Регулярные занятия

 

Конечно, плаванием стоит заниматься регулярно – это поможет стать более целеустремленным, решительным, смелым и дисциплинированным человеком, а также повысить свою социальную активность. А занимаясь плаванием всей семьей можно улучшить отношения, стать более сплоченными. Да и плавать можно как беременным женщинам, матерям с младенцами на руках, так и совершенно маленьким детям.

40.Характеристика процесу навчання фізичних вправ. Структура процесу навчання

Процес навчання руховим діям можна умовно розділити на три етапи, які тісно пов'язані між собою:

1. Етап початкового розучування вправи.

2. Етап поглибленого розучування.

3. Етап закріплення та вдосконалення вправи.

Етап початкового розучування вправи

Основна мета цього етапу полягає у вивченні основ техніки рухової дії. Перед вчителем стоять декілька завдань:

– створити попередню уяву про вправу;

– правильно й доступно поставити перед учнем рухове завдання;

– допомогти учневі створити програму дій, тобто полегшити пошук основного варіанту вирішення завдання;

– навчити виконувати частини (фази, елементи) техніки основної дії, котрі не були засвоєні раніше;

– сформувати загальний ритм рухової дії;

– попередити або усунути непотрібні рухи і грубі викривлення (спотворення) техніки руху.

Етап поглибленого розучування

Якщо етап початкового розучування вправи передбачає, головним чином, засвоєння основ техніки, то на етапі поглибленого розучування здійснюється деталізоване її вивчення.

Основні завдання цього етапу передбачають:

– уточнення техніки виконання вправи згідно її просторових, часових і динамічних характеристик відповідно до індивідуальних особливостей учнів;

– удосконалення ритму дій – добитися вільного і суцільного виконання вправи;

– встановлення самоконтролю за руховими діями.

На етапі поглибленого розучування пріоритетним методом стає метод цілісної вправи. На тлі цілісного виконання вправи увага учнів вибірково концентрується на певних ланках рухової дії.

Головна роль методу цілісної вправи не виключає можливості і доцільності застосування на цьому етапі і методу розучування рухових дій по частинах. До цього методу повертаються за необхідності внести суттєві корективи в окремі ланки вправи. найчастіше це трапляється під час розучування рухових дій, котрі мають декілька головних ланок.

На цьому етапі навчання зберігають своє значення майже всі методичні прийоми, котрі застосовуються на початковому етапі, як от: підвідні вправи, фізична допомога, орієнтири. Але використання цих прийомів з часом стає більше епізодичним.

Етап закріплення та удосконалення вправ

Цей етап передбачає вдосконалення рухових дій в умовах його практичного застосування. Тут вирішуються такі рухові завдання:

– закріпити навик володіння технікою вправи;

– розширити діапазон варіативності техніки вправи для доцільного виконання її в різних умовах і при максимальних проявах фізичних якостей;

– завершити індивідуалізацію техніки виконання вправи відповідно до ступеня розвитку індивідуальних здібностей.

В міру закріплення навику повторення рухів може проходити в різноманітних з'єднаннях (зв'язках) з іншими вправами, що може відбуватись при:

– ускладненні зовнішніх умов;

– змінах у фізичному і психічному стані учня (втома, відвернення уваги, хвилювання або на тлі інших емоцій);

– наявності різноманітних з'єднань (зв'язок) з різними вправами, а також і в таких з'єднаннях, де виникає необхідність побороти вплив негативного переносу навику;

– зростанні фізичних зусиль (з різних вихідних положень, у складне кінцеве положення).

Етап закріплення та вдосконалення рухових дій характеризується органічним злиттям процесів уточнення техніки вправ і виховання фізичних якостей, котрі забезпечують максимальну ефективність дій.

