- •1. Загальне дослідження книги Йова
- •2. Екзегетика складних місць книги Йова
- •3. Практичні застосування для сучасності
- •1. Загальне дослідження книги Йова
- •1.1. Теорії авторства і час написання книги Йова
- •1.2. Труднощі перекладу книги
- •1.3. Йов історична особа
- •1.3.1. Йов в Септуагінті
- •1.3.2. Йов в ісламі
- •1.4. В який час жив Йов?
- •1.4.1. Місце розташування землі Уц
- •1.5. Порадники та друзі Йова
- •1.5.1. Елігу – посланець Божий
- •1.6. Структура книги Йова
- •2. Екзегетика складних місць книги Йова
- •2.1. Праведність Йова
- •2.2. Теологія Йова
- •2.3. Поняття теодицеї
- •2.4. Диявол в книзі Йова
- •2.5. Слова жінки: «…прокляни Бога і помри…»
- •2.6. Зв’язок книги Йова з Писанням в цілому
- •3. Практичні застосування для сучасності
- •3.1. Божа суверенність і людський бунт
- •3.2. Перфекционізм сучасності
- •Список використаних джерел
2. Екзегетика складних місць книги Йова
2.1. Праведність Йова
Нам відомо, що Йов володіє чотирма найважливішими достоїнствами, а саме: він бездоганний, чесний, богобоязливий і віддаляється від зла. Проте, ці чесноти можуть бути лише відправною точкою у духовному житті, так як далекі від істинності, перед лицем Бога, та не перед людьми. Скажемо так, що стандарти Бога і стандарти які облюбовує людина - радикально не ідентичні, а значить і судити про них, як про абсолютний ідеал - не можливо. Бо лиш, Божий стандарт, є абсолютним, а його ми отримуємо лиш через Христа.
Йов, як стверджує Дюмулен: «теряет то, что имеет, чтобы открыть то, что он есть»62. І по факту Йов відкриває для себе іншого Йова, можливо навіть не знаного самому собі. Після першої біди, автор проголошує: «При всьому цьому Йов не згрішив, і не сказав на Бога нічого безумного!»(1:22). Після другої біди, яка була набагато важчою від попередньої, Йов все ж говорить: «Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем? При всьому тому Йов не згрішив своїми устами...»(2:10). Та після третього удару, Йов вже нічого не говорить, він не прославляє Бога, він, мовчить, аж до приходу друзів. Дюмулен, вірно говорить, якщо мав то на увазі у своїх словах, Йов зустрівся з іншим Йовом. Та після усвідомлення свого стану, Йов хоче виправдати себе і робить то на протязі тридцяти шести розділів, з загальних сорока двох. Там, ми не бачимо Йова, повного смирення, як було при перших двох бідах. Де він, той повний смирення та впевненості чоловік? Тепер є той, який забув, про недалекі слова осудження, адресовані його дружині, коли говорив: «ти говориш, як одна з нерозумних», ось Йов починає говорити, те що осуджував в жінці(про слова жінки нище). Багато тлумачів називають це, нічим іншим як лицемірством, а саме головне не тоді коли Йов відкрив вуста, для шукання правди, а саме тоді, коли лицемірно мовчав в собі, і говорив крилаті фрази: «Бог дав, Бог взяв…!», хоча в той момент, його розривало від питань, людського бунту, і абсолютного розчарування. Та Йов мовчав. Можливо він мовчав, бо так говорив йому, його розум, який видавав принципи праведності, якої був навчений? Певно і так, але все ж ясно бачимо, бездоганного з його лицемірством, хоча він сам, до кінця не бачив в собі цього лицемірства: «І це мені буде спасінням, бо перед обличчя Його не підійде лицемір»(13:16).
Справедливо визначитись з розуміння слова: «лицемір», згідно перекладів івриту та грецької. По івриту це слово звучить так: «חָנֵף»- «кха-ниф» і означає «безбожний, нечестивий, лицемір», по грецькому тексту, це слово звучить так: «ὑποκριτής»- «хупокрітейс» і означає «облудник (притворщик), лицемір, симулянт». В перекладі сімидесяти, слово «ὑποκριτής», використовується в книзі Йова, а саме в 34:30 та 36:13, з визначенням яких погоджується і текст івриту. Отже, зробивши висновок з вище сказаного, слово лицемір висвітлює особу, в якій внутрішній стан не співпадає з зовнішнім. Або іншими словами: говорить одне, а міркує інше.
