15. Генеалогічна класифікація мов.

Це вивчення і групування мов світу на основі споріднених зв’язків між ними ( на основі спільного походження від якоїсь прамови). Вона базується на порівняльно-історичному методі, який має мету: встановити спорідненість мов, їх спільне походження, порівнюючи слова, звуки і граматичні форми, реконструювати слова і граматичні значення у мові-предку, встановити закономірності у зміні слів, звуків, граматичних форм після їх розходження. Бопп, Раск, Грімм, Востоков відкрили порівняльно-історичний метод. За генеалогічною класифікацією мови світу поділяють на сім`ї , групи, підгрупи та конкретні мови. Виділяють 200 сімей.

16.Споріднені мови. Мовна сім`я, група, підгрупа. Мовні союзи.

Спорідненість мов проявляється в їх систематичному матеріальному схожості, тобто у подібності того матеріалу, з якого побудовані в цих мовах морфеми і слова, тотожні або близькі за значенням. Потрібно розмежовувати два види історичного зв'язку мов: з одного боку — контакт, викликаний географічним, територіальним сусідством, контактом цивілізацій, двосторонніми або однобічними культурними впливами і т. д., з іншого боку — споконвічне спорідненість мов. Контакти мов ведуть до запозичення слів, окремих висловів, а також кореневих і деяких афіксальних (зазвичай словотворчих) морфем. Не запозичуються афікси формоутворення — показники відповідних граматичних категорій, зазвичай також службові слова. Мовний союз — група мов, які набули деякі спільні риси внаслідок географічної близькості та взаємодії. Ці мови можуть бути неспорідненими чи лише слабо спорідненими.

17. Фонетика як лінгвістична дисципліна. Три аспекти вивчення звуків.

Звукове вираження – матеріальна оболонка мови.(об’єкт фонетики). Фонетика – наука, яка вивчає звуки мови. Об’єкт вивчення фонетики – звуки та закономірності їх поєднання, фонетичні процеси, природа і структура складу, наголос, інтонація. Розрізняють загальну (загальні особливості звуків усіх мов) і конкретну (звуки певної мови або групи мов) фонетику. Звуки вивчають у синхронічному та діахронічному аспектах. Розрізняють описову ( на певному етапі) і історичну фонетику. Є зіставна фонетика ( спільне і відмінне в звукових системах). Звуки: фізичні (звучання), фізіологічні (творення звуків), лінгвістичний (функції у мові).

18. Голосні та приголосні звуки.

Класифікація голосних – артикуляційна, за ступенем просування язика вперед, назад і ступенем його підняття при їх творенні. Голосні поділяються на переднього ряду, середнього та заднього і низького, середнього та високого піднесення. За положенням губ – лабіалізовані і не лабіалізовані. За м’яким піднебінням – ротові і носові. За тривалістю звучання – довгі, короткі. Система голосних – вокалізм. За акустичною ознакою приголосні – сонорні, шумні. За артикуляційного погляду – місце творення (губні, язикові, язичкові, глоткові, гортанні), за пасивним артикулятором – міжзубні, зубні, піднебінні, за акустикою – свистячі, шиплячі, за способом творення (проривні, щілинні, зімкнено-прохідні, африкати), за додатковою артикуляцією – м’які, придихові, за тривалістю вимовляння – довгі, короткі. Система приголосних – консонантизм.