Таким чином, етапи розучування вправ розглядаються як єдиний і неподільний процес. Всі умовно виділені етапи, взаємопов'язані, і між ними не існує чітко виражених меж і переходів. Ці етапи, як правило, стикуються і накладаються один на одного, тобто кожен наступний починається на тлі попереднього. Загальна мета процесу навчання виражена в досконалості виконання рухових дій, результатом

41.Роль наочності в оволодінні рухами. Навчання руховим діям починається з чуттєвої сторони - «живого споглядання». Образ руху, що вивчається, формується у дитини за участю органів зору, слуху, вестибулярного апарата, рецепторів м'язів та ін. Доповнюючи одне одного, почуття створюють комплексне і більш чітке уявлення про вправу, що вивчається. Формування зорового образу здійснюється різними методами: показ вправи, демонстрування малюнків, діапозитивів та ін. Створення чіткого уявлення про рух, що вивчається, відбувається при одночасному впливі показу та слів. Пояснення необхідне, коли вправи, що вивчаються дітьми, важко спостерігати безпосередньо або деталі їх приховані від дитини. Процес пізнання розвивається за формулою "від живого бачення до абстрактного мислення і від нього до практики". Це положення лежить в основі принципу наочності. Навчання вправи починається зі створення певного уявлення про особливості її виконання. При цьому створення уявлення повинно базуватися на зоровому, слуховому, тактильному і м'язовому сприйнятті. Отже, наочність здійснюється не тільки за допомогою бачення, але й шляхом мобілізації інших аналізаторів.Емпірично застосовували наочність у навчанні ще Т.Мор і Т.Компанелла. Теоретично її обгрунтував Я.А.Коменський. Він розумів наочність широко, не лише як зорову, а як залучення до кращого і ясного сприймання речей і явищ, всіх органів чуття. Досягають цього завдяки поєднанню різних методів і, насамперед, методів слова і демонстрації. Співвідношення методів і прийомів змінюється залежно від етапу засвоєння матеріалу, його складності, підготовленості і віку учнів. У цьому контексті виділяють три форми поєднання слова і наочності при навчанні фізичних вправ:

1) коли основа — демонстрація, слово педагога спрямовує дітей на пошук шляхів вирішення рухового завдання;

2) коли основа — слово, педагог описує спосіб вирішення рухового завдання, а демонстрація ілюструє сказане;

3) основа — демонстрація, слово педагога описує показане і інструктує дітей про способи вирішення завдання.

4) Захоплення демонстрацією і нехтування словом при навчанні рухових дій не стимулює розвитку творчих здібностей учнів.

42. Наслідування - процес і продукт дій. Наслідування - універсальний спосіб засвоєння чужого досвіду, здатність мимовільно відтворювати рухи і дії, поведінку, манери діяльності. Але цим не може обмежитися наслідування. Більше того, наслідуючи навіть неусвідомлено, людина може відтворювати пережиті напливи почуттів, хід думок, збуджувати нові образи силою своєї уяви. Тобто відтворювати те, що переживали і відобразили у своїх творах таланти - і генії.

Наслідування — привілей дитячий. Особливого розвитку воно набуває в період грації. Це не означає, що дорослі не користуються наслідуванням, але воно в них стає більш усвідомленим, тобто регулюється мірками розуму.

У наслідуванні дітей зароджуються творчі потенції і паростки особистої культури. Саме культура оточуючого середовища є тим неоціненним матеріалом, що живить і виховує талант. От і уявіть собі, яку велетенську роботу виконує маленька людина, підкоряючись нсусвідомлсному потягу, спонуці до наслідування; як продукти наслідування збуджують внутрішню роботу душі і як усім цим керує не свідомість і воля, а безпосереднє почуттєве відображення: образи, думки, почуття. До того ж -чужі спочатку і перетворені згодом силами душі на власні здобутки.

43.Поняття психологічної підготовки спортсменів. Психологічна підготовка спортсмена органічно поєднується з його фізичною, технічною і тактичною підготовкою і є складовою частиною цілісного процесу спортивного тренування. Цей вид підготовки також відбувається під керівництвом тренера і важливий для всіх спортсменів; проте виняткове значення психологічна підготовка має для юних спортсменів і спортсменів високої кваліфікації. У першому випадку це зумовлюється необхідністю вироблення глибоко усвідомлених мотивів для регулярних занять спортом, у другому - підвищеними вимогами, що ставляться перед психікою спортсменів високої кваліфікації.

