3.2. Перфекционізм сучасності

Одна з важливих проблем Йова, про що ми говорили вище, а саме, це бачення його праведності, впевненість у своєму перфекционізмі, настільки, що він рішається судитися з Богом. Пізніше Йов, зрозумів, свою неспроможність, не те, що стояти в праведності Святого, а навіть говорити з Ним, про свою так звану праведність, він не насмілюється.

Проблема сучасної церкви, на наше переконання, заключається в не баченні теології Священного Писання, або навіть скоріше впертості, що дає можливість робити ті ж помилки, які допускав сам Йов. Еріксон в питанні проблематики поглядів освячення, говорить: «Одна из важных проблем, вызывающая разногласия на протяжении всей истории церкви, заключается в том, завершается ли когда-нибудь в течении жизни верующего процесс освящения…»¹³⁴, відповідь на це питання однозначна «Ні!», бо тіло «плоть», ніколи святим не буде при житті на землі, а саме в переміні, отримає свою довгоочікувану святість. Августин блаженний задавався цим питанням, кажучи, що матерія проклята «massa damnata» і не здатна не грішити «non posse non peccare», та прийде час коли людина в тілі не здатна буде грішити «non posse peccare». Томас Бостон, називає тіло так: «…это взбешенный зверь, и его никак нельзя победить, его нужно только смирять и порабощать»¹³⁵. Та для певної етнічної групи це не так. Їх філософія інша.

Перфекционізм - це доктрина, згідно з якої кожен християнин по милості Божій може, ще в цьому житті, знайти святість, або досконалу любов, що звільняє його від всякого умисного гріха. Ця доктрина виникла на основі вчення Джона Веслі і отримала подальший розвиток в ранній період п'ятидесятницького руху. Проблематичність цієї точки зору криється в двох помилках. По-перше, її прихильники применшують суворі вимоги Божого закону. Розуміння істинної глибини Божого закону, здатне запобігти небезпеці захопленням перфекционізмом. По-друге, вони сильно перебільшують духовні досягнення самої людини. Щоб прийняти це вчення, людина повинна обов'язково перебільшити власну праведність.

Протягом всієї історії Церкви, зокрема Реформаторська церква, вважала позицію перфекционістів несумісною з біблійним вченням. Мартін Лютер вважав, що народжені з гори віруючі - це одночасно і праведники, і грішники, або різко стверджував: «Непорочные и верные Богу христиане постоянно терзаются мыслью, что они не верны Богу и не веруют как должно; поэтому они постоянно подвизаются, борются и усердно оберегают и умножают веру, как добрые работники, которые всегда видят недостатки в своем труде. Но худые работники считают, что в их делах нет изъянов и недостатков…»¹³⁶. Віруючі вважаються праведними тільки в очах Бога, Він дає їм Свою праведність, та самі по собі, без урахування заслуг Христа, віруючі залишаються грішниками. Вочман Ни, говорить про абсолютну неспроможність наступне: «Всякая моя деятельность в отношении греха, делает мое тело – телом греха; моя не удача в исполнении Божией воли, делает мое тело, телом смерти. По моей природе я принимаю всякое зло.., и отвергаю все, что принадлежит святости, небу и Богу»¹³⁷. Тому, нам потрібно погодитись, що в процесі освячення, народжений згори дійсно грішить все менше і менше, ховаючись в Христову праведність, і по максимуму живе в дусі, або краще сказати, не виходить з під влади і праведності Ісуса, а той який шукає праведності автономної, тобто одноразовим прийняттям Христа і подальшим практичним життя без Нього, натикається на факт, відсутності відродження свого тіла, а значить, цей рух, триває до самої смерті.

Трохи детальніше звернімо увагу на це питання: «Чи приходимо ми при житті в тілі, до такої точки, після якої більше не грішимо?». Перш за все, подивимось на Біблійний фундамент перфекционістів. Їх чимало, та ось деякі з них, Мат. 5:48 «Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!», Єф.4:13 «…аж поки ми всі не досягнемо з'єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти…», і 1 Сол.5:23 «А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа!».

