23Ресурси влади. Вплив глобалізаційних процесів на ресурси влади.

“ресурси влади” використовують як у широкому, так і у вузькому розу мінні. У широкому розумінні ресурси влади є всім, що суб’єкт (індивід, група) може використати для впливу на інших (Р.Дал [268], М. Роджерс [347]).У вузькому розумінні — це засоби, використання яких забез­печує вплив суб’єкта на об’єкт влади. Згідно з характером і сферою впливу розрізняють норма­тивні, примусові та утилітарні ресурси (А. Етціоні [279]).

Нормативні ресурси — засоби впливу на внутрішній світ, ціннісні орієнтації та норми поведінки людини.

Примусові ресурси — заходи адміністративного впливу, що передбачають силові методи “переконання” через так звані си­лові структури (суд, поліцію, армію тощо).

Утилітарні ресурси пов’язані з матеріальними та соціаль­ними благами, повсякденними інтересами людей. За їх допомо­гою влада, особливо державна, може купувати не тільки окремих політиків, а й соціальні групи, верстви населення. Ці ресурси можуть застосовуватися й для покарання (наприклад, зменшен­ням заробітної плати недобросовісним працівникам).

Залежно від життєдіяльності ресурси влади поділяються на економічні, соціальні, культурно-інформаційні, силові та демо­графічні.Економічні ресурси — матеріальні цінності, гроші, техніка, землі, корисні копалини.Соціальні ресурси — соціальний статус (ранг), посада, освіта, соціальне забезпечення, медичне обслуговування.Культурно-інформаційні ресурси — інформація, знання, що отримуються та поширюються через науково-освітні заклади, мас-медіа як з метою об’єктивної комунікації, так і маніпулю­вання суспільною свідомістю.

Силові (спонукальні) ресурси — інститути фізичного при­мусу: армія, поліція, служба безпеки, суд, прокуратура.

Цей вид ресурсів традиційно вважається найефективнішим джерелом влади, оскільки його використання загрожує вищим цінностям людини — життю, свободі, майну.Демографічні ресурси розглядаються в тому розумінні, що людина стає специфічним ресурсом влади лише тоді, коли є за­собом реалізації чужої волі. Загалом вона, безперечно, є не тіль­ки ресурсом влади, а й її суб’єктом та об’єктом.

Відповідно до зазначених ресурсів влади виокремлюють вла­ду економічну, соціальну, культурно-інформаційну та спону­кальну.

Проте нас найбільше цікавить політична влада, яка характе­ризується такими ознаками:

• легальністю використання сили в межах держави;

• верховенством щодо інших видів влади;

• публічністю (звертанням за допомогою права від імені всього суспільства до всіх громадян);

• моноцентричністю (наявністю єдиного центру ухвалення рішень);

• використанням (окрім спонукальних) також економіч­них, соціальних і культурно-інформаційних ресурсів.

24Легітимність та легітимація влади: поняття і типи. Легітимність як складова підвалин влади.

Легітима́ція (від лат. lex, legis, legitimus, legitima, legitimum — закон, законний, правомірний, належний, пристойний, правильний, дійсний) — 1) процес визнання соціальними суб'єктами значущості суспільно-політичної реальності як в цілому, так і в її окремих проявах та складових (М.Вебер); 2) способи пояснення і виправдання соціальних та політичних відносин, їхня когнітивна та нормативна інтерпретація.

Види легітимності:

Харизматична легітимація політики-правових відносин грунтується на авторитеті лідера, якому приписуються виняткові риси. Влада харизматичного лідера виправдовується пошаною до них більшості населення, яким він сприймається як свого вождя Раціонально-правова легітимація, або легальний тип встановлення політико-правових відносин, що грунтується на вільній визнання юридичних норм, що регулюють відносини управління та підпорядкування. Найбільш розвинутою формою цього типу легітимності є конституційна держава. Легіти́мність (від лат. legitimus — законний) — це морально-психологічне сприйняття влади громадянами^{[Джерело?]}, визнання її права здійснювати управління соціальними процесами, згода, готовність їй підпорядковуватися. У вузькому розумінні легітимною визнається законна влада, утворена згідно із процедурою, передбаченою законами.