Психологічна підготовка покликана сприяти підвищенню спортивної майстерності і досягненню перемоги на змаганнях завдяки широкому використанню спеціальних психологічних впливів. Психологічна підготовка спортсмена має на меті: підвищення рівня свідомого керування руховими діями, фізичними якостями і найважливішими функціями організму, в тому числі й психічними; створення оптимальних умов для ефективного використання резервних можливостей організму; формування здатності перемагати у складних умовах змагання.

Потреба психологічної підготовки випливає із самої суті спортивної діяльності. Адже об'єктом пізнання в спортивній діяльності є сама людина, її рухові дії, якості і функції її організму. Вичерпність і глибина пізнання спортсменом своєї рухової діяльності у всій багатогранності її проявів залежать насамперед від розв'язання завдань психологічної підготовки.

Отже, під психологічною підготовкою спортсмена розуміють процес цілеспрямованого розвитку і удосконалення його психіки для успішного пізнання ним рухової діяльності і свідомого регулювання емоційно-вольових проявів. 44.Принципи психологічної підготовки спортсменів. Психологічна підготовка спортсмена ґрунтується на основних дидактичних принципах, з яких особливе значення мають принципи всебічності, свідомості, поступовості і повторності. Кожен з них є обов'язковим у психологічній підготовці спортсмена і має свої особливості.

Принципи всебічності. Основна вимога цього принципу - забезпечення органічної єдності загального і спеціалізованого розвитку психіки спортсмена у процесі спортивної діяльності.

Реалізація принципу всебічності у психологічній підготовці має велике значення для всіх спортсменів, незалежно від виду спорту і рівня підготовленості (класності). Легкоатлети і важкоатлети, гімнасти і акробати, лижники і плавці - усі вони носії багатого рухового досвіду, необхідною умовою набуття якого є високий рівень розвитку всіх психічних функцій спортсмена.

Принцип всебічності неоднаково реалізується на різних етапах спортивного тренування, а також залежить від вікових особливостей спортсмена. На початковому етапі тренування використання цього принципу пов'язують з формуванням і розвитком усіх психічних функцій новачків. Принцип свідомості. Змістом цього принципу є вимоги щодо забезпечення глибокого усвідомлення спортсменом суті і спрямування всіх видів психологічної підготовки, а також щодо розвитку умінь свідомо користуватися набутими психологічними знаннями на практиці, перетворюючи їх у переконання, у керівництво діями в будь-яких умовах змагальної боротьби. Досягти цього спортсмен може лише активністю і самостійністю у розв'язанні найважливіших завдань психологічної підготовки.

Принцип поступовості. Основною вимогою цього принципу у вирішенні завдань психологічної підготовки є забезпечення закономірного наростання різноманітних педагогічних впливів на психіку юного спортсмена, щоб викликати бажані якісні зміни у його поведінці.

Реалізація принципу поступовості ґрунтується на дотриманні педагогічних правил "від простого до складного" та "від відомого до невідомого". Тобто викладач повинен стежити за тим, щоб навантаження на психіку збільшувались поступово, щоб під час тренувань весь час зростали вимоги до внутрішніх навантажень для розвитку найбільшої кількості психічних функцій. Кожне наступне заняття повинне ґрунтуватися на уже досягнутому.

Принцип повторності. Психологічна підготовка спортсмена повинна здійснюватися цілорічно на всьому протязі спортивної спеціалізації. При цьому слід правильно додержуватись інтервалів відпочинку, достатніх для поновлення витраченої і набуття підвищеної психологічної працездатності. Таким чином, психологічна підготовка набуває певної циклічності. Тривалість залежить від загальних вимог єдиного процесу спортивного тренування.

45.Види психологічної підготовки юних спортсменів. У спеціальній літературі виділено три основні види психологічної підготовки спортсмена: а) загальна, б) до певних спортивних змагань, в) спеціальна.

Аналізуючи напрям і характер загально психологічної підготовки, П. А. Рудик пише, що вона насамперед спрямована на формування у спортсменів найважливіших психічних функцій, здібностей і якостей особисті, потрібних для успішної спортивної діяльності.

