15. Релігійно-національний та культурний рух в Україні в 15-16 ст. Берестейська унія , православні братства , Петро Могила

Захоплюючиукраїнськіземлійпосилюючикріпосницькийгніт, полякинамагалисятакожзмуситиукраїнськийнародзректисярідноїмови, культуритацеркви, ставилизаметуостаточнуйогоденаціоналізацію. Така політика мала забезпечити завойовникам безперешкодний доступ до економічних багатств України, підпорядкування їм політичного та культурного життя українців.

Особливу увагу у своїх колонізаторських планах поляки приділяли полонізації української знаті. Тим самим вони позбавляли українське суспільство його еліти. Економічні інтереси й політичні амбіції спонукали українське панство інтенсивно інтегруватися в польське суспільство, переймати його культуру, мову, віру.

Здавалося, на заваді такому перебігу подій мала б стати православна церква, яка за відсутності власної держави була для українців єдиним інститутом вираження їхньої самобутності. Однак і вона перебувала в стані глибокого занепаду. Світська влада грубо втручалася в церковні справи, повністю контролювала духовенство. Така практика призвела до того, що православними владиками нерідко ставали аморальні особи. Ще гірша ситуація спостерігалася в "низах". Місцева шляхта поводилася зі священиками, як з особистою власністю, призначала їх на свій розсуд, привласнювала церковні маєтки.

Посилення польсько-католицької експансії в Україні, процес винародовлення української еліти викликали занепокоєння та опір патріотично налаштованої шляхти, заможних кіл міщанства, православного духовенства, селянства, козацтва. Залишилися відданими батьківській вірі та культурі й окремі магнати. Серед останніх найбільше відзначився князь Костянтин-Василь Острозький, якого називали "некоронованим королем України", один із найбагатших і наймогутніших магнатів Речі Посполитої. Близько 1576 р. він заснував у своєму маєтку на Волині славнозвісну Острозьку академію — першу українську школу вищого рівня, навколо якої згуртувалися найкращі культурно-освітні сили України. При академії діяла друкарня, де у 1581 р. з'явилося перше повне видання Біблії слов'янською мовою — т.зв. Острозька Біблія. Князь Острозький також заснував школи в Турові, Володимирі, протегував різноманітним українським православним інституціям.

Однак найбільш яскравими виявами і водночас організаційними осередками загальнонародного руху проти польсько-католицької експансії стали братства — релігійні та культурно-просвітницькі організації, які виникли при церковних парафіях в Україні в XV—XVII ст. Спочатку вони були переважно організаціями міщан, але поступово набули всестанового значення. Братства існували на членські внески братчиків і добровільні пожертви православних шляхтичів, церковників і міщан.

Спершу братства мали релігійно-благодійницький характер — опікувалися церквою, влаштовували братські обіди, допомагали бідним і хворим братчикам, організовували шпиталі тощо. З часом вони здобули провідне місце в релігійному житті, ставши ініціаторами церковних реформ, усуваючи негідних священників, залучаючи до роботи у своїх парафіях талановитих проповідників, поширюючи духовну літературу. В XVI ст., з посиленням національного гніту на українських землях, братства набули великого громадсько-політичного і національно-культурного значення. Вони активніше виступають на захист прав українського населення: звертаються зі скаргами на дії польської адміністрації до судів, споряджають посольства до короля тощо. Цим братства сприяли пробудженню в усього суспільстві зацікавлення до громадської діяльності, зміцнювали моральність і національний дух, православну віру, поширювали культуру й освіту.

Найдавнішим і найвідомішим було Львівські братство при Успенському соборі, засноване бл. 1453 р. Наприкін. XVI — на поч. XVII ст. братства діяли в багатьох містах України. Вони підтримували між собою тісний зв'язок і намагалися поширити ідеї на інші регіони, для чого обмінювалися статутами й виряджали до інших міст кращих проповідників. Кількість членів братства сягала, як правило, кількох десятків осіб. Однак діяльність цих невеликих організацій була надзвичайно ефективною. В XVII ст. велику роль у національно-культурному житті України відіграло Київські братство, засноване в 1615 р. при Богоявленському монастирі. Воно одразу стало головним консолідаційним центром для всієї України.

