32. Українські землі в роки Першої світової війни

Боротьба за територіальнийперерозподілсвіту привела до Першоїсвітовоївійни (1914-1918 рр.). У війні взяло участь 38 країн. 10 млн. людей було вбито, 20 млн. поранено. Війна принесла великіматеріальнізбитки. Українськіземлі не лишились остороньцієїтрагедії. Вони стали центром зазіханьворогуючихсторін: Австро-Угорщини, Німеччини таРосії. До російськоїарміїбуломобілізовано 3.5 млн. українців, до австро-угорської – 250 тис. Українці вбивали один одного за інтересичужихімперій, а національна справа гинула.

З початком війниукраїнськіполітикиутворили у Львові Головну Українську Раду – міжпартійний блок із метою підтримки Австро-Угорщини у їїборотьбі зРосією. Декларацією Ради 1915р. передбачалосьствореннясамостійноїУкраїнськоїдержави з земель, які входили до складу Російськоїімперії, а із земель у складі Австро-Угорщинипланувалосьутворитиавтономну область. Рада сформувалалегіонУкраїнськихсічовихстрільців (2,5 тис.), який взяв активну участь у воєннихдіях в районіСтрия, на перевалах Карпат, наПоділлі, прославився у боях ізросійськоюармією.

ОдночасноізствореннямГоловноїУкраїнської Ради групаемігрантівізсхідних земель (Д.Донцов, В.Дорошенко, М.Меленевський та ін.) заснували у Львові в 1914 р.СоюзвизволенняУкраїни (СВУ), який ставив за мету створенняукраїнськоїдержави з конституційним монархом — гетьманом. СВУ вважавдоцільнимспівробітництво з Німеччиною й Австро-Угорщиною для досягненняцієї мети.

На Наддніпрянщині члени Товаристваукраїнськихпоступовців закликали українців на захистРосійськоїдержави. Члени українськихсоціал-демократів на чолі з В.Винниченком засудили війну. Москвофілизахідноукраїнських земель утворили з початком війнивеміграціїуКиєві “Карпато-русский освободительный комитет”, який закликав галичан зустрічатиросійськуармію як визволительку.

На окупованійтериторіїзахідноукраїнських земель українцізазнавалирепресій, переслідувань, великоїруйнації. Край перетворивсяв руїну.

Війнащебільшезагострилаполітичну та економічну кризу, соціальненевдоволеннямас, що неминуче вело до революції. УРосійськійімперії демократична революціявідбулася у лютому 1917р., а в Австро-Угорщині – восени 1918р.

34. Проблема укр.Державності в діяльності Центральної Ради. 1 та 2 Універсали.

Революційні події в Україні розпочалися в березні 1917 р. після повалення самодержавства в Росії. На противагу Петрограду, де оформилось так зване двовладдя (Тимчасовий уряд і ради робітничих і солдатських депутатів), ситуація в Україні ще більш ускладнювалася. Тут, поряд із місцевими органами Тимчасового уряду і радами робітничих, солдатських депутатів, на політичній арені з'явилась й третя, національно-демократична влада -Центральна Рада. її засновниками виступили українські організації й політичні партії. Основними гаслами Центральної Ради, створеної 3-4 березня 1917 р., стали широка національно-територіальна автономія України в складі федеративної демократичної республіки Росії та українізація всіх сфер суспільного життя.

У квітні-травні 1917 р. спостерігається процес поступового зміцнення впливу Центральної Ради. І Всеукраїнський Національний Конгрес визначає її керівним центром визвольного руху і обирає до її складу ще 118 осіб. Головою Центральної Ради обирається М. Грушевський, заступниками - В. Винниченко і С. Єфремов. Інші представницькі з'їзди (військові, селянські, робітничі, партійні) також делегують до складу Центральної Ради своїх представників. Таким чином Центральна Рада поступово перетворюється із по суті міського, київського органа у загальноукраїнський представницький орган.

У травні 1917 р. зміцніла Центральна Рада розпочинає переговори із Тимчасовим урядом щодо офіційного визнання автономії України. Але Тимчасовий уряд відхилив вимоги щодо автономії,мотивуючи свої дії тим,що:

по-перше,оскільки Центральна Рада не обрана шляхом всенародного голосування,вона не може висловлювати волю усього народу українських земель;

по-друге,проголошення автономії України могло б спричинити низку територіальних та інших непорозумінь;

по-третє,питання про адміністративний устрій майбутньої Російської федеративної республіки мають вирішувати тільки Установчі збори,скликання яких планувалося на кінець року.

У відповідь, 23 червня 1917 р. Центральна Рада оприлюднює свій І Універсал, в якому проголошує автономію України і підкреслює,що «однині самі будемо творити наше життя». Одним з перших кроків після проголошення Універсалу стало створення Тимчасового революційного уряду – Генерального секретаріату на чолі з В. Винниченком.