Рівно і неперфекционісти цитують свої місця, які також доволі фундаментальні, наприклад: 1Ів.1:8-10 «Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди! Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої. А як кажемо, що ми не згрішили, то чинимо з Нього неправдомовця, і слова Його нема в нас!», або Рим.7:18,19 «а тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажання лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знаходжу». Ці слова написанні одним з величніших християн церкви, і якщо він мав труднощі з гріхом, то ми маємо відкинути свою нахабність і змиритись зі своєю неспроможністю в тілі. Павло цими слова вчить нас, що «освящение – это акт или процесс, в результате которого человек становится святим»¹³⁸.

Тож, нам потрібно знайти альтернативу і стояти саме на фундаменті, а не предвзятості захисту своїх поглядів. Візьмемо перший текст Колосянам 3 розділ, в якому Павло використовує два слова: «Νεκρώσατε, що значить - умерщвлять; страдать, изнемогать до смерти», і «απόθεσθε, що значить - снимать, класть в сторону, откладывать; перен.отвергать, свергать; LXX: 05117 (נוח‎)»¹³⁹. Ці слова говорять, прямо про процес, а не одноразове скидання і абсолютну досконалість. Далі, текст Мат. 5:48, який цитувався вище, Еріксон розкладає слово «τέλειοι», трохи інакше, чим перфекционісти, а саме: «не безупречный или незапятнанный», а «полный». Тому, можливо бути «досконалим», та не бути абсолютно вільним від гріха¹⁴⁰. Інше місце, яке по думкам перфекционістів, являється не заперечним, це текст 1Ів.3:4-6 «Кожен, хто чинить гріх, чинить і беззаконня. Бо гріх то беззаконня. І ви знаєте, що Він був з'явився, щоб гріхи наші взяти, а гріха в Нім нема. Кожен, хто в Нім пробуває, не грішить; усякий, хто грішить, не бачив Його, і не пізнав Його». Можливо, потрібно було б, з тим погодитись, якби не звернути увагу, на час слів використаних в цьому тексті, а саме, слово: «ποιων», означає – «делать, творить, сотворить, производить, исполнять;» і слово: «согрешающий – αμαρτάνων», означає – «грешить, преступать закон, ошибаться;»¹⁴¹, говорять про звичний гріх, який повторюється стабільно без усвідомлення, свого істинного стану перед Христом. Або навіть з усвідомленням, але не настільки глобальним, щоб покаятись. Тож особа, дозволяє собі чинити зло стабільно.

Потрібно пригадати перфекционіста Р. Паксона, який цитуючи текст Євр.10:14 «Бо жертвоприношенням одним вдосконалив Він тих, хто освячується», говорить: «В этом объективном смысле освящение совершенно и полноценно. Оно не есть вторичное действие благодати, которое следовало бы спустя некоторое время после обращения. Но первоначальное и основное понятия освящения, это Божеский подарок…»¹⁴². Щоб погодитись з цією теорією, нам потрібно відкинути більшу половину Євангелії і погодитись з не вірною інтерпретацією цього текста. Бо слова: «τετελείωκεν», означає: «1. совершать, исполнять; 2. заканчивать, завершать, доводить до конца; 3. делать совершенным; страд. совершенствоваться, достигать совершенства», говорять знову ж таки про процес, а не закінчену дію, як і інші вище сказані тексти. Рівно і слово: «αγιαζομένους», означає: «освящать (отделять от обычных вещей и предназначать для Господа), святить, посвящать (отдавать или предназначать для Бога, т.е. в святое употребление), почитать святым, очищать, омывать; LXX: 06942 (קדשׂ‎)»¹⁴³, також говорить про можливість досягання, а не то, що вже досягнуто, не в досягненні Христа, а саме в досягненні мене як особи в тілі.

