1. Мовознавство як наука.

Мовознавство або лінгвістика – наука про природну людську мову загалом і мови світу як її представників. Спільні ознаки, властиві всім мовам світу, називають мовними універсаліями. Розрізняють конкретне і загальне мовознавство. Конкретне вивчає окремі мови або групу споріднених мов (українську, англійську, германські, балтійську). Загальне мовознавство вивчає загальні особливості мови. До них належать суть мови, її природа, походження, закони розвитку, зв'язок із мисленням, також структуру й закономірності функціонування всіх мов світу. Прикладне мовознавство вивчає застосування мовознавчої теорії. Зіставне мовознавство – виявляє спільні і відмінні риси у структурі мови. Вступ до мовознавства – початковий, пропедевтичний курс загального мовознавства, охоплює такі проблеми: природу і сутність мови, структуру мови, походження та розвиток мови, виникнення письма, класифікація за походженням і будовою,зв'язок мовознавства з інш. науками.

2. Зв'язок мовознавства з іншими дисциплінами.

Мовознавство пов’язане із суспільними і природничими науками: історія, археологія, етнографія, соціологія, психологія, література. Історія мови є частиною історії народу. Мова фіксує історичні факти життя народу, розвиток культури. Археологія постачає мовознавству пам’ятки писемності, які розшифровують лінгвісти. Етнографія допомагає в дослідженні говірок. Соціологія – наука про суспільство, яке впливає на мову. Психологія – в мові відображаються психічний склад. Логіка – вивчає закони мислення. Література – вивчає слово. Природничі науки: фізіологія, антропологія. Ф. – пояснює артикуляцію звуків, А. – походження мови. Мовоз. Пов’язане з медициною, фізикою, математикою, семіотикою, географією. Пов’язане з філософією, яка вивчає закони природи і суспільства і мислення.

3. Методи лінгвістичних досліджень.

Метод – шлях пізнання й витлумачення явища. Є підходи до дослідження явищ – індукція, дедукція. Індукція – метод дослідження, згідно з яким на підставі знання про окреме роблять висновок про загальне. Дедукція – на основі загальних положень, роблять висновки про окремі факти. Основні методи дослідження: описовий ( дає точний і повний опис мовних одиниць, їх систематизація, на його основі-описові граматики мов, тлумачні, орфографічні, орфоепічні, нормативні словники) , порівняльно-історичний ( об’єкт-споріднені мови, які мають спільного предка, відкриває закони, за якими розвивалися споріднені мови в минулому, реконструює давні мовні одиниці, створені історичні граматики мов, етимологічні словники) , зіставний ( вивчення різних мов, шляхом зіставлення виявити спільні й відмінні риси у звуковій, словниковій, граматичній системах, на основі створюють зіставні граматики мов), структурний ( дослідження структури мови, пізнає мови як цілісні структури, елементи якої пов’язані системою зв’язків).

4.Природа і сутність мови.

У науці відомі три погляди на природу мови: біологічне, психічне, суспільне. А. Шлейхер – мова природне явище. В. Гумбольдт – мова явище психічне. Ф. де Соссюр – мова явище соціальне. Мова не є біологічним явищем, бо дитина, яка народжується не може одразу розмовляти. Мова не є психічним явищем, тому що у кожного своя психіка. Мова – явище суспільне, бо вона виникла в суспільстві, обслуговує його, поза суспільством існувати не може.