6Політичні ідеї Стародавнього Сходу. Етико-патерналістська теорія Конфуція

 Політичні ідеї і погляди у стародавніх китайців, індусів, вавилонян, персів, євреїв спочатку мали релігійно-міфологічний характер. У XI— VIII ст. до н. є. простежується тенденція переходу від релігійно-міфологічних уявлень про державу і право до більш-менш раціонального їх сприйняття. Цей перехід виявився, зокрема, у вченнях Конфу-ція і Мо Цзи в Китаї, Будди — в Індії, Заратустри — в Персії, проповідях єврейських пророків. Фундаментальну роль в історії політичної думки Китаю, всього Стародавнього Сходу відіграло вчення Конфуція (551—479 pp. до н. е.). Погляди Конфуція викладено у книзі «Луньюй» («Бесіди і судження»), складеній його учнями. Протягом багатьох віків ця книга справляла значний вплив на світогляд і спосіб життя китайців. Конфуцій розвивав патріархально-патерналістську концепцію держави, відповідно до якої держава виступає як велика сім'я. Влада правителя в державі є такою, як влада батька в сім'ї, а відносини правителів і підданих нагадують сімейні відносини, де молодші залежать від старших. Правитель (імператор) є «сином неба», його влада має божественне походження. Однак сам імператор не є Богом, і його влада залишається божественною доти, доки він править «розумно», наслідуючи шлях, вказаний Богом. Цим самим Конфуцій висував важливу вимогу дотримання в державному управлінні моральних принципів. Будучи прихильником ненасильницьких методів правління, Конфуцій закликав правителів,

8Політичні ідеї епохи Відродження (н. Макіавеллі, ж.Боден)

Н. Макиавелли рассматривал политическую жизнь с чисто земных позиций, показал, что она не подчиняется действию религиозных догм. По его мнению, политическая власть развивается по своим собственным закономерностям, которые не совпадают и даже противоположны закономерностям, которые действуют в других сферах жизни общества. В частности, он показал то, что полезно, является «добром» для власти, может быть совсем не таким с точки зрения морали и т. д. Н. Макиавелли ввел в науку понимание государства как общего политического состояния общества, его определенней политической организации. Ж- Боден полагал, что государство обладает специфическим признаком — суверенитетом. Этот признак отличает государство от всех других социальных организаций. По мнению Бодена, суверенитет, верховная власть — это - постоянная, независимая, единая, неделимая, неограниченная власть над гражданами и подданными. Выше этой власти нет никакой другой власти

10Раціонально-критичне розуміння політики мислителями Нового часу

Теорію «суспільного договору» розвивали англійські мислителі Томас Гоббс (1588 - 1679) і Джон Локк (1632-1704), а також французький філософ Жан Жак Руссо (1712-1778). Їх пояснення сенсу суспільного договору відрізнялися один від одного.Т. Гоббс у творах «Про громадянці» та «Левіафан» Гоббс вперше в Новий час у систематичному вигляді розробив світську теорію політичної влади, держави і права. У пізнавальному аспекті дане навчання було направлено проти схоластичних феодально-релігійних поглядів на державу і право. В ідеологічному плані - зорієнтована на обгрунтування сильної влади (політичний абсолютизм), здатної приборкати революційні пристрасті і забезпечити міцний мир. Причину виникнення політичної влади і держави він пов'язував з природою, якостями людини як розумної істоти, але в той же час глибоко егоїстичної, наділеної такими природними пристрастями, як владолюбство, жадоба багатства і задоволень.Ж. Ж. Руссо, навпаки, ідеалізував додержавне, природне існування людини, вважаючи, що за своєю природі людина - істота добре. За Дж. Локка, до виникнення держави люди перебувають у природному стані. У предгосударственном гуртожитку немає "війни всіх проти всіх". Індивіди, не питаючи нічиєї дозволу і не залежачи ні від чиєї волі, вільно розпоряджаються своєю особистістю і своєї власністю. Панує рівність, "при якому всяка влада і всяке право є взаємними, ніхто не має більше іншого". Дж. Локк особливо акцентує момент згоди: "Будь-яке мирне утворення держави мало у своїй основі згоду народу ".