Особливу увагу братства приділяли духовній сфері життя, слушно вважаючи, що моральному та ідейному чинникам у протиборстві належить вирішальна роль, а тому з кін. XVI ст. розгорнули широку культурно-освітню діяльність. Вони організовували навчальні заклади, які мали всестановий характер і багато зробили на ниві просвітництва, підтримували книгодрукування, збирали бібліотеки. З появою братських шкіл підвищується рівень викладання й поглиблюється зв'язок освіти з національним життям. Вже перша Львівська братська школа, відкрита наприкін. 1585 р., мала елементи вищої, освіти. У 1615 р. на кошти шляхтянки Г. Гулевичівни відкрилася братська школа у Києві. Архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила визнавав надзвичайно високий авторитет останньої й після свого вступу до братства та відкриття школи при Києво-Печерській лаврі у 1632 р. об'єднав їх у Київську колегію — пізнішу Києво-Могилянську академію. На поч. XVII ст. численні братські школи були по всій Україні.

Іншою важливою сферою діяльності Львівського братства, як і деяких інших братств, було книгодрукування. Коли до Львова приїхав друкар Іван Федорові братство допомогло йому заснувати друкарню. У 1574 р. з'являється його перша книжка "Апостол".

Своєю подвижницькою діяльністю братства спричинилися до національно-культурного відродження України наприкін. XVI ст. Вони зміцнили українське суспільство, яке тепер могло спертися на мережу шкіл, друкарень, освічених людей.

Берестейська унія

Після 1054р (роз’єднання Сх і Зх церков) неодноразово були спроби возз’єднання Христової Церкви. Для прийняття в 1596р Берестейської унії існувало багато причин:

1. Мета польської влади : можливість обґрунтування захоплення польськими магнатами укр. Земель; майбутня церква сприймалася ними як організація для підкорених укр. «хлопів».

2. Причини укладення унії для православних єпископів: невдоволення втручанням братств у церковні справи; визволення від підпорядкованості східним патріархом,що не мали влади для захисту православної церкви в Речі Посполитій; збереження свого привілейованого становища в новій державі,рівність з католицькими єпископами.

3. Причини укладення унії для католицьких священників і польської шляхти: необхідним було об’єднати православних українців і білорусів з поляками-католиками для подальшого зміцнення Речі Посполитої.

У 1590р відбулися таємні переговори,де частина православних єпископів висловили польському королю своє бажання приєднатися до католицької церкви. У 1596р було скликано церковний собор для офіційного проголошення унії в Бресті.

Проте собор відразу розпався на православний і уніатський. Православний – відхилив унію, а уніатський – прийняв,визнавши владу папи римського та прийнявши основні догмати католицької церкви,зберігши православні обряди та церковнослов’янську мову. Уніати повністю зрівнялися в правах з католиками.

Так утворилася в 1596р унія,котра знищила релігійну єдність укр. Народу,об’єднаного до того упродовж століть однією православною вірою,а тепер розділеного на православних та уніатів(греко-католиків).

Приклад Берестейської унії свідчить,що зберегти свою політичну,економічну,духовну самостійність можна тільки в рівноправному союзі держав,але як показує наша давня і сучасна історія союз завжди нерівноправний – сильніший поглинає слабшого.

Петро Могила

Могила майже все своє життя присвятив службі Православній Церкві на Україні. З приходом на митрополичу кафедру Петра Могили в історії Українського Православ’я почалася нова доба,а сам митрополит вступив на шлях громадсько-церковної діяльності,головню метою якої було - утвердження істинного Православ’я.

Кроки Петра Могили як першоієрарха Православної Церкви,завдяки яким йому вдалося вивести Укр православ’я з кризи,і навіть, зробити на деякий час провідником Світового Православ’я:

1. Боротьба з католиками та уніатами(власне його дії,направлені проти них та полеміка з ними);

2. Міцне затвердження Православ’я серед самих православних віруючих. Тут Петро Могила звернув особливу увагу на парафіяльне духівництво,церковні братства,взагалі на православних і,таким чином,намагався сприяти більш міцному затвердженню Православ’я;

3. Розповсюдження духовного просвітництва;

4. Виправлення духовних обрядів та звичаїв;

5. Видання книги,в якій повністю викладалось би віровчення.

Перше й найголовніше,що було здійснене митрополитом – забезпечення такого рівня освіти тогочасних священників,що відповідав європейському. Друге,за що взявся Могила,то це щоб Церква мала єдиний і систематизований канон,догматику. Найважливішими працями Могили були: «Православне сповідання віри» , «Катехізис», «Требник»