм Шеллінга.
- •50. Діалектика Фіхте.
- •51. Онтологія, матеріалізм, ідеалізм, віталізм.
- •52. Екзистенціалізм м.Хайдеггера, ж.-п.Сартра, а.Камю, к.Ясперса.
- •53. Особливості кризи класичної філософії.
- •54. Ідея несвідомого і психоаналіз з.Фрейда.
- •55. Свідомість і несвідоме.
- •56. Проникнення ідей німецької класичної філософії в Україну в першій половині хіх ст.: гг.Лодій, й.Шад, д.Велланський (Кавунник) а.Дудрович, м.Максимович, та інші
- •57. Два напрями професійної (класичної) філософії в Україні хіх-хх ст. - духовно-академічний і університетський.
- •58. Соціально-практична орієнтація марксистської філософії.
- •59. Сучасна марксистська філософія про людину, її сутність та буття.
- •60. Популяризація гуманістичних ідей в Україні (ю.Дрогобич, м.Русин, Ст.Оріховський та ін.)
- •61. Прагматизм, марксизм, герменевтика.
- •62. Постструктуралізм і філософія "постмодерну" (х.Блум, ж.Делез, р.Барт, ж.Дерріда, ж.Ліотар та ін.).
- •63. Поняття “соціального характеру” у філософії е.Фромма.
- •64. М.Шелер про природу людини та її місце у Всесвіті.
- •65. Структурна антропологія к.Леві-Строса.
- •66. Метафізика, її головні проблеми.
- •67. Поняття про суще та його метафізичну першооснову, або буття.
- •68. Головні концепції буття.
- •69. Буття і ніщо.
- •90.Творчість, свобода, об’єктивація і комунікація.
55. Свідомість і несвідоме.
Свідомість - одне з основних понять філософії, соціології і психології, що означає здатність ідеального відтворення дійсності, а так само специфічні механізми і форми такого відтворення на різних його рівнях. Свідомість виступає в двох формах: громадській і індивідуальній. Через складність феномену свідомості кожна з комплексу наук, що вивчають його, вносить певну специфіку в самий підхід до визначення свідомості. У філософії при матеріалістичному вирішенні питання про первинність буття або свідомості, свідомість розглядається як усвідомлене буття, як відношення "Я" до "не Я"., як властивість високоорганізованої матерії, що полягає в психічному віддзеркаленні дійсності, як суб'єктивний образ об'єктивного світу. У вужчому сенсі під свідомістю розуміють вищу форму психічного віддзеркалення, властиву суспільно розвиненій людині. При соціологічному підході свідомість розглядається як духовне життя суспільства в сукупності усіх її форм (наука, філософія, мистецтво, моральність, релігія, соціальна психологія).
Несвідоме — дія природжених інстинктивних потягів у психічному житті людини, що в свою чергу ще й біологічно детермінуються, забуваючи при цьому про соціальні та природні чинники в детермінації людської життєдіяльності. Загальна ідея про несвідоме, що сходить до вчення Платона про пізнання-спогад (анамнез), залишалася панівною аж до нового часу. Інший характер вона одержала після постановки Рене Декартом проблеми свідомості. Ідеї Декарта, що стверджував тотожність свідомого і психічного, послужили джерелом уявлень про те, що за межами свідомості може мати місце тільки чисто фізіологічна, але не психічна, діяльність мозку.
Концепція несвідомого вперше чітко сформульована Годфрідом Лейбніцем («Монадологія», 1720). Вона трактувала несвідоме як нижчу форму душевної діяльності, що лежить за порогом усвідомлених уявлень, які піднімаються, наче острівці, над океаном темних сприйнятть.
Першу спробу строго матеріалістичного пояснення несвідомого здійснив Д. Гартлі (Англія), який пов'язував несвідоме з діяльністю нервової системи. Німецька класична філософія розглядала в основному гносеологічний аспект несвідомого. Іммануїл Кант пов'язує несвідоме із проблемою інтуїції, питанням про чуттєве пізнання (несвідомий апріорний синтез).
Інший характер знайшло несвідоме у поетів-романтиків і теоретиків романтизму, що розвивали на противагу раціоналізму Просвітництва свого роду культ несвідомого, як глибинного джерела творчості.
Ірраціоналістичне вчення про несвідоме висунув Артур Шопенгауер, продовжувачем якого виступив Едуард Гартман, який поставив несвідоме у ранг універсального принципу, основи буття й причини світового процесу.
В XIX столітті почалася лінія властиво психологічного вивчення несвідомого (німецькі вчені Йоган Фрідріх Гербарт, Г. Фехнер, Вільгельм Вундт, Т. Ліппс). Динамічну характеристику несвідомого вводить Гербарт (1824), відповідно до якого несумісні ідеї можуть вступати між собою в конфлікт, причому слабші витісняються зі свідомості, але продовжують на нього впливати, не втрачаючи своїх динамічних властивостей.
Новий стимул у вивченні несвідомого дали роботи в області психопатології, де з метою терапії стали застосовувати специфічні методи впливу на несвідоме (спочатку — гіпноз). Дослідження, особливо французької психіатричної школи (Жан Мартен Шарко й ін.), дозволили розкрити відмінну від свідомої психічну діяльність патогенного характеру, не усвідомлювану пацієнтом.