Грошова реформа в Україні

Важливо вірно оцінити механізм грошової реформи 2-16 вересня 1996 р. в Україні. За масштабами і глибиною перетворень вона класифікується якструктурна, повна і широкомасштабна грошова реформа. Перебіг процесів її реалізації охопив створення нових грошей і системи їх обороту, започатковано реструктуризацію адміністративно-командної економіки і формування соціально орієнтованої ринкової економіки, набувають динаміки інші прогресивні процеси, які покликані забезпечити самостійне стабільне функціонування нової грошової системи України.

До характерних ознак цієї грошової реформи належать: багатофакторна причинність і багатоцільове спрямування; тривалий період проведення (1991-1996pp.); застосування тимчасових грошей (купоно-карбованців) як перехідних; тривалий період використання купоно-карбованців та їх гіпервисоке знецінення; створення нового механізму емісії, інкасування і забезпечення грошового обігу та його регулювання; особлива соціальна спрямованість та ін. В процесі її підготовки і здійснення проведено оздоровлення фінансово-грошової системи, суттєво знижено інтенсивність інфляційного процесу, стабілізовано курс національної валюти, уповільнено темпи падіння рівня промислового виробництва й обсягів ВВП.

Багатоцільовий характер перетворень підготовчого періоду дозволяє виділити два його етапи:

1       перший (січень - листопад 1992 p.), коли здійснено емісію купоно-карбованців і забезпечено належну інфраструктуру його функціонування. Зокрема, здійснено розбудову Національного банку як емісійного центру, розроблено необхідну нормативно-законодавчу базу регулювання грошового обігу і забезпечення грошової маси в обороті;

2       другий етап (листопад 1992 р. - серпень 1996 p.). Здійснені перетворення остаточно закріпили український карбованець в обороті як єдину національну валюту. Хоч він і виконував роль тимчасової валюти, але наоснові створення економічних і фінансових передумов став діяти як стабільний засіб обігу і платежу, що отримав міжнародно визнану вартість на основі регулярних валютних торгів УМВБ.

Лише після успішних наслідків економічних перетворень і розвитку національної грошової системи було розпочато завершальну фазу грошової реформи. В ході її проведення 2-16 вересня 1996 р. реалізовано такий комплекс заходів:

•      проведено деномінацію українського карбованця;

•      у грошовий обіг впроваджено нову постійно діючу національну грошову одиницю - гривню;

•      замінено чинний тоді масштаб цін: 100 тис.українських карбованців на 1 гривню;

•      впродовж всього періоду обміну старої грошової одиниці на гривню діяв єдиний порядок обміну без будь-яких обмежень;

•      замінено ціни всіх товарів і послуг, розміри тарифів, заробітної плати, пенсій, стипендій, платіжних зобов´язань тощо.

Проведена деномінація за співвідношенням 1:100000 всіх цінових показників і запасів грошей (готівкових і безготівкових) та всіх поточних доходів фізичних та юридичних осіб, незалежно від обсягу пред´явлених запасів грошей і розмірів доходів, підтвердила соціально справедливий характер реформи, її неконфіскаційний характер. А використані принципи організованості й забезпеченості матеріальними ресурсами та прозорість грошової реформи завоювали довіру до гривні з боку громадян і підприємців. Обґрунтованість розрахунково встановленого курсу гривні до долара як 1,76 грн./1 дол. підтвердили вільні ринкові торги на Міжбанківській валютній біржі України впродовж наступних років. Лише світова фінансова криза 1998 р. та зовнішній інфляційний тиск перервали стабільність курсу гривні. Процеси зростання виробництва, зміцнення фінансів і банківської системи у 2001 р. створили умови для поступового піднесення курсу і стабілізації купівельної спроможності гривні в нових економічних умовах.

Реформа промисловості в Україні в 90-і

Формування внутрішнього ринку. На початку XX ст. прогресувала тенденція до нерівномірності розвитку регіонів України. Найбільш відсталим регіоном, де зберігалися залишки кріпацтва, було Лівобережжя. У цей період сформувалася певна спеціалізація промислових регіонів України. Донбас став центром вугільної промисловості, Нікопольський басейн — марганцевої, Кривий Ріг — залізорудної, Правобережжя і, до певної міри, Лівобережжя — цукрової. Ці осередки промислового виробництва з часом набули загально-російського значення, а частка промисловості України в загальному обсязі продукції всього народного господарства становила 48,2 %.