Наприклад, всі моряки пливуть за полярною зіркою, та ніхто з них, до неї ще не торкнувся. Тож, щось подібне і в питанні освячення, в якому автор послання до Євреїв, говорить, що ми маємо бути в цьому процесі, а якщо ні, то тим самим Павло продовжує «Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви»(10:26). Тобто, цими словами автор стверджує, ми отримали пізнання правди, мається на увазі, відкрили духовні очі, через народження згори, та якщо грішимо самовільно, тобто не тікаємо по можливості від гріха, то і жертви за гріх, скоєний саме після народження згори, немає, або скоріше всього, не маємо на то права, а саме, на очищення.

Отже, читаючи Писання ми ясно бачимо, що повне звільнення від гріха і перемога над ним, то є не досяжна ціль, до якої рухатись, все ж потрібно, не дивлячись на не можливу практичну досяжність. Ми не маємо бути самодостатніми, чи дійти до такого рівня, що гріх в ніяких його проявах не здатний нас приваблювати, тому ми з повною покорою просимо Бога ламати в нас те бажання бігти за гріховним. Уейн Грудем приводить вичерпну ілюстрацію:

Таблиця 1.

Досконала Святість	3. Смерть – отримання досконалої святості Нарешті – тіло святе!!!
Дорога до Святості	2. Християнське життя(тіло грішне)
Рабство Гріху	Не християнин і момент покаяння(тіло грішне)

В цій ілюстрації ясно видно, фініш освячення і отримання перфекту, настає лиш після смерті. Грудем цитує: «Освящение возрастает с течением жизни»¹⁴⁴.

Тому, перфекционізм, це виклик Богу. Звісно Йому, як Богу байдуже, що там собі понавидумовували Його діти, та все ж дивлячи на наслідки їх позицій, змушений втрутитись, не лише для того, щоб поправити їхнє богослов’я, а головне для того, щоб не бачити їх в числі тих людей які почують слова прокляття: «Відійдіть від мене, Я не знаю вас», хоча ті будуть абсолютно впевненими у своїй святості і праві увійти в Божі оселі.

ВИСНОВКИ

Книга Йова, дана нам для того, щоб бути допомогою, в процесі розтавання з зовнішнім – релігійним виглядом, далеким від істинності серця і душі. В ній ми побачили, як кінець кінців людина змогла побачити, через призму Божого об’явлення, себе справжнього. Що лякало і рухало до кращого, нового, а саме головне істинного.

Бути справді істинним, значить бути в Бозі, під Його авторитетом і суверенністю. Люди нині, намагаються бути високоморальними по мірі їх можливостей, та справді рано чи пізно розуміють, що то лиш спроби, а не досягнення цілі. Бо без Бога, людська моральність - це прокляття, яке віддаляє її від істинного, мучить її, і ніколи не приносить абсолютного задоволення. Бо тримаючись за те, що приносить самодостатність, людина вводить себе в страх, втратити це, що по факту знищить її. Тому то наш Бог, свідомо вводить нас, часом в те горнило, яке відбирає в нас все і вчить бути щасливими без того, що ніби робило нас щасливими. Тож, маючи Бога ти усвідомлюєш, що це все, що тобі потрібно. Йов це зрозумів, ми це знаємо, та справжня істинність буде в нас, лиш при особистому переході, цієї дороги смертної тіні.

