2.2. Теологія Йова

Ми добре бачимо стан Йова, його розгубленість, а водночас і абсолютну впевненість теологічних принципів. Цікаво чи розумів Йов, хто з ним бореться?

Друзі, були абсолютно впевненні, що його шмагає якась демонська зла сила, наприклад текст (18:13) - «Його шкіра поїджена буде хворобою, поїсть члени його первороджений смерти». Виразом: «מות בכור» - «бехо́р маве́т» - «первороджений смерти», Білдад стверджує, що це певне демонічне створіння, яке буде поїдати тіло його тут на землі, через страшну хворобу. Дмитро Щедровицький, стосовно цього загадкового демона смерті, силається на описи найдавнішої близькосхідної демонології, в шумеро - аккадских, угаритських і деяких інших джерелах, говорить: «Согласно этим описаниям, у страшных карателей, «палачей» загробного мира, были свои наименования; в частности, существовало представление о «первенце (самом сильном, первородном сыне) смерти», который набрасывается на преступников и съедает их тела. Это поедание начинается еще при жизни: преступник заболевает некой страшной болезнью…»⁶⁹. Трохи нище, наступним віршем, Білдад використовує опис ще одного злобного демона, чи якусь силу: «בלהות מלך  –«ме́лех балаг̃о́т» - «царь ужасов» (18:14)⁷⁰. Якщо «בלהה - Балага» - «жах», «збентеження» - може спіткати людину за життя, то «цар жахів», тобто пан над усіма(очевидно то і є сатана), хто посилає кари на людські душі, чекає грішника саме в пеклі, після смерті.

Тож, якщо друзі Йова були певні, у втручанні злої сили в життя їх друга, то теологія Йова, була абсолютно іншою, він не вірував в ці сили. А Особою, яка з ним бореться, Йов вважав лише Бога і тільки Його. Він каже: «Ось Він мене вб'є, і я надії не матиму, але перед обличчям Його про дороги свої сперечатися буду!»(13:15).

Йов не вважає своїм убивцею «сатану». Він, в дивному поєднанні, бачить у всьому цьому Господа: як вбивцю(13:15), як свідка: «бо тепер ось на небі мій Свідок, Самовидець мій на висоті...»(16:19), як месника за кров і Того, хто устежить за дотриманням правосуддя у справі: «Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху»(19:25). Якби Йов вірив в існування надприродного сатани як втілення зла, а Бога як месника за несправедливість, то він, безсумнівно, знайшов би інші слова. Та Йов, все ж замислюється над питанням: « Як виправдовується людина перед Богом?», а не шукає відповіді, на питання: «як втекти, чи позбавитись від диявола?». Еверестом теології Йова, у шуканні причини страждань, є слова цього мужа: «Як не Він, тоді хто?»(9:24). Йову важко було прийняти, той факт, що його противником є Сам Творець неба і землі, та все ж він мусив з цим змиритись, особливо після того, як піраміда його богослов’я, про благословенне і не минуще життя праведників, та прокляття при житті грішників – рухнула, про що вже говорилось вище. Тепер, він розуміє, що все в руках Святого, як страждання праведників, так і благословення грішників.

Тепер, коли життя благословінь почало набирати обертів, автор книги Йова, проголошує: «та потішали його за все зле, що Господь був спровадив на нього»(42:11).