У 1913 р. тут вироблялося 69 % загальноросійської продукції чавуну, 57 % сталі та 58 % прокату. На Україну в цей час припадало 20,2 % всієї продукції машинобудування (65 підприємств сільськогосподарського машинобудування давали майже 70 % загальноімперського виробництва сільськогосподарських знарядь) та металургійної промисловості Росії. Тривало підпорядкування української промисловості імперському центру. У 1913 р. на українську промисловість припадало 70 % видобутку сировини та виготовлення напівфабрикатів Російської імперії. Це певною мірою визначало характер розвитку економіки України в цілому: вона залишалася сільськогосподарським районом імперії, у селах якого проживало 80 % населення.

Важливу роль у завершенні формування внутрішнього ринку та зростання капіталістичного промислового виробництва мало шляхове будівництво. На території України першу залізницю Львів — Перемишль прокладено в 1861 р. До 1900 р. довжина залізничних колій в Україні становила 8417 км. Харківський і Луганський паровозобудівні заводи, що виникли наприкінці XIX ст., до 1900 p. випустили 233 паровози. Зростання промислового виробництва і розвиток мережі залізниць сприяв розширенню стаціонарної торгівлі, яка з 80-х років стала переважати. Ярмарки та базари поступаються місцем стаціонарній роздрібній мережі — крамничній і магазинній торгівлі. Число стаціонарних торгових установ збільшилося з 33,2 тис.у 1861 р. до 87 тис. у 1900 р. Зростає роль товарних бірж.

Розвиток ринкових відносин потребував створення стабільної державно-кредитної системи. У 1860 р. уряд Росії ліквідував старі дореформені банки і створив якісно новий Державний банк, на який покладалося завдання зміцнення грошової й кредитної систем. В Україні функціонувало три контори Державного банку — у Києві, Харкові й Одесі та 24 його відділення в інших містах, що здійснювали кредитування торгівлі, промисловості й сільського господарства. У 1897 р. банку було надано право самостійно здійснювати емісію грошей.

У 60—70-х роках формується мережа комерційних банків. У Росії перший акціонерний Комерційний банк засновано в Петербурзі в 1864 р. У 1868 р. було засновано Київський приватний комерційний банк і Харківський торговельний банк, у 1871 р. — Київський промисловий, у 1872 р. — Катеринославський комерційний з філіями в Полтаві та інші великі банки. У 1873 р. в Україні діяло 10 акціонерних комерційних банків, які використовували свої засоби як позичковий капітал та для надання позик під цінні папери або заставу товарів. Їхня діяльність характеризувалась розширенням операцій, викликаних великим попитом на кредити в умовах буму залізничного будівництва. Проте 1871 р. став для багатьох із них роком великих збитків, низьких дивідендів і великих списань безнадійних боргів, спричинених частковими банкрутствами. Потрібен був час, щоб акціонерні комерційні банки знову посіли належне місце у фінансово-кредитній системі.

У 80-х роках створено нові державні земельні банки: Селянський (1882) і Дворянський (1885). Державний Селянський банк підпорядковувся Міністерству фінансів і мав дев'ять філій в Україні. Його основна функція — надання довгострокових позик селянам під заставу землі, яку вони викупляли у поміщиків, на умовах оплати 7,5—8,5 % розміру кредиту щороку. Державний Дворянський банк мав в Україні сім філій, котрі надавали довгострокові позики потомственим дворянам-землевласникам.

