30. Раціоналізм Декарта, його послідовники.

Раціоналізм Декарта:

• Думки про об’єднання теоретичного пізнання з практичним мистецтвом, маючи за ціль удосконалення природи і покращення життя людини

Декарт прийшов до формулювання основних філософських принципів метода дослідів і установлення достовірних істин. Всього цих принципів, чи правил, Декарт висуває чотири. Його метод базується на індукції та дедукції:

• Вважати істиною тільки те, що не викликає жодного сумніву.

• Розкладати кожну складну проблему або завдання на простіші.

• Методично переходити від відомого і дослідженого до невідомого й недослідженого (від простого евідентного знання до складнішого).

• Не робити жодних пропусків у логічних ланках дослідження.

Всі положення, які приймаються в якості безспірно істинних, мають між собою дещо спільне: всі вони говорять, по-перше, про відомі відношення між предметами нашого пізнання. "Я бачив, – пише Декарт у "Міркуванні про методи", – що хоча... предмети (окремих наук. – В.А.) відмінні, але вони всі узгоджуються між собою в тому, що досліджують лише різні відношення чи пропорції, що зустрічаються в них". По-друге, достовірні істини говорять про такі відносини між предметами, які видно нашим розумом зовсім ясно і чітко.

Послідовники Декарта: Спіноза, Паскаль, Гоббс, Локк.

31. Натуралістична антропологія Фр. Бекона, розробка нової моделі науки, емпіричного методу і розкриття причин помилок у пізнанні.

Один із творців емпіризму — філософського напряму, який твердить, що головне — власний досвід. Згідно з теорією двоїстої істини Бекон здійснює розрізнення чуттєвої та розумної душі людини. Розумна душа входить у людину за божественним провидінням, вона є предметом теології, а чуттєва душа має всі характеристики тілесності, вона є предметом філософських досліджень. Таким поділом він створює для науки концепцію, яка дає змогу вивчати людину, її вчинки. Вихідним моментом пізнавальної діяльності він визнає чуттєвість. Тому Бекона часто називають засновником емпіризму — філософського напряму, що будує свою гносеологію, аналізуючи чуттєве пізнання і досвід. Головна теза емпіризму полягає в такому трактуванні: «немає нічого в розумі, що до цього не пройшло через чуття».

Розкриття причин помилок у пізнанні: Бекон ставить завдання сформулювати правильний метод дослідження природи, щоб досягти царства людини на землі. Природою можна оволодіти лише підкоряючись їй, не спотворюючи її образ, а осягаючи причини і закони, що діють у ній. Досягти об'єктивного знання важко, оскільки людина, що пізнає, може помилитися. Джерелом помилок є особливості суб'єкта, який прагне пізнавати. Тому слід знайти засоби для усунення суб'єктивних перешкод, які Ф. Бекон називав "ідолами", або "примарами". Ідоли – це різного роду забобони або схильності, якими обтяжена свідомість людини. Ф. Бекон виокремлює чотири види ідолів (роду, печери, майдану, театру). Вивчаючи історію науки, Бекон дійшов висновку, що існує два шляхи дослідження: метод догматичний (дедуктивний) та метод емпіричний (індуктивний). Саме емпіризм уможливлює звільнити. Об'єктивне знання природи проголошується ідеалом науки. Однак і чистий емпіризм не дає змоги піти далі фактів, явища до пізнання суті. Тому потрібна інтелектуальна переробка емпіричного матеріалу. Істинний метод пізнання складається з інтелектуальних дій щодо переробки матеріалу, який отримано через досвід. Вчений, що керується таким методом, схожий на бджолу, що збирає нектар, та не залишає його у первинному вигляді, а переробляє нектар на мед.