З точки зору праведності для очей людства, Йов був досконалим, і сам себе в тому бачив. Автор книги говорить: «При всьому цьому Йов не згрішив, і не сказав на Бога нічого безумного!». Цей текст, проголошує Йова бездоганним, саме по факту, його слів, які він міг сказати, та не по факту його думок, які могли мати місце, в тих скрутних часах життя. Для певних радикалів, цей факт, е підтвердженням, лицемірства Йова, який не сказав, та міг думати зшкрібаючи з себе прогнившу шкіру.
Геннадій Гумілевський, називає Йова лицеміром, або прямо цитуючи: «Здесь мы видим чистейшее фарисейство Иова.»63. Саме в чому? В вихованні своїх дітей, читаємо: «І бувало, як миналося коло бенкетних днів, то Йов посилав за дітьми й освячував їх, і вставав він рано вранці, і приносив цілопалення за числом їх усіх, бо Йов казав: Може згрішили сини мої, і зневажили Бога в серці своєму. Так робив Йов по всі дні»(1:5). Цей текст, є показником певної, якщо не абсолютної байдужості у вихованні дітей. Йов краще принесе за них жертви, ніж буде старанно вчити їх не зневажати Господнє Ім’я, своїм життям. Йов відділився від своєї сім’ї, можливо, щоб послужити людям, або по іншим причинам. Та все ж фарисейство тут присутнє, що осуджував Бог і в житті священика Ілії, що до його дітей і байдужості в їх вихованні. Тому, ти, або вкладаєш істину в у сих, або лиш в податливих тобі. Друге як раз і є фарисейством. Мартін Лютер вчив: «Глава семейства наставляет своих слуг и домочадцев так: поступайте непорочно и честно, будьте прилежны в том, что я заповедую вам, и тогда можете есть, пить и одеваться как вам угодно»64. Тут є родзинка, тобто, якщо виконуватимеш постанови непорочності,(вкладені в тебе) то і у твоїй свободі, вони керуватимуть тобою. Значить, ми можемо припустити, що Йов, або не вкладав взагалі, або погано вкладав в дітей, або вони йому взагалі не були слухняні. Це більше схоже на виправдання Йова, хоча Святе Письмо навчає: «Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї»(Прип.22:6).
Пенн Льюис говорить: «Посмотрите на несчастного Иова, лежащего на куче навоза и пепла, поглощённого размышлениями о своих несчастьях. Душа его восстаёт против него самого... У него уже нет более слов для описания своих бедствий. Плача, он внезапно встаёт: он хочет оправдать самого себя и с помощью торжественного заявления перед Иеговой, наконец, обелить себя от всех обвинений, воздвигаемых против него его друзьями»65. Йов намагається довести правоту своєї праведності, він встає із попелу і починає свій рух: «даже тогда, когда все (и он сам) думают, что он падает в пропасть»66, тому каже: «Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на дівчину?»(31:1). Йов показує своє відношення до гріха, своє тверде рішення, берегти свої очі від лихого і це рухає його до впевненості, права мати спільність з Богом. Ісус в своїх вченнях говорив, що навіть бажання, чи думка, вже є перед Ним скоєний вчинок. Що в принципі більше характерно для Нового Завіту ніж до Старого. Далі: «Якщо я ходив у марноті, і на оману спішила нога моя, то нехай на вазі справедливости зважить мене, і невинність мою Бог пізнає!»(31:5,6). Йов віддалявся від суєти, пустоти цього світу, цим показуючи, своє відношення до його цінностей, а перевагу віддавав, більш вищим цілям. Він переконаний, що навіть Бог має признати той факт, що то так і було. Згадуються слова Ісуса: «хто лишить все, заради Мене…, отримає більше і успадкує вічне життя»(Мф.19:29). Чи можна припустити, що Йов так жив? Ми вважаємо з нище приведених фактів, це не реальним. Бо не знав Того, настільки добре, щоб так жити. Приведемо приклад, його відношення до світу, чи вірніше відношення світу, до нього, яке для самого Йова було м’яко кажучи, дуже не байдужим: «Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу. Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою. По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями. І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик... Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили. Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!»(29:20-25). Коли ж Йов втратив свій вплив, він говорить: «А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...»(30:1). Що це? Чи є тут абсолютна байдужість до цінностей світу в якому він жив? На наш погляд – немає. Хай для нього були байдужі матеріальні стандарти, яких в нього було з надлишком, та світська суєта на цьому не зупиняється. Є бажання мати славу, владу, визнання, в чому Йов не міг похвалитись, так як для нього це було занадто важливо. Так він був допомогою, для нужденних: сиріт, вдів, своїх слуг…(31:13-23). Він не тримався за свої багатства, як фундамент життя, бо розумів, що дане Богом і Ним може бути забрате.(31:24,25). Це показує, що певні стандарти світу, були байдужі для нього, та не всі, хоч Йов був переконаний в протилежному. В 31:26-28, Йов виголошує вірність своєму Богу, попри оточуюче його ідолопоклонство. Згадаємо розмову Христа з багатим юнаком(Мф.19:16-22), де Ісус каже, виконуй заповіді і будеш спасенним. Юнак у свою чергу, запевнює, що виконав всі заповіді, бо навчений з малку. Потім Христос показує, йому на його корінь, а саме: «сріблолюбство», і той відходить з печаллю. Ісус не схотів сказати: «Друже, не обманюй!», ти не виконав заповіді, бо порушив одну, а саме не роби собі ідола, а твій ідол «багатство». Чи не бачимо ми в тому юнакові Йова, який стверджує, що не є рабом світських стандартів, не є ідолопоклонником. Хоча в той же час, безмежно цінить, свою славу і авторитет, при втраті якого, навіть виявляє свій гнів, чи просто невдоволення?
Біля вісімдесяти разів підраховує Льюіс, в словах Йова, лунає особистий займенник «я», «мені», «мій». Більше того, продовжує автор: «Иов готов был подписаться под каждым словом, которое он произнёс… более того, если бы ему был предложен обвинительный документ, написанный его “соперником” (т.е. Самим Богом), то он, Иов, в сознании своей правоты, не мог бы допустить мысли, чтобы эта “обвинительная запись” доказала его виновность»67. Це говорить, що Йов впивався своє гординею, навіть вплутуючи туди Свого Бога, якби в підтвердження своїх поглядів, нехай навіть без усвідомлення реалій і втоми від болі та мук.
Отже, праведність Йова, не та праведність, яку він відстоював, на сам перед, перед самим собою, друзями, і на кінець, перед Богом. В кінці кінців, він зустрівся з собою, правда, лише тоді, коли зустрівся з Богом, в присутності якого сказав: «Тому я говорив, але не розумів... Це чудніше від мене, й не знаю його…»(42:2). По суті, Йов вигукнув: «Ти Бог! І хто я, та праведність моя, перед лицем Твоїм?». Йов побачив зовсім іншого Бога, можливо такого якого малює нам Карл Барт: «Он – Тот, в Ком человек становиться виновным. Он – Тот, Кто удерживает человека со всех сторон как железная скоба. Тот, Кто позволяет ему познать Себя именно как Бога, именно как потусторонность его бедствия и вины, как цель его надежды…»68.
Нами досліджено, що Йов мало зрозумів, про природу Бога на відміну від сучасних християн, та головне для нього і потрібне на той час він прийняв, а саме, Він Бог, тож претензії всі зняті. Важливо виділити і те, що Йов побачив Того Бога, про якого говорили друзі, тобто Грізного і абсолютно Суверенного, Який не виправдовується, а вимагає покори і т.д. Ці якості, вони суворо захищали, та абсолютно не знали Того, про Кого говорять, а мученик нарешті побачив, почув, що не було тим, що він планував, так як отримав набагато більше.