Призупинення падіння курсу рубля і зміцнення національної валюти мало важливе значення для розвитку економіки. З цією метою у травні 1895 р. Державна рада своєю постановою відновила дозвіл угод у золотій валюті (заборонено наприкінці 1863 p.), а міністру фінансів надала право дозволяти приймання золотих монет для сплати податків, а також встановлювати й змінювати курс золотої монети за платежами в казну. Після того як постанову затвердив цар, вона набула сили закону, що фактично означало офіційне визнання золота як грошей. У січні 1897 р. Державна рада ухвалила закон "Про карбування й випуск в обіг золотих грошей", за яким дозволявся вільний обмін паперових кредитних рублів на золото за фактичним курсом. Монети з чистого золота карбували вартістю 5, 10, 15 рублів (імперіали), було встановлено фіксований курс кредитного рубля: 7 руб. 40 коп.за золотий напівімперіал номіналом 5 рублів. Один рубль прирівнювався до 0,77 г золота. У так званій миколаївській десятці чистого золота було 7,7 г (золотий паритет основних у той час валют був таким: 1 долар — 1,5 г, 1 фунт стерлінгів — 7,8 г, 1 франк — 0,29 г, 1 марка — 0,35 г). Державний банк мав виключне право емісії банкнот, які забезпечували державним золотим запасом і обмінювали на золото як і в провідних країнах світу. Це значно зміцнило фінансово-кредитну систему країни, що сприяло розвитку економіки, розширенню торгівлі та посиленню зовнішньоекономічних зв'язків.

Важливе значення в товаризації виробництва на селі мала столипінська аграрна реформа. Основний зміст указу 1910 р. полягав в утвердженні на селі приватної селянської власності, що передбачало спадкове володіння, купівлю-продаж та заставу землі. Метою було формування міцних селянських господарств фермерського типу. Цей процес і відбувався в реальному житті. В Україні (найбільше — на Правобережжі й Півдні) на хутори й відруби виселилося 226 тис. селянських господарств, або майже половина загального їх числа. Реформа сприяла розвитку аграрних відносин на селі, широкому застосуванню машин і добрив, а це зумовлювало зростання товарності сільського господарства.

З 1910 по 1913 р. посівні площі в українських губерніях зросли на 900 тис. десятин і загалом становили 22,9 млн десятин. Валовий збір зерна становив 1200 млн пудів (1913). Україна забезпечувала 40 % імпорту зернової продукції експортованою Російською імперією. Третину всієї продукції сільського господарства продавали на внутрішньому та зовнішньому ринках. Проте наявність 2 млн селян із середнім наділом 2 десятин (половина з них не мали ні коня, ні корови), 5 тис. поміщиків, які володіли в середньому 1600 десятинами (1914), зумовлювала невисоку середню врожайність — 9—10 ц/га, тримаючи українське село в постійній соціальній напруженості.

Велике значення в індустріалізації України мала протекціоністська політика російського уряду. Порівняно з 1868 р. у 1891 р. мита на чавун збільшились у 10 разів, гас — у 3, рейки — у 4,5, машини — у 8, паровози — у 4, на бавовняні тканини — у 2 рази. Сума мита в 1868 р. становила 17,6 % вартості товару, а в 1891 р. — 33 % вартості вивозу. Для порівняння: в Італії цей показник становив 18 %, у Франції — 9, у Німеччині — 8, у США — 30, в Бразилії він був вищим і становив 40 %.

Високі митні збори на імпортовані іноземні товари забезпечували внутрішній ринок для вітчизняної промисловості та сприяли її розвитку. Разом з тим така політика була спрямована на імпорт не товарів, а капіталів.

Отже, на початку XX ст. під впливом буржуазних реформ в Україні відбулися значні зміни в економічній сфері. Перетворення в аграрному секторі сприяли високому рівню концентрації землі, докорінному перерозподілу земельної власності (від становості до безстановості), застосуванню техніки, використанню вільнонайманої праці, поліпшенню структури посівів тощо. Ці зміни давали можливість Україні перетворитися на потужний центр виробництва сільськогосподарської продукції не тільки імперського, а й світового значення. У 60—80-х роках XIX ст. завершився промисловий переворот, розпочалась індустріалізація економіки України. У пореформений час індустріалізований Південь України перетворився на основну паливно-металургійну базу імперії. Розвиток української промисловості характеризувався вищими порівняно із загальноімперськими темпами зростання, високим рівнем концентрації виробництва, значним впливом іноземного капіталу, структурною й територіальною диспропорційністю тощо. Внаслідок буржуазних реформ і завершення промислового перевороту ускладнилася соціальна структура суспільства.