Стосовно теології справедливості Бога, Йов теж радикально змінює, якщо до бесіди з Богом, він нагадував про неї Святому і стверджувався в тому, що вона все ж прийде і Бог йому все розкаже, розтлумачить і поставить всі крапки над «і», то після бесіди, його розуміння справедливості - це абсолютна віра в Божу суверенність і абсолютна відсутність сумнівів. Коротко продивимось, цю парадоксальну людському розуму бесіду(розділи 38-42). Йов запитує, що є добро і зло, чому блаженствує неправедний і гине невинний? - а Бог з захопленням описує порядок вселенського життя, вихваляючись своєю могутністю і знанням кожної нікчемної дрібниці. Багатьох коментаторів відповіді Яхве, зводять до здивування і не розуміння. Питання Йова, конкретні, і навіть певною мірою гострі, та це ніби не турбує Яхве. У Своєму всезнанні Він приділяє увагу тому, що створила і що контролює Його рука. На думку коментатора В. Авика, Бог в першій частині своєї відповіді виступає в ролі вчителя, а в другій частині Бог починає розмову з Йовом як ніби рівним собі.⁷¹ Російський переклад більш яскраво то показує: «препояшь, как муж, чресла твои: Я буду спрашивать тебя, а ты объясняй Мне. Ты хочешь ниспровергнуть суд Мой, обвинить Меня, чтобы оправдать себя? Такая ли у тебя мышца, как у Бога? И можешь ли возгреметь голосом, как Он?»(40:2-4). Той же автор, ризикує дати пояснення, чому Бог так заплутано говорить, зсилаючись на те, що Бог відповів таким чином, щоб не вбити в людях жагу до дослідництва цієї важливої історії. «Якби дав, вичерпну відповідь, на всі питання, про причину несправедливості і присутності зла в реальному земному світі, то вже не було б необхідності в численних працях численних теологів у всьому світі»⁷². Не погана спроба, дати відповідь такою думкою, та погодитись з цим, ми категорично не можемо, хоча б у світлі реалій життя Йова, рівно і тих, хто буде після нього. Для Йова це не відповідь, а навіть, щось образливе, так як вірувати, в те, що Богу для того, щоб стати більш бажаним і цікавим для Його ж творіння, потрібно змучити чиєсь життя. Звучить, абсурдно, більш, того, ця теорія робить з Бога не лише тирана, а і Бога з заниженою самооцінкою. Тому, відповідь у голосі Бога і Його величі, для Йова була, однозначною: «Він Бог і немає подібного Йому; я ніколи не знатиму Його в оригіналі; Він ніколи не належатиме мені; Він ніколи не триматиме силою, з Яким не погоджуючись та все ж йтиму за Ним. Бог який ламає і має право не говорити: «Чому?»; Він любитиме, хоча ніколи не буде за що; Йому жалітимешся про біль і муку, а у відповідь будеш чути, про Його велич та силу; але то мій Бог і не хочу іншого…» Це ми можемо побачити в словах Йова, коли каже: «Тільки послухом вуха я чув був про Тебе, а тепер моє око ось бачить Тебе... Тому я зрікаюсь говореного, і каюсь у поросі й попелі!...»(42:5,6). Йов бачить іншого Бога, не того, Яким малювала йому його уява, не тим, яким підказувало йому його серце, не тим, про якого говорили його друзі, а саме Тим, про Якого говорив Сам Бог. Тим, Якого тепер бачить сам мученик.

Так, зі сторони спостерігача, все просто, Йов мав одну теологію, переживши реформацію поглядів, отримав іншу, все легко, навіть корисно. Та з сторони мученика і будь кого на його місці, слова: «реформація поглядів», це асоціація з горем, біллю, нестерпними муками, смертю, депресією, розчаруваннями, втратами, і життям повного не розуміння. Сказати, визначити, поставити оцінку пережитому, і навіть вірну оцінку, по рівному рахунку не значить нічого, поки ми хоч краєм не торкнешся того, до чого торкнувся він.

Тож, теологія Йова пережила здвиг. Так, це було болісно, та для більшості з нас, Бог має використовувати, щось подібне, щоб ми перестали вкладали Його в ті рамки, в які Він по природі Своїй не здатний поміститись, навіть краще сказати, в них Його просто на просто «немає». По своїй натурі ми, хочемо у визначеннях Бога ставити крапку, немов би по іншому бути не може, і в дечому так і є, якщо говорити про катофатичне богослов’я. Та в усіх інших питаннях, Бог - це Особа(якщо так можна сказати), абсолютна Трансцендентність, далека від нашого, навіть самого бурхливого уявлення.