- •1.Світогляд , його типи і ознаки.
- •2.Міф як духовна передумова філософії та світогляд первісно-родового суспільства.
- •3. Феномен філософствування, уявлення про його витоки(подив, сумнів, страх, страждання, свобода, вина, стрес тощо.)
- •4. Специфіка результатів філософування – філософських знань.
- •5. Смисложиттевий сенс філософської проблематики.
- •6. Світогляд , методологічна , пізнавальна , ціннісно – орієнтаційна , прогностична , критична – функції філософії .
- •7. Головні групи смисложиттєвих питань і відповідні розділи філософії.
- •8. Соціокультурній сенс філософії , її загальні особливості у порівнянні з міфом, релігією , мистецтвом і наукою.
- •9.Місце філософії у вищій освіті , її значення для формування творчої особистості фахівця.
- •10. Антична філософія, її витоки та особливості.
- •11. Софістика. Сократ та становлення античної філософської класики.
- •12. Головні проблеми і розділи філософії Платона.
- •13. Філософська система Аристотеля, його метафізика, антропологія, соціологія і методологія.
- •14. Елліністична та римська філософія.
- •15. Досократична філософія.
- •16. Умови формування та загальні риси філософії Стародавності.
- •17. Зародження філософії у Стародавньому Китаї.
- •18. Метафізика, праксеологія і антропологія даосизму.
- •19. Конфуцій про підстави суспільного порядку.
- •20. Особливості ведичної релігії, її трансф під впливом суспільних змін в епоху “бродіння умів”.
- •23.Східна та західна патристика у пошуках філософських засад
- •24. Схоластика. Універсальні поняття як начала систематизації знань і їх викладання.
- •25. Розквіт та криза схоластичної філософії.
- •26. Стиль мислення і життя гуманістів епохи Відродження.
- •27. Ренесанський гуманізм та індивідуалізм.
- •28. Реформація, її ідеї. Феномен протестантизму, його течії та зв'язок з середньовічною містикою.
- •29. Філософська проблематика в культурі Київської Русі.
- •30. Раціоналізм Декарта, його послідовники.
- •31. Натуралістична антропологія Фр. Бекона, розробка нової моделі науки, емпіричного методу і розкриття причин помилок у пізнанні.
- •32. Д.Локк і його критика теорії природжених ідей Декарта.
- •33. Механіцизм, раціоналізм та емпіризм.
- •34. Проблема людини в філософії Просвітництва.
- •35. Німецьке просвітництво, його особливості: Лессінг, Шіллер, Гете.
- •36. Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха, його натурфілософія і антропологія.
- •37. А.Шопенгауер як критик гегельянства і фундатор філософії життя.
- •38. Позитивізм о.Конта, г.Спенсера, його антиметафізична спрямованість.
- •39. Постпозитивізм (м.Бунге, д.Армстронт, у.Солларс, к.Поппер, т.Кун, і.Лакатрс, п.Фейерабевд, с.Тулмін та ін.).
- •40. М.Фуко: від археології знання до генеалогії влади.
- •41. Феномен людини в християнському еволюціонізмі п.Тейяра де Шардена.
- •42. Українське просвітництво і Києво-Могилянська академія.
- •43. Г.Сковорода, його життя та філософія.
- •44. Неокантіанство і Кант.
- •45. І.Кант, два періоди його творчості. Сутність “коперніканського перевороту”.
- •47. Імморалізм, переоцінка цінностей, нігілізм, воля до влади у творчості ф.Ніцше.
- •48. Ідеалізм г.В.Ф.Гегеля, його “Енциклопедія філософських наук”.
- •49. Натурфілософія і об'єктивний ідеалізм Шеллінга.
- •50. Діалектика Фіхте.
- •51. Онтологія, матеріалізм, ідеалізм, віталізм.
- •52. Екзистенціалізм м.Хайдеггера, ж.-п.Сартра, а.Камю, к.Ясперса.
- •53. Особливості кризи класичної філософії.
- •54. Ідея несвідомого і психоаналіз з.Фрейда.
- •55. Свідомість і несвідоме.
- •56. Проникнення ідей німецької класичної філософії в Україну в першій половині хіх ст.: гг.Лодій, й.Шад, д.Велланський (Кавунник) а.Дудрович, м.Максимович, та інші
- •57. Два напрями професійної (класичної) філософії в Україні хіх-хх ст. - духовно-академічний і університетський.