 Сама традиційна влада має декілька видів:

• геронтократія - влада старійшин;

• патріархальна - влада племінних вождів;

• патримоніальна - влада монарха, яка в минулому знаходила підкріплення не тільки в традиції престолонаслідування, але й зверталася до релігійної легітимації - монарх як помазаник Божий; напівбожествений образ монарха підтримувався особливими символами: ритуалами, розкішністю одягу і трону, спеціальними зображеннями;

• султанізм (різновид патримоніальної), де традицією є використання насильства, а влада правителя звільняється від традиційних обмежень і характеризується абсолютним свавіллям. Така влада була поширена в стародавніх східних деспотіях. У Росії проявом "східного деспотизму" стало правління Івана Грозного;

• влада суверена над феодалами-васалами, яка домінувала в середньовічну епоху. Сучасним проявом цієї влади є феномен клієнтея (від лат. cliens - слухняний) - влада керівника над групою людей, які проявляють особисту відданість йому в обмін на доступ до якихось благ.

26Політика як суспільний феномен: умови виникнення, властивості, функції.Влада в загальному розумінні – це здатність і можливість справляти певний вплив на діяльність та поведінку людей за допомогою відповідних засобів – волі, авторитету, права, насилля. Влада, як суспільне явище має структурний зміст, що дає змогу її класифікувати. Влада має типові, родові та видові характеристики. Тип влади можна визначити виходячи з існуючого в державі соціально-політичного устрою, а саме: тоталітарного, авторитарного або демократичного. Кожен з типів влади складається з родів влади: політичного, економічного, духовного, сімейного тощо. Роди влади, в свою чергу, можна класифікувати за видами. Так, у сфері політики існують такі види влади, як державна, партійна, влада суспільних об’єднань тощо.Влада створюється та функціонує в суспільстві на кількох взаємопов’язаних рівнях: макрорівні вищих центральних політичних інститутів, вищих державних установ та організацій; середньому рівні, тобто у регіональних, обласних та ройонних маштабах, і на мікрорівні відносин між людьми, малими групами та всередині них. Середній рівень влади зв’язує два інших системою органів управління, через нього проходять конкретні рішення вищих інстанцій влади і він же сприймає відповідні реакції суспільства на них.

28Політика та мораль: загальне та специфічне. Политика ситуативна. Ориентируясь на успех, она призвана учитывать реальную ситуацию, все факторы, способные повлиять на достижение целей. Моральные же требования в своей основе универсальны и, как правило, независимы от конкретной обста­новки. Важнейшей отличительной особенностью политики является также опора на силу, использование принудительных санкций за невыполнение требований. Политика, писал М. Бебер, «опериру­ет при помощи весьма специфического средства — власти, за ко­торой стоит насилие».Мораль же в принципе осуждает насилие и опирается глав­ным образом на «санкции» совести. Собственная совесть, осо­бенно если она не развита, может простить человеку даже пре­ступления. Политика же карает не только противников и нару­шителей, но нередко и невинных, вызывая у людей страх. Отмеченные выше особенности политики по отношению к морали свидетельствуют об автономности этих сфер жизнедея­тельности и дают основания для различных толкований вопроса о совместимости политики и морали.

29Характер взаємодії політики та економікиСпіввідношення економіки і політики є ключовим у розумінні характеру суспільного ладу, визначальним щодо наслідків економіч­ної та політичної діяльності . Від правильного і збалансованого їхнього взаємозв'язку залежить економічний потенціал суспільства, добробут населення, рівень розвитку демократичних процесів, а в цілому —життєздатність суспільно-політичної та економічної системи. Неправильне розуміння співвідношення економіки і політики є однією з причин хибної економічної політики і, як наслідок цього, — економічної кризи, зниження життєвого рівня населення, хроніч­ного дефіциту товарів народного споживання, інфляції. Все це відбувається, по-перше, в результаті того, що однобічна орієнтація на економічні фактори, недооцінка, приниження ролі політичної дії при­зводить до пасивності влади, до посилення некерованих, стихійних процесів у суспільному організмі. По-друге, зневажливе ставлення до вимог економіки, віра у всесилля політичних рішень і гасел позбавляють політичне керівництво необхідної об'єктивної основи і, таким чином, перетворюють його в царство суб'єктивізму і свавілля. Належне співвідношення економіки і політики наука визначає через поняття "економічна політика". Економічна політика — це свідома, цілеспрямована діяльність державних органів, політичних партій та суспільних організацій в економічній сфері, що здійснюється в інтересах суспільства. Відповідно до її впливу на економіку економічна політика буває трьох видів. По-перше, вона може відповідати об'єктивному процесу функціонування і розвитку економіки, а тому стимулювати її. По-друге, економічна політика може діяти всупереч об'єктивним процесам функціонування і розвитку економіки, перешкоджати, гальмувати і навіть створювати кризову ситуацію. По-третє, економічна політика, визначаючи основні напрямки, шляхи і методи розвитку економіки, може стимулювати одні методи розвитку економіки і обмежувати, блокувати інші.