1.5.1. Елігу – посланець Божий

Після спроб потішити Йова, троє друзів замовкають і в діалог вступає дехто на ім'я Елігу син Барах'їлів. Хто він? Про нього нічого не згадувалося досі. І швидше, не тому, що промови Елігу є більш пізньою вставкою в оригінальний твір, як схильні вважати багато тлумачів. Можливо Елігу міг бути одним з численних спостерігачів, присутніх за містом на попелищі (2:8), які прийшли послухати сперечальників. Говорячи про місце, де проходила дискусія, слід зауважити, що багато древніх міст, мали місця за міською стіною, куди виносили і спалювали сміття. З часом зростали цілі пагорби з попелу. Прокажені збиралися у таких місць, щоб просити милостиню у подорожніх, що проходили мимо. Йов, вражений тяжкою хворобою і залишений своїми домочадцями (19:14-19), «змушений був піти на таке попелище за містом»⁵⁵. Там його і знайшли друзі, і багато людей приходили послухати їх дискусію. Серед них був Елігу. А можливо, він був у свиті одного з трьох мудреців, адже такі вожді племен, древні шейхи, не їздили на самоті по пустелі, але їх зазвичай супроводжувала ціла свита придворних і охоронців.

Ім'я по гебрейськи: «  בן־ברכאל אליהוא  «Элиг̃у ́ бен  Ба-рах’э́ль», або син Барах'їлів, означає «мой Бог - Он», т. е.  это  теофорное  имя.  Его  отца  зовут  «ברכאל» - «Ба-рах’э́ль» - «благословенный Богом». Його ім'я схоже з ім’ям пророка Ілії: «אליהו - Элийа́г̃у» - «אליהוא - Элиг̃у́»⁵⁶. І дійсно, Елігу схожий на пророка Іллю хоча б своєю безкомпромісністю та абсолютною відданістю Всевишньому, і тим, що в його словах абсолютно відсутні лестощі.

Слухаючи диспут мудреців того часу, Елігу не міг втриматися. Він ніяк не погоджувався ні з Йовом, ні з його обвинувачами. Багаторазово він поривався вставити своє слово, але усвідомлення того, що він ще молодий, не маючий досвіду старості, стримувало його. Певно, тільки з принципу ввічливості мовчав цей юнак. Чи був він недосвідчений і самовпевнений? Хто знає? Та слова його і доводи не позбавлені мудрості.

Богослови сперечаються, наскільки правий Елігу в своєму розумінні причини страждань мученика. Деякі розглядають його виступ як втручання самого Господа, бажаючого таким чином підготувати страждальця до майбутньої зустрічі з Самим Творцем, «Вот, я, по желанию твоєму, вместо Бога»(33:6)⁵⁷, ніби закликає кажучи: «…говори зі мною, як би говорив з Ним…». Інші, навпаки вважають, що мова Елігу була абсолютно безглуздою. Тому що, як Йов, так і Сам Господь в епілозі залишили її без уваги, хоча це скоріше виглядає як позитив ніж негатив, особливо, якщо дивитись на реакцію Бога. Всевишній не осудив Елігу як попередніх трьох друзів «І сталося по тому, як Господь промовив ці слова до Йова, сказав Господь теманянину Еліфазові: Запалився Мій гнів на тебе та на двох твоїх приятелів, бо ви не говорили слушного про Мене, як раб Мій Йов»(42:7).

Що керувало Елігу, який стояв зніяковілим і вирішував вставити чи не вставити слово перед сивоволосими старцями, більше того, не тільки докоряти їх усіх, а й виставляти себе замість Бога в суперечці з Йовом? Чи були то ревнощі по Богу, Якого він виправдовував менш, ніж себе (32:2), або ж ним рухала звичайна людська гордість і самовпевненість? Ми не знаходимо прямої відповіді в Священному Писанні, та проте у нас є можливість проаналізувати цей факт і прийти до певного висновку.

З розмови видно, що на початку Елігу ніяковіє, але як тільки він дає свободу своєму гніву, він з легкістю забуває всі правила пристойності, докоряючи і звинувачуючи багаторічних і старих, і абсолютно не замислюється над серйозністю прийнятої на себе відповідальності, заступника Бога. Причому він не тільки готовий відповідати за Бога, але і не проти вершити правосуддя - «рука моя не буде тяжкою для тебе» (33: 7).

