2.4. Диявол в книзі Йова

«בתוכם השטן גם ויבוא יהוה על להתיצב האלהים בני ויבאו היום ויהי» - «Однажды ангелы пришли, чтобы предстать перед Вечным, и с ними пришёл сатана» (CARS - 1:6). «Определенный артикль в древнееврейском тексте перед словом "сатан", как и в Зах. 3:1-2, показывает, что термин является титулом, и еще не стал собственным именем»⁹⁴. Автор статті має на увазі, слово «השטן» - сатан, це як титул, а слово «ןשט» - це як особисте ім’я. В приклад цього текст, перша книга Хронік. 21:1, де використовується слово: «ןשט», вже як ім’я особистості. Чи говорить вище сказане, що сатана це ще не той сатана якого ми знаємо, а лиш слуга Бога, Який Сам наділив його цим титулом? На наш погляд це ствердження далеке від істини. Хоча, Ориген і вірував, що в книзі Йова (40:14), де мова йде про дракона, говориться саме про сатану, який був першим, закритим духовним створінням, у тілі⁹⁵, а значить, це не той сатана, якого ми знаємо нині. Цікаво, та погодитись з цим, аж ніяк не можливо, виходячи особливо з того, що це писав, богослов який навіть вірував, що: «Дьявол не неспособен к добродетели, но только не хочет принять ее»⁹⁶. І взагалі, доволі багато, таких, далеко не біблійних теорій він мав, які, не мають обґрунтування. Або, якщо згадати нам, приблизний час падіння Люцифера з неба і життя цього праведника, то це підтвердить несумісність вищесказаної теорії з Писанням. Скоріше, ми бачимо титулованого падшого ангола, який отримав свій статус опісля свого бунту на небі, і диявола, ім’ям якого люд наділив, орієнтуючись на його безпосередню роботу, тобто: «противник, неприятель»⁹⁷.

Цікаво наступне, як лукавий міг, чи може приходити в присутність Святого, якщо Писання вчить: «що ніщо не чисте, не може бути в присутності Його…»? Наприклад Григорій Великий, стверджував: «Он был в поле зрения Господа, но Господь не был в его глазах; как слепой человек стоит на солнце, купается в лучах света, но не видит ничего. Подобным же образом, сатана появился в поле зрения Господа среди ангелов…»⁹⁸. Тобто, хоча був відсутній все ж був присутній. Щось схоже ми можемо бачити в радикальному з’явленні Христа Савлу, де люди чули та не бачили: «А люди, що йшли з ним, онімілі стояли, бо вони чули голос, та нікого не бачили»(Дії. 9:7).

Нафтали Герц Тур-Синай, перший президент академії мови івриту, висунув цікаву гіпотезу, що до роботи сатани, беручи до уваги історію Персії; «…фигура и роль сатаны происходит от персидской секретной службы. Геродот рассказывает, что царскую тайную полицию в Персии называли «глазами и ушами царя». Глагол, обозначающий действия Сатана в Иов. 1, тот же самый, что и в Зах. 4:10, где он обозначает движения глаз: «šûṭ»(бродить, блуждать). Сходство слов Сатан и «šûṭ» скорее всего больше, чем просто игра слов, на основании этого сходства S. D. Luzzatto еще в 19 веке предположил, что слово «сатан» происходит от этого корня и что сатан был своего рода шпионом, блуждающим по земле и докладывающим Богу о зле, которое он на ней нашел…»⁹⁹. Цікава роль сатани – докладчика, чи сатана «Божі очі», та якщо брати до уваги природу Бога, яка не потребує лишніх очей та вух, бо все і так абсолютно знає: «Очі Господні на кожному місці, позирають на злих та на добрих»(Притч. 15:3), то ця теорія підлягає сумніву, якщо не повного усунення. Тому, якщо і погоджуватись з Нафтали Герц, то лиш з тим, що сатана виконує роль «обвинувача, прокурора»(Зах.3:1), який перед тим, має зібрати інформацію про жертву, для пред’яви фактів. Якщо ж не знаходиться причин для звинувачення, він починає виступати в ролі «провокатора», як в принципі сталось і з Йовом.