Для певних людей, такий кінець цієї напрочуд дивний, так як страждалець не отримав ясної відповіді, та все ж був абсолютно задоволеним. Наприклад, Эль Везель, єврейський письменник, який вважав Йова слабаком, бо той зупинив свій спор з Причиною своїх мук, сказав: «Иов сдался. Ему не следовало прощать Бога. Никакое благополучие не может искупить перенесенных им страданий. Как быть с умершими детьми?..»¹⁴⁵. Поправді, це яскравий приклад невідродженного серця, яке не здатне усвідомити, причини страждань. Дюмулен щодо страждань, вірно проголошує: «Страдание — это тайна, а тайна исключает «почему?». Это жизненная данность, которую нужно принять и вобрать в себя, — не для того, чтобы ее изменить, но для того, чтобы она изменила нас»¹⁴⁶. Також, до цих слів потрібно згадати Боба Куку, якого цитує Уорен Уэрсби: «Если вы можете объяснить, что происходит, то это сделал не Бог»¹⁴⁷. Йов зрозумів це, прийняв і змінився.

Ми переконані в тому, що кожен з нас, може побачити себе в Йовові, особливо тоді, коли так потрібна, негайна відповідь Бога. І ми в цей час докладаємо чимало віри, в те, що Святий бачить все і абсолютно контролює. Досить різко, підмічає Філіп Янсі про віру: «…настойчивое, неистовое требование чуда – даже если речь идет об исцелении – свидетельствует подчас о недостатке, а не о преизбытке веры»¹⁴⁸, та скільки потрібно сміливості, щоб собі в цьому зізнатись. Читаючи 11 розділ до Євреїв, ми з певним полегшенням можемо зітхнути, що не один Йов такий, не одні ми, а ціла галерея мужів Божих, повмирали в вірі, так і не отримавши обіцяного Богом. Благословенні слова цитує Мак-Артур молодший, невідомого автора: «Думайте о своей роботе. Не дрожите от львиного рыка; Пусть лжецы лгут, пусть враги обвиняют вас, пусть дьявол ярится; Он не говорил, что вы должны добиться почета и уважения. Он не велел вам оправдываться. Он не просил опровергать ту ложь, которую могут говорить слуги сатаны. Пусть ваша цель будет непоколебима, как звезды. На вас будут нападать, вас будут обвинять, оскорблять, ругать, ранить, отвергать, не понимать, вам будут приписывать дурные мотивы; вас будут обижать враги и покинут друзья, люди с презрением будут гнать вас прочь. Но держитесь стойко и упорно, с неослабевающим рвением, следуйте великому замыслу своей жизни, цели своего существования, пока не сможете сказать: «Я завершил роботу, которую мне поручил Ты»¹⁴⁹.

Сказати це, означає пережити, а пережите, часто супроводжується могильним мовчанням розуміючого. Йов був таким, і дивлячись на всі свої подвійні благословення, він їх не помічав, бо в них він пам’ятав Свого Бога, саме Свого, не Бога своїх батьків, чи якщо перевести це в нас час, не Бога свого пресвітера, вчителя, чи ще когось, які ділились з ним баченням Свого Бога. Йов бачив Свого, пережитого ним Бога. Який так ясно стояв перед його обличчям день удень його наступного буття.

В процесі нашого дослідження, вірно сказати, що кожен з нас, має мати свого Бога, Якого знає, чує, розуміє. Не Того, про Якого говорять інші, хоча ми з радістю перехоплюємо це в них, і використовуємо в своїх реаліях. Та приходить мить, ми усвідомлюємо, що знання їхнього Бога, нас не влаштовує, не тішить, не мотивує, і лиш тоді, саме тоді, ми як Йов йдемо на пошуки Свого, особистого Бога, Який відповідає нашим принципам і реаліям. Який небагатослівний, та все ж абсолютно зрозумілий.

Цілі дослідження, які на початку були нами поставлені, не були абсолютно досягненні. Якщо говорити про загальне дослідження книги, наприклад питання авторства, то тут ми лишили це питання відкритим, не дивлячись на те, що певні теорії відпали, все ж до чогось абсолютно конкретного нам дійти не вдалось, бо зупинились на авторстві Мойсея, або Соломона. В підтемі «Труднощі перекладу книги», ми висвітлили складність роботи перекладачів, часту не сумісність з мовою оригіналу, та привели певні приклади. Звісно прикладів складних місць є багато більше, та за браком часу, а особливо по причині не централізованості цієї підтеми у світлі загальної роботи, ми відкрили лиш деякі.