Проблема Елігу та ж, що і у багатьох з нас, де ми занадто часто посилаємось на своє «я», на свої знання та можливості. У двадцяти чотирьох віршах свого вступу (32:6 - 33:7) Елігу вживає «я» п'ятнадцять разів, а Бога він згадує лише чотири рази. Більше того, юнак згадує Творця, коли вдається до клятви для того, щоб підтвердити очевидне: «бо не вмію підлещуватись! Коли ж ні, нехай зараз візьме мене мій Творець!» (32:22). Біда в тому, що тут Елігу, як це часто трапляється у молодих людей, плутає лестощі з повагою та шаною. Тому, єдине, що підтверджує його клятва, так це тільки відсутність поваги і вихованості, нехай навіть тисячу разів Йов та його друзі не праві.

Чим характерним був цей юнак, так це тим, що слухаючи не чув, не обмірковував сказане, а скоріше паразитував на думках інших, обдумуючи своє власне розуміння та шукаючи підтвердження цим поняттям: «Отож, говорив до моїх ушей ти, і я чув голос слів»(33:8), тобто те, що потрібно мені для мого розуміння. Чимало цитат він повторює, приписуючи їх Йову, хоча більшість з них Йов не висловлював. Наприклад, Йов ніде не говорив про користь благочестивого життя так, як це показує Елігу(34:9; 35:3). Схоже, що тут він просто бажає ствердити свою власну думку про те, що Богу зовсім байдуже, грішить людина чи ні (35:6-8), в чому погоджується з Еліфазом(22:2,3).

Продовжуючи звинувачувати Йова в беззаконні, як це робили його попередники(35:8; 36:17); він підтримує Цофара вважаючи, що Бог ще легко обійшовся з тобою Йов (34:36; 35:15).

Елігу являє собою сильну молоду людину, яка максимально впевнена у своїй правоті і нікому не бажає поступатися в тому, тож, тому і легко бичує будь-якого, хто не поділяє його погляди. Успіх Елігу в цій дискусійній війні дає йому підставу судити слабкості і недоліки інших, що по факту обов'язково веде до тиранії. Більшість коментаторів вважають Елігу грубим, не поважаючим старших. Особливо це видно з того, що бажає більшого страждання для Йова, щоб той втихомирився та змирився. Також, яскраво виражена його самовпевненість, а Уильям Макдональд цитуючи інших коментаторів називає його: «молодым выскачкой!»⁵⁸.

Молодий спікер, висловлює чимало почутих раніше думок, та є й нове в вустах його, те, що й досі ніхто конкретно не помічав: «…щоб відвести людину від чину її, і Він гордість від мужа ховає, щоб від гробу повстримати душу його, а живая його щоб не впала на ратище. І карається хворістю він на постелі своїй, а в костях його сварка міцна.»(33:17-19). Для більшості коментаторів ця думка послужила поштовхом, для того, щоб стати на одну сторону з Елігу, упускаючи його метод подачи інформації, про що, ми говорили вище. Тому, разом з ним вони розглядають захист Йова, як самовпевненість, самоправедність і впертість. В цьому, Йов ставив себе на одну планку з Богом, іншими словами вважав себе більш справедливим, чесним та непорочним. І якщо сам Бог не викрив Елігу, як не правдомовця, що прозвучало на адресу трьох друзів, то саме він був найбільш правим у своїх роздумах.

Лишається одне, доволі важливе питання: «Чому ні Йов, ні Господь не відповідають Елігу?». Для декого відповідь ховається, саме в тому, що зарозумілість і нахабність цього юнака не заслуговують на відповідь. Добре, якщо так, але чому Бог не дорікає йому? Певна частина коментаторів пояснює цю зловісну тишу, передвістям того, що Бог, ніяк не відноситься до юнака, не карає, як тих кого любить, не виправляє, як тих кого вчить, а просто показує своє відношення до нього, через мовчання. Ці думки мають право на виголошення, та далеко не на одобрення, особливо друга, яка робить з Бога не просто Тирана, чи Бога несправедливості, що в принципі вказує на певну прив’язаність Творця до свого творіння, а проголошує Його Богом байдужості, Якому немає ніякого діла до свого раба, яким би він при тому не був. Це абсолютна нісенітниця, яка могла коли - небудь прозвучати в адресу Творця, Бога, Який віддаляє себе від життя Свого улюбленого творіння.

Існує, ще одна теорія, яку висвітлює Василь Юнак в своїй книзі «Откровение из бури», а саме, відповідь, або скоріше припущення на питання: «чому?» прийшла на розсуд багатьох дослідників, що мова Елігу була відсутня в первісній версії Книги Йова⁵⁹. Невідомо, настільки припущення фундаментальне, так як сам Юнак не цитує місце своєї основи, що і робить його сумнівним.