Отже, прийшовши в присутність святих, сатана розуміє, що аргументів стосовно грішного життя Йова він не має, тому починає свою розмову з інсинуації (наклепницькі вигадки). Злий дух у гніві «лихорадочно метал»¹⁰⁰ не маючи фактів для початку діалогу, тому починає з наступного: «Чи ж Йов дармо боїться Бога? Чи ж Ти не забезпечив його, і дім його, і все, що його?»(1:9,10).

Михаил Эпштейн бачить в Йовові другого Адама, який стоїть перед вибором, відійти від Бога, чи лишитись вірним, а сатану в ролі наклепника, який кидає насіння сумніву перед Богом в істинності Його любимчика, тобто тепер має сумніватись Бог: «В первом случае змей возбуждает человека против Бога, во втором — Бога против человека»¹⁰¹. Роль диявола зрозуміла, та чи говорить це, що сатана претендує на реальну можливість, вкласти сумнів в Самого Бога, щодо Йова? Чимало тлумачів висвітлюють цю думку, не лише як можливість в роздумах, а саме іменують її(гіпотезу), істиною. Один з них Глісон Арчер, який сказав: «Сатана бросил вызов.., а Господь доказал»¹⁰², тобто клюнув і взяв за мету, довести Свою правоту. Звісно, на наш погляд це звучить сміхотворно, бо навіть припускати цю можливість, вже є Богозневага, щодо Божої сутності, та все ж, на що претендує лукавий? По Эпштейну, сатана вкотре, хоче довести Богу, людську неспроможність, вистояти в часи біди, без Його втручання. І по факту, йому це майже вдалось, так як Бог звертається до Йова з промовою, яка будоражить і повертає на місце: «Когда же Иов все-таки ропщет против Бога, вызывая Его на суд, то Бог развертывает пред ним все ветви на древе жизни, как бы призывая вкушать с них и отвернуться от древа добра-зла, с которого вкусил Адам.»¹⁰³. У певній мірі з вищесказаним погодитись можливо, наприклад з тим, що це було передчуттям перемоги, в очах сатани, та з тим, що Эпштейн, вважає «виклик Бога на суд» гріхом і поразкою, погодитись абсолютно не можливо. Це не був гріх в очах Творця, що бачимо в останніх відгуках Бога перед його друзями. Це скоріше був відчайдушний крик в небо, де була єдина його потіха. Йов не згрішив, хоча припустити цю реальність можливо, при умові, продовження страждань і довшої паузи мовчання. Тому не будемо забувати, що Йов теж людина з плоті та крові, а не божество в тілі. Сам Христос, давав натяк, що до цього: «І коли б не вкоротились ті дні, не спаслася б ніяка людина; але через вибраних дні ті вкоротяться»( Матвій 24:22). Тож, причиною діалогу, було бажання віддалити творіння від Свого Творця, хоч і розуміння протилежного теж в розумі лукавого було присутнє.