- •58. Соціально-практична орієнтація марксистської філософії.
- •59. Сучасна марксистська філософія про людину, її сутність та буття.
- •60. Популяризація гуманістичних ідей в Україні (ю.Дрогобич, м.Русин, Ст.Оріховський та ін.)
- •61. Прагматизм, марксизм, герменевтика.
- •62. Постструктуралізм і філософія "постмодерну" (х.Блум, ж.Делез, р.Барт, ж.Дерріда, ж.Ліотар та ін.).
- •63. Поняття “соціального характеру” у філософії е.Фромма.
- •64. М.Шелер про природу людини та її місце у Всесвіті.
- •65. Структурна антропологія к.Леві-Строса.
- •66. Метафізика, її головні проблеми.
- •67. Поняття про суще та його метафізичну першооснову, або буття.
- •68. Головні концепції буття.
- •69. Буття і ніщо.
- •90.Творчість, свобода, об’єктивація і комунікація.
32. Д.Локк і його критика теорії природжених ідей Декарта.
Дж.Локк відкинув вчення Декарта про природженість ідей. Якби ідеї у людей були б природженими, то тоді вони б мали однакові погляди на все, мали б однакові ідеї. Однак цього ми не спостерігаємо, зауважує філософ. Це тому, що такі ідеї просто не існують. Єдиним джерелом усіх ідей Локк оголосив відчуття людини. Ідеї, набуті на основі відчуттів, лише матеріал для знання, котрий є первинним. Без нього ніяке знання, ніякі ідеї – неможливі. Дж. Локк – автор сенсуалістичної теорії пізнання (від лат. sensus – відчуття). Сенсуалізм – філософське вчення, що визнає єдиним джерелом пізнання відчуття. Важливою складовою теорії пізнання Дж. Локка є його вчення про первинні та вторинні якості речей. Основне завдання філософії – це дослідження здібностей людини до пізнання, виявлення джерел людського знання, їх природного походження.
33. Механіцизм, раціоналізм та емпіризм.
Механіцизм — напрям у філософії XVI — XVIII століть, що зводив усю багатогранність світу до механічного руху однорідних часток матерії, а складні закономірності розвитку — до найпростіших законів механіки.
Представниками механіцизму у природознавстві вважаються Галілео Галілей, Ісаак Ньютон, П'єр-Сімон Лаплас, в філософії — Томас Гоббс, Жульєн Офре де Ламетрі, Поль Анрі Гольбах. Важливу роль у пропагуванні цього напряму зіграв тогочасний винахідник Жак де Вокансон, який безпосередньо займався творенням механічних імітацій живих істот.
Раціоналі́зм — філософська точка зору, яка наголошує першість і компетентність розуму (логічного ходу міркування) в пошуках правди. В історії філософії раціоналізм протиставляється емпіризму — філософській установці, яка кладе в основу пошуків істини досвід. До видатних представників раціоналістичної школи мислення належали Бенедикт Спіноза, Рене Декарт, Готфрід Лейбніц. Особливе місце посідає філософія Іммануїла Канта, який намагався виділити апріорне знання, тобто ту частину знання людини, яку неможливо отримати з досвіду.
Емпіри́зм — напрям у теорії пізнання, що визнає чуттєвий досвід джерелом знань і стверджує, що все знання ґрунтується на досвіді. Протистоїть раціоналізму та містицизму. При цьому, інша пізнавальна здатність людини — розум — розглядається в емпіризмі тільки як сполучення і перекомпонування того матеріалу, що даний нам у досвіді, а також як здатність, що у принципі нічого не додає до змісту нашого знання. У методологічному плані емпіризм — це принцип, відповідно до якого життєва практика, мораль і наука повинні базуватися винятково на відповідному досвіді.
У якості цілісної гносеологічної концепції емпіризм сформувався в XVII—XVIII ст. В історії філософії емпіризм виступав як ідеалістичний (Девід Г'юм, Джордж Берклі, Ернст Мах, Ріхард Авенаріус, сучасний логічний емпіризм тощо), такий що визнавав єдиною реальністю суб'єктивний досвід (відчуття, уявлення), і як матеріалістичний емпіризм (Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Джон Локк, Етьєн Кондільяк та ін.), що вважав, що джерелом чуттєвого досвіду є об'єктивний світ.