Основні завдання загальної психологічної підготовки - розвиток і удосконалення пізнавальних психічних процесів, морально-вольових якостей, уміння регулювати емоційний стан, формування позитивних рис характеру, прискорення процесу вироблення рухових навичок і т. д.

Про можливість цілеспрямованого розвитку і удосконалення пізнавальних психологічних процесів і насамперед процесів відчуття під час занять фізичною культурою переконливо писав ще П. Ф. Лесгафт. У працях , присвячених психології фізичного виховання, він довів, що органи вищих чуттів мають пряме відношення до свідомої діяльності, що їх розвиток і удосконалення є обов'язковою умовою забезпечення всебічного розвитку людини. Функція жодного з органів чуттів (слуху, зору чи якогось іншого) не може бути розвинута і удосконалена без послідовних систематичних тренувань.

Свою специфіку має також психологічна підготовка до конкретних змагань. Перед неюпоставлено такі завдання: забезпечити глибоке усвідомлення особливостей і характеру наступних змагань, формувати міцну настанову на перемогу чи призове місце у змаганнях, підвищувати впевненість у своїх силах. Ці завдання вирішуються в органічній єдності із завданням загальної психологічної підготовки і, як правило, здійснюються під час безпосередньої підготовки спортсмена до змагання.

На думку А. Ц. Пуні , стан психічної готовності до змагань являє собою складний цілісний прояв особистості і включає міцну впевненість у своїх силах, прагнення активно, з повною віддачею сил боротися до кінця за досягнення поставленої мети, високий ступінь стійкості проти перешкод, "збивальних" факторів, здатність довільно керувати своїми рухами, почуттями, всіма формами поведінки у різних умовах змагальної боротьби.

Стан психічної готовності має індивідуальні прояви, до яких можна віднести вольові якості спортсмена, спостережливість, рівень розвитку уваги, творчу уяву, стенічі емоції тощо. Оптимальний стан психічної готовності спортсмена до змагань є однією з найважливіших складових часин високого рівня спортивної тренованості - так званої "спортивної форми". Для формування такого стану психічної готовності треба максимально наблизити умови тренування до умов активної змагальної боротьби. Психологічна підготовка до конкретного змагання має свої особливості, що передусім зумовлено потребою цілеспрямованої організації свідомості і дій спортсмена відповідно до умов наступного змагання.

Цілеспрямована організація свідомості спортсмена полягає в тому, щоб створити в нього якомога повніше і точніше уявлення про умови наступного змагання і свої можливості і на цій підставі викликати стан бойової готовності. Конкретизація психологічної підготовки до змагання відбувається через підготовку спортсмена до самого процесу виконання вправ на змаганні до повторних стартів тощо. Ця робота об'єднує все досягнуте спортсменом в процесі загальної психологічної підготовки і психологічної підготовки до змагань.

Особливе місце в процесі спортивного тренування посідає спеціальна психологічна підготовка спортсмена. Вона спрямована на підвищення загальної психологічної стійкості, на оволодіння методами аутогенного тренування і проводиться при консультації спеціаліста з психології спорту.

46.Методи та прийоми розвитку психічних процесів. Психологічна підготовка спортсмена потребує широкого використання психологічних вправ і застосування спеціальної навчальної апаратури. Побудова і методика використання цих вправ багато в чому збігається з побудовою і методикою застосування вправ для вирішення завдань фізичної, технічної і тактичної підготовки. Це зумовлено цілісністю процесу спортивної підготовки.

До основних методів засвоєння психологічних вправ передусім треба віднести виконання спеціально розроблених завдань і розв'язання конкретних психологічних задач.

Метод завдань використовується для розвитку пізнавальних психічних процесів з тим, щоб виробити у спортсмена настанову на бажаний результат психічної діяльності; при цьому створюються умови для досягнення поставленої мети, наприклад, спортсменам дають завдання підвищити гостроту рухових відчуттів при оцінці силових ознак рухів. Вони мають навчитися точно диференціювати свої зусилля під час виконання руху. Спортсмени практично виконують завдання доти, поки багаторазово не показують точний результат.