Тим не менше, є певна зачіпка у послідовності промови Елігу, а саме, чому, він раптом змінює тему і починає говорити про дощ, грім і блискавку? (36:26 і далі). З чого б це? Знову ж таки, можливо ми можемо припустити, що Елігу злякався, в чому впевнений Василь Юнак, і тому почав, закликати слухати голос Божий серед грому: «Отож, і від цього тремтить моє серце і зрушилось з місця свого. Уважливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його…»(37:1,2). Страх охоплює хлопця, хоча той намагається продовжувати свою промову, не мовою сміливості, а мовою невпевненості. З хвилюванням він дивиться на Йова, бачачи його спокій, він вигукує: «Навчи нас, що скажем Йому? Через темність ми не впорядкуємо слова»(37:19). Але потім, схаменувшись, Елігу задумався над усім, що він говорив і зараз і давніше: «Чи буде сповіщено Йому, що я говорю?»(37:20). Тільки зараз Елігу зрозумів, наскільки він був не правий, коли зважився зайняти місце Бога. Ці слова спонукають читача задуматись, чи спонукали ці висновки Елігу податись в біга? На, що нас наштовхує коментар В.Юнака? Чи справді Бог не згадує про Елігу саме тому, що той зрозумів свою не правоту і втік? Дати відповідь на поставлене питання ми не можемо, а дати волю логічним припущенням - наше право.

Тож, кожна теорія має право на життя особливо, якщо має вірні фундаментальні основи. Сказати про вище сказану теорію, про страх Елігу і його біг, можна лиш єдине. Кожен бачить свою істину в вище сказаних віршах, В.Ю. бачить страх, який спонукає бігти, а інші, бачать здоровий страх, який спонукає Елігу, нагадати Йову, собі про Великого Бога і прославляти Його, принаймні так стверджують: У. Макдональд, Св. Андрій, Далласька Теологічна Семінарія, Д. Щедровицкий і т.д.⁶⁰.

На кінець, потрібно було б ще, згадати інтерпретацію Боба Сорджа, стосовно Елігу і його ролі в книзі Йов. На його суб’єктивну думку Елігу відіграє роль помічника сатани, який хоче до кінця збити Йова і змусити його зректись від Бога: «Иов вы­держал насмешливые обвинения трех друзей и вытер­пел испытание, получив победу, но сатана начал свою последнюю и самую коварную атаку — устами Елиуя. К концу главы 31 книги Иова сатана начинает терять контроль. Он не только не может заставить Иова про­клясть Бога, но наблюдает, как Бог формирует из Иова очень опасного для дьявола человека. Сатана начал пос­леднюю стратегическую атаку, мобилизовав Елиуя. Он использует хвастливого молодого, целеустремленного и достаточно самоуверенного человека.»⁶¹. По Б. Сорджу, Елігу представляє останню спробу сатани зіштовхнути святого зі шляху праведності. Промова Елігу - це останнє велике випробування, яке Йов мав витримати перед перемогою і Божим благословенням. Зброєю цього молодого хлопця, був його інтелект. Він більш успішний, ніж три друга Йова, і здатний наповнити розум Йова збентеженням, сумнівами і кінець кінців зарозумілістю. Елігу як сам сатана з готовністю використовує свої хитрощі, щоб дезорієнтувати святих. Його аргументи дуже близькі до істини, що робить їх більш болючими, бо сатана знає, як використовувати істину проти нас з максимальною ефективністю.

Сказати, що ця думка, абсолютно протирічить книзі - можна, та в принципі сам автор цієї думки, не претендує на абсолютну доктринальну непогрішимість та істинність, а скоріше пропонує це як щось варте здорової критики. Тому, по великому рахунку, можливо прийняти цю думку. Якщо вважати, що Елігу перед обличчям Бога, був не правдомовцем, як і його попередники, і більше того, помічником самого диявола, а значить і самого Бога, який у премудрості Своїй випалював з Йова всі шлаки недосконалості(по мірі можливості того часу), через них, без їх усвідомлення. Але це лиш припущення.

Отже, Елігу мав розуміння своїх слів, хоч і часом відступав в свій суб’єктивізм, вважаючи його абсолютно точним. Він бачив лицемірство друзів і тому перший вирішив говорити правду серця, а не вивчених, стандартних фраз. Хоча і деколи вдавався до стандартних стереотипів того часу, як і друзі Йова, та все ж був першим, хто підійшов до проблеми з іншого ракурсу.