45. І.Кант, два періоди його творчості. Сутність “коперніканського перевороту”.

Кант пройшов у своєму філософському розвитку дваетапи: "докритичний" і "критичний"(Ці термінивизначаються роботами філософа "Критика чистогорозуму", 1781 рік; "Критика практичного розуму", 1788 рік;"Критика здатності судження", 1790 рік)

I етап(до 1770 року) - Кант розробляв проблеми, які булипоставлені попередньою філософською думкою. Крімтого, в цей період філософ займавсяприродничонауковими проблемами:

розробив космогонічну гіпотезу походження Сонячноїсистеми з велетенської первинної газовоїтуманності("Загальна природна історія і теорія неба", 1755 рік);

намітив ідею генеалогічної класифікації тваринного світу,тобто розподіли різних класів тварин по порядку їхможливого походження;

висунув ідею природного походження людських рас;

вивчав роль приливів і відливів на нашій планеті.

II етап(починається з 1770 або з 1780-х років) -займається питаннями гносеології(процесом пізнання),роздумує над метафізичними тобто загальнофілософськими, проблемами буття,пізнання, людини, моральності, держави і права,естетики.

Аналізуючи підвалини розуму в своїх трьох книгах Кант поставив собі в заслугу “коперніканський переворот” в філософії (Копернік довів, що не Земля, а Сонце в центрі системи, і Земля обертається навколо нього, як і всі планети). До Канта вважали : пізнання формується у людини за рахунок того, що вона все сприймає, що діє на неї. Тому вона пізнає. Кант довів, людина пізнає те і на стільки, що і на скільки здобуде своєю активністю, своїми діями. Ніяке середовище знання не дає. Людина сама рухає себе. Вона задає природі запитання і заставляє її відповідати. Він ввів принцип активності в пізнанні. Кантівський “коперніканський переворот”, поставивши на перший план думку, а не предмет, активне-творче діяння, а не пасивне споглядання, оказав значний вплив на розвиток філософії.

46. Агностицизм І .Канта.

47. Імморалізм, переоцінка цінностей, нігілізм, воля до влади у творчості ф.Ніцше.

Імморалізм, аморалізм — еститичний принцип, що виправдовує егоїзм, індивідуаізм; негативне ставлення до загальнолюдських моральних цінностей. В качестве представителей Имморализма в новой философии можно назвать Ф. Шлегеля и Ф. Ницше. Шлегель, развивая теорию романтической поэзии, пришел к утверждению, что художник, поднимающийся в процессе творчества над низменным к бесконечному, становящийся гениальной личностью, устами которой говорит божество, не подвластен никаким нравственным ограничениям, никаким преградам, кроме тех, которые ставятся его собственной личностью, его «я», субъектом. Ницше, популяризовавший термин Имморализм, также исходит из культа личности.

ПЕРЕОЦІНКА ЦІННОСТЕЙ

Вираз із книги німецького філософа Ф. Ніцше "Воля до влади. Спроба переоцінки всіх цінностей" (1895).

Вживається у значенні: докорінний перегляд переконань, ревізія поглядів, теорій, що досі не викликали заперечень Нігілізм — заперечення цінностей або заперечення усталених суспільством норм , принципів , законів. Еріх Фромм запропонував підходити до нігілізму як до одного з механізмів психологічного захисту.

Поняття нігілізм також аналізується Райхом. Він писав про те, що тілесні характеристики (стриманість і напруженість) і такі особливості, як постійна посмішка, зверхня, іронічна і зухвала поведінка, — це все залишки дуже сильних захисних механізмів в минулому, які відокремилися від своїх вихідних ситуацій і перетворилися на постійні риси характеру, які проявляються як «невроз характеру», однією з причин якого і є дія захисного механізму — нігілізму

"Філософія життя" як філософський напрямок склалась у кінці XIX ст. головним чином у Німеччині та Франції. Виникаючи як опозиція класичному раціоналізму, вона звертається до життя як первинної реальності, цілісного органічного процесу. Саме поняття "життя" в руслі цих орієнтацій багатозначне і невизначене: воно трактується в біологічному (Фрідріх Ніцше, 1844–1900); космологічному {Анрі Бергсон, 1859–1941); культурно-історичному (Вільгельм Дільтей, 1833– 1911; Георг Зіммель, 1858-1918; Освальд Шпенглер, 1880–1936) планах. Цей поділ дуже умовний, тому що вказані моменти співіснують досить часто в рамках однієї концепції.

Основа життя, за концепцією Ніцше, – це воля. Життя є проявом волі, але не абстрактної світової волі, як у Шопенгауера, а конкретної, визначеної волі – волі до влади. Життя для мене, підкреслює Ніцше, тотожне інстинкту зростання, влади, накопичення сил, зміцнення існування; якщо відсутня воля до влади, істота деградує.

Намагаючись звести різні якісні стани психіки до єдиної основи, Ніцше вводить поняття "воля до влади". Від психологічного трактування цього поняття він згодом переходить до онтологічної його інтерпретації, а також прагне на цій основі філософськи обґрунтувати культ надлюдини. Вчення Ніцше про надлюдину ґрунтується на таких положеннях: по-перше, цінність життя є єдиною безумовною цінністю і збігається вона з рівнем "волі до влади"; по-друге, існує природна нерівність людей, обумовлена відмінністю їхніх життєвих сил та "волі до влади"; по-третє, сильна людина, природжений аристократ, є абсолютно вільним і не зв'язує себе ніякими морально-правовими нормами. Свій ідеал надлюдини Ніцше втілив у книзі "Так говорив Заратустра".