Тимчасовий уряд змушений був змінити тактику і пішов на переговори із Центральною Радою, наслідком яких став ІІ Універсал Центральної Ради, як свідоцтво певного компромісу. Але домовитись принципово цим двом органам влади так і не вдалося. 4 серпня 1917 р. Тимчасовий уряд видав "Інструкцію для Генерального Секретаріату", яка значно обмежувала права України, її виконавчої влади:

1. Генеральний секретаріат мав стати органом Тимчасового уряду.

2. Центральна Рада позбавлялася законодавчих прав.

3. До складу Генерального секретаріату входили не 14, а лише 7 секретарів, до того ж 4 з них мали бути представниками меншин.

4. Українська територія звужувалась до 5 губерній.

І хоча Центральна Рада не відкинула цю "Інструкцію", стосунки між нею і Тимчасовим урядом ще більш загострились. Фактично склалася "патова" ситуація, коли Центральна Рада не мала реальної сили, щоб відкрито виступити проти "Інструкції", а Тимчасовий уряд був не в змозі реалізувати її на практиці.

Отже, проголошення автономії,здійснене Центральною Радою, відповідало вимогам часу і було логічним кроком у розвитку української національно-демократичної революції. Тривале переважання в Україні автономістських настроїв над самостійницькими, яке виявилося у трьох Універсалах Ради, пояснюється такими факторами:

1. Автономія була однією з принципових програмних установок домінуючих у Раді політичних партій;

2. Ідея самостійності ще не набула поширеності та визнання у масах;

3. Українська політична еліта сподівалася, що російська демократія справедливо вирішить національне питання;

4. Самосійна Україна без державних структур, без власної армії могла стати легкою здобиччю у вогні Першої світової війни. Певну роль відігравали і налагоджені російсько-українські економічні зв’язки, домінування неукраїнського населення у містах тощо.

35. 20 листопада Центральна Рада прийняла свій Третій Універсал, що пролунав у святковій атмосфері біля пам'ятника Б.Хмельницькому і був освячений молебнем у Софіївському соборі. Зміст Третього Універсалу не повною мірою відповідав тогочасним патріотичним настроям широких верств українства. У ньому документі йшлося про встановлення Української Народної Республіки, яку українське населення, зарубіжні дипломатичні місії розуміли як проголошення незалежності Української держави. Це була деяка політична модифікація автономного статуту України в складі єдиної Російської республіки. Незрозуміло тільки, про яку Росію йшла мова. Адже Україна не визнавала більшовицької влади, а демократична Росія вже не існувала. Відповідно до Третього Універсалу верховним законодавчим органом УНР залишалась Українська Центральна Рада, до складу якої входили і представники національних меншин України. Вищим виконавчим органом був Генеральний секретаріат. Було визначено державні кордони УНР, які охоплювали й Харківську, Катеринославську, Херсонську губернії та Таврію. Питання приєднання інших земель — Холмщини, частини Курської та Воронезької губерній, де українське населення становило більшість, мало бути розв'язане згідно з волею їх мешканців. Підтверджено такі демократичні принципи: свободи слова, друку, віросповідань, зборів, спілок, страйків, недоторканність особи та житла, право використовувати місцеві мови у стосунках з державними установами, скасування смертної кари, амністію для всіх політичних в'язнів, справедливий суд. Універсал установив 8-годинний робочий день, визнав право контролю уряду та робітників над промисловістю, проголосив право національних меншин на національно-персональну автономію, а також реформу місцевого самоврядування. У галузі земельних відносин було оголошено про скасування приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетні, церковні та інші землі нетрудових господарств і про передачу їх «земельним комітетам, обраним народом». Принципи, сформульовані в цьому документі, було розвинуто й закріплено в окремих законах УНР. Зокрема, на поч. грудня 1917 р. було ухвалено низку законів про реорганізацію судів, про народні ради для євреїв, а 9 січня 1918 р. — закон про охорону прав національних меншин України. Здійснюючи багатогранну державотворчу діяльність, Центральна Рада та її уряд мали значну підтримку народних мас. Протягом першого місяця після більшовицького перевороту в Петрограді вони користувалися в Україні найбільшим впливом. Переконливим підтвердженням цього стали результати виборів до Всеросійських установчих зборів, які відбулися в кін. листопада 1917 р. Більшовики одержали 10 % усіх голосів, а українські партії — майже 75 %. У цій ситуації більшовики зробили спробу здобути владу шляхом скликання Всеукраїнського з'їзду Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Та коли він 17 грудня 1917 р. почав у Києві роботу, виявилося, що із 300 діючих в Україні рад на ньому було представлено лише 49. Більшість із 2,5 тис. учасників з'їзду становили селяни. З'їзд підтвердив волю українського народу, виявлену на виборах до Установчих зборів, і висловив довір'я Центральній Раді.