Сатана, хоч і шукає своєї вигоди в муках страждальця, та все ж, стає знаряддям в руках Святого, який робить Свого раба кращим, чим він був до того. Чарльз Сперджен, зауважує: «Господь предусмотрел, как освятить Иова, через это испытание. В конце концов, Иов стал намного лучше… И если бы дьявол не вмешался в жизнь Иова, то эта гордость довела его до греха. Но сатана спешил, так и не дождавшись, семя зла. Он просто уничтожил его, став тем самым орудием, которым Господь привел Иова к смирению»¹⁰⁴. Нам не потрібно забувати, що не сатана звертає увагу на Йова, а Сам Бог, виділяючи його справедливість та побожність. Ніби цим провокуючи лукавого, скажем, Бог зробив перший крок, для підняття Йова на вищий рівень Богопізнання, і сатана з радістю погодився на допомогу. Тут, по правді, ми маємо яскраву ілюстрацію того, як Бог використовує злі задуми лукавого, та його бажання принизити, свого Творця в помилках Його творіння, для блага своїх дітей. Як сказав Григорій Великий: «Всегда неправедна воля Сатаны, но никак не лишена справедливости его власть, поскольку волю он имеет от самого себя, власть же - от Бога" (Moralia 2, 10)»¹⁰⁵. Більше того, сатана часто виступав допоміжним ресурсом в руках Бога, як в прикладі з Йосипом, брати якого, чи дружина Потіфара, виступали в ролі знаряддя в руках сатани, хоча той же був знаряддям в руках Святого, щоб рухати його(Йосипа), до назначеної цілі. Влучно говорить, про диявола стосовно його ролі Лютер: «Дьявол — палач на службе у нашего Господа»¹⁰⁶, або ще кращу цитату цитує Жибрик, сказану Лютером: «Дьявол – это Божий дьявол»¹⁰⁷. Тому, сатана підійде до раба Божого, рівно настільки наскільки йому буде дозволено Богом. Звісно, можна думати, що причиною всього є Бог, та не Його руками, а руками Його ворогів, що Він як Премудрий все обертає на благо. Блаженний Августин, якось сказав: «Бог, не является причиной злых деяний, но Он преобразует их последствия во благо универсума»¹⁰⁸. Це наш Бог.

Тож питання: «Для чого це було потрібне Богу, Який бачив перемогу і щирість свого раба?», є не доцільним. Так як відповідь, захована в різниці поглядів Бога і Йова. Йов тримався своєї праведності, попри всі життєві проблеми: «нікому не поступлюсь, своєю праведністю…!». Тож, Бог посилає сатану, який думає, що то його ініціатива і його слуг(друзів), які прогнівили Бога, щоб зробити свого раба кращим, бо завжди є куди рости, про, що ми говорили вище.

Звісно, важливо не пропустити і ту теорію в якій говориться, що Бог, дозволив сатані накласти свого батога на Йова, щоб довести лукавому, що є люди: «которые в состоянии добровольно и свободно не грешить и не творить зла» ¹⁰⁹. Ця думка належить Михайлу Тюрину, з якою погодитись, нам, аж ніяк не можливо, інакше потрібно буде прийняти, той факт, що Йов вже мав, той рівень святості, до якого нас закликає Бог, через Свого Сина Ісуса Христа, а значить Йов не потребував жертви Господньої. Тож на наш погляд, повірити в цю теорію вкрай важко, якщо ще й брати до уваги, загальну, абсолютну, людську неспроможність, дійти до святості, без допомоги Христа.

Та на кінець, є важливіше питання, що до сатани: «Невже, сатана настільки глупий, щоб не бачити очевидного?», тобто абсолютне домінування Бога. Відповідь, цього питання доволі проста, а саме та, що перше, про що ми зазначали вище, «така природа лукавого», і він використає будь який шанс, щоб насолити своєму ворогу, Який дуже скоро закує його на віки вічні. Влучно, що до природи лукавого, говорить Вочман Ни: «Книга Бытия 2, говорит, что человек был сделан из праха, а Бытие 3, указывает, что прах должен был стать пищей змея. Это значит, что падший человек стал пищей сатаны…»¹¹⁰. Тобто, змій не просто не здатний існувати, щоб не причинити дискомфорт Богу, а більше того, він не здатний існувати, без плоті людини. А друга, причина, заключається в його доскональному знанні, людської природи. Тому і припускає, що Йов вірний, через блага, якими його оточив Святий, і цим ніби оцінюючи свої шанси, говорить: «Всі люди і він Йов такий же. Як інші падали так і він впаде…». Що і стало його мотивацією.