Підтему «Йов - історична особа», на наш погляд ми дослідили досить добре. Ми побачили Йова, в Септуагінті, в культурі ісламу та юдаїзму. Також, нам вдалось прослідкувати час в який жив Йов, та місце його проживання. Ми познайомились з друзями Йова, з їх богослов’ям, яке було напрочуд специфічним та певною мірою егоїстичним. Важливо і те, що нам вдалось докладно, скрупульозно розписати структуру книги Йова.

В підтемі «Екзегетика складних місць», ми взяли за ціль дослідити природу праведності Йова. І дійсно праведність його була реальною рівно настільки, наскільки він міг терпіти згущання долі стосовно його життя, та коли терпіння зробило останній подих, Йов почав судитися з Богом і вимагати відповіді, що і показало для нього ж самого, недосконалість його праведності в процесі чого, сам Йов від неї ж і відмовляється. Після дослідження праведності Йова, ми вирішили детальніше розглянути теологію мученика. До страждань, вона була непохитна, опісля ж радикально змінила свої основи. Болісно дався цей здвиг, та для більшості з нас, Бог має використовувати, щось подібне, щоб ми перестали вкладали Його в ті рамки, в які Він по природі Своїй не здатний поміститись, навіть краще сказати, в них Його просто на просто «немає». Далі по плану, нами привідкрита величезна тема теодицеї. Сказати, що ми дали абсолютно вичерпну відповідь на цю багато полемічну тему, то ні. Та принаймні ми спробували дати відповідь зі сторони християнської позиції, єдиної сторони, від якої можливо відштовхнутись і дійти до Божої суверенності, яка і являлась єдиною логічною відповіддю. Потім нам вдалось прослідкувати роль диявола в житті праведника, яка була немаловажною, якщо судити через призму кінця цієї історії.

Радикальним дослідженням в цій підтемі, були слова жінки, які завжди визивали бурхливо - негативні емоції до цього персонажу. Ми спробували подивитись на її слова з іншого ракурсу, де вона не пропонувала хулити Господнє ім’я, а хотіла отримати відповідь в тяжкі часи її життя. Звісно для більшості, це не досить приємна теорія, бо змушує відкинути багатьма шанований погляд і принаймні погодитись з тим, що ця позиція теж має право на життя. Це не голослівні слова, чи слова прохання не бути досить критичним, а слова, позиція яких має свій, не мало значний фундамент.

На прикінці екзегетичного дослідження, нам вдалось розглянути зв’язок книги Йова з Писанням в цілому. Можливо не так багато місць було приведено для прикладу, та розглянуту кількість вистачило, щоб абсолютно погодитись з тим, що книга Йова на багатьох авторів Священного Писання справило досить великий вплив. Серця великої галереї мужів Божих, брали потіху від благословенного кінця, цього мученика.

В останній підтемі «Практичні застосування для сучасності», ми взяли лиш два питання, які на наш погляд є дуже корисні для сучасного християнства. Перше з них, це «Божа суверенність і людський бунт», в якій ми відкрили людську природу, яка не здібна коритись Божому суверенітету, яка бере на себе більше ніж може знести, яка піднімає свою значимість багато вище ніж здатна піднятись, природу яка скоріше збунтується ніж схилиться. Це ми бачили в житті Йова і це бачимо нині, як в собі так і в оточуючих нас. Друге питання в цій практичній підтемі, це «Перфекционізм сучасності», Йов тримався своєї праведності, навіть виставляв її на рівень Божої. Це ми бачимо і нині, як певна етнічна маса християн відстоює цю позицію, а саме досконале життя в тілі. На наш погляд ми досить добре познайомились з цією філософією, щоб зрозуміти, що вона досить приземлена і далека від істинно - Біблійного фундаменталізму.