Метод розв'язання психологічних задач використовується в основному для підвищення розумової активності спортсменів. З цією метою викладач складає комплекси психологічних задач для створення певного навантаження на психіку спортсмена. Потім такі завдання студенти повинні виконувати як домашні. Наприклад, задача для розвитку уміння порівнювати: аналізуючи і синтезуючи, знайти спільну ланку у виучуваній руховій дії і в явищах природи чи в техніці. Завдання буде виконано, якщо учні самостійно відшукають найбільш придатний об'єкт порівняння.

Крім цих методів психологічних вправ, можна використати прийом саморегуляції психічних станів. Останнім часом у спортивній практиці набуло поширення так зване психорегулююче тренування, яке включає використання прийомів навіювання і самонавіювання.

Психорегулююче тренування - це система свідомо застосовуваних психологічних прийомів, спрямованих на зміну тонусу нервово-м'язової системи і вироблення навичок керування окремими психічними процесами, функціями і станами організму. Воно включає використання словесних формулювань, що викликають чіткі уявлення про м'язове розслаблення, відчуття важкості чи тепла в окремих м'язових групах тощо. У стані навмисно викликаного розслаблення людина може цілеспрямовано змінювати свій емоційний стан.

Для розвитку і удосконалення позитивних якостей особистості спортсмена слід у процесі розв'язання завдань психологічної підготовки використати всі відомі методи морального виховання і насамперед метод переконання. Цей метод використовують для формування етичних понять, створення естетичних ідеалів і високих моральних принципів.

47.Загальна психологічна характеристика спортивного змагання.

Спортивні змагання — невід'ємна органічна частина спортивної діяльності, якою підбиваються підсумки три­валої навчально-тренувальної роботи. Під час змагань спортсмени демонструють досягнутий рівень своєї спор­тивно-технічної, фізичної, тактичної і психологічної під­готовки. Вся система спортивної діяльності пронизана ідеєю змагальної боротьби.

Спортивні змагання характеризуються рядом психо­логічних особливостей. До них можна віднести:

а) гостру боротьбу за кращі спортивні досягнення;

б) постійне прагнення до перемоги;

в) найвище напруження психічних і фізичних силспортсмена;

г) найповніше розкриття його здібностей.

Перед спортивним змаганням стоять завдання:

1) підбити підсумки виконаної навчально-тренуваль­ної і виховної роботи;

2) визначити переможців змагання;

3) зміцнити впевненість у своїх силах через порівнян­ня показаних результатів;

4) розширити і поглибити спортивні інтереси спорт­сменів;

5) зміцнити волю до перемоги за гранично високі спортивні результати;

6) виробити і закріпити найважливіші якості спорт­смена-бійця;

7) створити передумови для підвищення ефективності подальшої навчально-тренувальної роботи.

Змагання криють у собі великий виховний потенціал. Це зумовлено самим характером змагань у спорті, під час яких закріплюються раніше сформовані норми мо­ральної поведінки, удосконалюються набуті позитивні риси характеру, поглиблюються і розширюються спор­тивні інтереси тощо.

Проте спортивні змагання можуть вплинути і нега­тивно на особистість спортсмена. Найчастіше це відбу­вається тоді, коли очікуваному спортивному результату надається значення самоцілі («голе» рекордсменство). Іноді участь у змаганнях перетворюється у єдину і все­поглинаючу пристрасть, притуплює інші культурні інте­реси і потреби спортсмена.

Негативний вплив спортивних змагань на особистість спортсмена усувають регулярним проведенням вихов­ної роботи протягом усієї спортивної діяльності, почи­наючи з юного віку.

48.Характеристика предстартових станів,та бротьба з їх негативними формами. Під час підготовки до змагань у кожного спортсмена виникають певні передстартові стани у вигляді своєрід­них переживань за результат наступної змагальної бо­ротьби. Передстартові стани іноді виникають задовго (за кілька годин і навіть за багато днів до початку зма­гань) . Вони завжди є результатом обдумування ходу на (за кілька годин і навіть за багато днів до початку зма­гань сприяє кращій підготовці до виступу на нихПозитивні форми передстартових станів виникають, як правило, при досягненні спортсменом високого рівня тренованості. Негативні форми найчастіше є результа­том недостатньої тренованості або емоційних перена­пружень.