16. Влада: визначення, природа, структура, ресурси Ядром політичних відносин виступає влада. Саме вона визначає зміст політики, який виявляється в керівництві й управлінні, пануванні й підкоренні, державному приму­сі; навколо політичної влади та виражених в ній інтересів розгортається вся політична життєдіяльність. У самому загальному вигляді «влада» може бути визначена як здатність одних учасників відносин проводити свою волю стосовно інших, впливати на їхню поведінку.Влада — основа політики. Б. Рассел, визначаючи владу як центральну категорію політичної науки, відзначав, що вона є настільки фундаментальним поняттям будь-якої со­ціальної науки, наскільки фундаментальним є поняття енергії для фізики. Т. Парсонс, розглядаючи владу як ядро політичних відносин, порівнює її місце в політиці з міс­цем, яке займають гроші в економічній сфері.

Таким чином, у самому загальному виді політичну вла­ду можна визначити як можливість і здатність суб'єктів політики впливати на процес прийняття політичних рі­шень, їх реалізацію, а також на політичну поведінку ін­ших учасників політичних відносин. Основні функції політичної влади:а) організаційна функція; б) регулятивна функція; в) контрольна функція; г) функція координації; д) функція мобілізації; е) функція управління. Основними структурними елементами політичної влади виступають її суб'єкти, об'єкти, мотиви та ресурси (дже­рела). Суб'єктами політичної влади виступають: держава, по­літичні партії, політичні еліти, політичні лідери та ін. До об'єктів політичної влади відносять індивідів, соціальні групи та спільноти. Реакція об'єкта влади визначається мотивами підпорядкування й тими ресурсами, які викорис­товує суб'єкт. Н. Макіавеллі, розмірковуючи про мотиви підпорядкування, виділяв серед них два основних — любов і страх. Страх перед санкціями як мотив влади досить нестій­кий, він має потребу в постійному підкріпленні, адже без­посередньо залежить від міри покарання за непокору. Більш стійким мотивом підкорення (особливо для тради­ційних суспільств) виступає звичай. Даний мотив дотепер є одним з провідних у державах із монархічною формою правління. До інших можливих мотивів підпорядкування можна віднести авторитет суб'єкта влади, який дозволяє йому проводити свою волю без застосування насильства — під­корення засновується на вірі у виняткові (особисті, про­фесійні та ін.) якості суб'єкта; переконання (або раціональ­ний інтерес), засноване на підкоренні суб'єктові в силу особистої зацікавленості об'єкта, збігу ціннісних орієнта­цій суб'єкта та об'єкта влади.

17.Поняття, структура та функції політичної системи (концепції Д.Істона, Г.Алмонда). Типи політичних систем.На основі цього політичну систему Д. Істон розглядав як сукупність взаємодій, які здійснюють індивіди в межах призначених для них ролей і які спрямовані на авторитарний розподіл цінностей у суспільстві. Здійснюється такий розподіл завдяки владі, що є атрибутом великої суспільно-політичної системи. Головне призначення політичної системи, за Д. Істоном, полягає у виконанні функції розподілу цінностей та примушенні більшості членів суспільства погодитися на нього на тривалий час. Невиконання системою цієї функції призводить до зростання напруження в системі і навіть до її руйнування/ Політичну систему Г. Алмонд визначає як систему взаємодії, що виконує функції інтеграції і пристосування за допомогою застосування або загрози застосування більш чи менш законного фізичного примусу. Ці функції політична система виконує як усередині кожного конкретного суспільства, так і за його межами у відносинах з іншими суспільствами. Політична система, за Г. Алмондом, є узаконеною силою, яка підтримує порядок і здійснює перетворення в суспільстві, що забезпечують його згуртованість і цілісність [3, 226].Як і будь-яка інша система, зазначає Г. Алмонд, політична система виконує два базових набори функцій — входу і виходу