Перед виступом на змаганнях можна спостерігати різні передстартові стани, які залежать від підготовле­ності спортсмена, масштабу і значущості змагань, скла­ду учасників, індивідуальних особливостей спортсмена, виду спорту тощо.

Вся різноманітність передстартових станів найчасті­ше проявляється в трьох основних формах: стану бойової готовності, передстартової гарячки і передстартової апатії.

Стан бойової готовності характеризується своєрідним напруженим чеканням майбутнього виступу, бажання приступити до змагання дедалі посилюється. Думки зайняті лише одним — підготовкою до успішного виступу. У спортсмена спостерігається незвичайне піднесення ду­шевних і фізичних сил, з'являється відчуття легкості в рухах, ясність думки.

Фізіологічною основою стану бойової готовності є оптимальна збудливість клітин кори головного мозку, що й забезпечує найбільш ефективний перебіг процесів збудження і гальмування. Крім того, в стані бойової го­товності зростає активність усіх важливих функцій організму — прискорюється пульс, дихання, помірно під­вищується артеріальний тиск, збільшується кількість адреналіну і цукру у крові, загострюється чутливість ана­лізаторів тощо. У спортсмена з'являється бойове підне­сення, максимально актуалізується почуття спортивної гордості.

Стан передстартової гарячки характеризується під­вищеним хвилюванням, збільшеною нервовою збудли­вістю, нестійким мінливим настроєм, забудькуватістю, неуважністю. У спортсмена різко прискорюються пульс і дихання, дрижать ноги, руки і все тіло, посилюються видільні процеси.

Стан передстартової гарячки можна поділити на дві групи. До першої належить передстартовий стан з про­явами надмірної рухливості, метушливості, неуважності, з нестійкістю настрою, посиленим серцебиттям, дрижан­ням тіла. У спортсмена знижується контроль за своїми вчинками.

Фізіологічною основою цього явища є значне перева­жання у корі головного мозку активності процесів збу­дження над процесами гальмування. Сильне збудження, широко радіюючи по корі головного мозку, захоплює підкіркові центри і спричинює ряд вегетативних змін.

До другої групи передстартової гарячки слід віднес­ти такий передстартовий стан, що супроводиться триво­гою, невпевненістю у своїх силах, боязню за результати виступу.

Стан передстартової апатії проявляється байдужіс­тю, млявістю, загальною слабістю і супроводиться неба­жанням виступати в змаганнях. Цей стан звичайно на­стає після тривалого перезбудження і буває іноді перед самим стартом, іноді значно раніше.

Фізіологічною основою передстартової апатії є галь­мування певних ділянок головного мозку, що настає слі­дом за сильним збудженням.

Різні передстартові стани неоднаково впливають на результати, показані під час змагання. Стан бойової го­товності сприяє досягненню максимально високих ре­зультатів. Якщо ж у спортсмена передстартова гарячка і, особливо, передстартова апатія — прогнози несприят­ливі; він виступає на змаганнях значно гірше своїх мож­ливостей і не може навіть досягти тих результа­тів, які показував під час навчально-тренувального процесу.

Боротьба з несприятливими передстартовими станами

Боротьба з несприятливими формами передстартових станів може здійснюватись різними способами, які б змі­нювали ці стани в потрібному напрямі. Особливе зна­чення відводиться моральній підготовці спортсмена, фор­муванню в нього міцних переконань у значущості спортивної діяльності, а також розвитку змістовних спортивних інтересів.

Готуючи команду до змагань, тренер повинен вико­ристати весь свій вплив і авторитет, щоб створити у кож­ного з учнів почуття бадьорості і впевненості в своїх си­лах, згуртувати дружний колектив і заставити спортсме­нів постійно і активно працювати над морально-вольовою підготовкою до змагань.

Для доброї психологічної підготовки спортсменів до змагань тренер має бути тактовним, чуйним і, крім того, мати ґрунтовні знання з психології, зокрема фізичного виховання і спорту. Отже, велике значення має особи­стість тренера і ставлення до нього спортсменів. Між тренером і спортсменами мають створюватись відносини, які б привертали вихованців до свого наставника. Для цього тренер повинен уважно вивчати кожного спорт­смена, глибоко вникати в його життя і в потрібну хвили­ну прийти на допомогу.

Тренеру слід постійно турбуватись про вмілу органі­зацію дозвілля спортсменів. Передзмаганнями він має стежити за тим, щоб спортсмени частіше спілкувались між собою, підбадьорювали один одного.

За день до змагань корисно організувати колективні екскурсії, переглянути кінокартину, зробити прогулянку. Все це відволікатиме спортсменів від постійних думок про наступний виступ на змаганні і збереже працездат­ність на триваліший період.

Важливим засобом боротьби з негативним впливом несприятливих форм передстартового стану є дружні, організовані, високоморальні дії спортивного колективу. Кожен його член повинен стежити, щоб у товаришів створювалось почуття впевненості у своїх діях.

При підготовці до змагань, а також під час змагань спортсменам дуже часто доводиться переборювати в собі надмірне збудження, яке перешкоджає успішному висту­пу. Робиться це двома способами. По-перше, спортсмен може примусити себе не думати про змагання, щоб не зірватися з відносно спокійного стану. При другому спо­собі спортсмен, перебуваючи в стані надмірного емоцій­ного збудження, самопереконанням намагається його зменшити. Обидва способи можуть бути результативни­ми, якщо спортсмен має достатню морально-вольову підготовку.

49.Післястартові стани. Післястартовими станами називаються такі пережи­вання спортсмена, у яких відображається його ставлен­ня до спортивної боротьби, що почалася. Якщо змагання проходить в оптимальних умовах, післястартові стани проявляються у вигляді спортивного азарту, бойового піднесення.

При виступах з максимальними фізичними наванта­женнями на певному етапі змагальної боротьби виникає стан «мертвої точки» і «другого дихання». Частіше це буває у видах спорту з переважним проявом витривалос­ті (біг на середні і довгі дистанції, лижні гонки і т. д.). В окремих випадках ці стани можуть траплятися і в інших видах спорту.

Стан. «мертвої точки» передусім проявляється у різ­кому зниженні активності всіх процесів свідомості: по­рушується сприймання, послаблюється мислення, зни­жується увага, сповільнюються рухові реакції, відповід­но, зменшується рухова активність, виникає стійке бажання припинити змагальну боротьбу. Дихання спорт­смена стає частим і неглибоким, кров'яний тиск підви­щується іноді до 200 мм рт. ст., пульс досягає 180 – 200 ударів за 1 хв, виникає тяжке відчуття «стискування у грудях», бракує повітря.

Фізіологічною основою стану «мертвої точки» є тим­часове порушення координації вегетативних і соматич­них систем з боку центральної нервової системи, що ви­кликано надмірно швидким витрачанням нервової енер­гії, яка не відновлюється через недостатність обмінних процесів у нервових клітинах. Адже напружена м'язова робота починається відразу після старту, а діяльність органів дихання і кровообігу розвивається поступово, до­сягаючи високого рівня через 3—5 хв. При цьому макси­мально активізуються механізми самозбереження в умо­вах загостреної рухової активності.

Запобігти або пом'якшити прояви «мертвої точки» можна за допомогою інтенсивної розминки до старту, а також поступовим збільшенням навантаження (темпу руху) під час змагання.

Як своєрідний бар'єр стан «мертвої точки» дещо зни­жує інтенсивність рухової діяльності, чим створює пе­редумови для різкого її підвищення за рахунок резервів емоційного фонду. Якщо спортсмен зусиллям волі зуміє примусити себе продовжувати боротьбу, то стан «мерт­вої точки» уступає місце «другому диханню».

Стан «другого дихання» характеризується такими особливостями: почуттям фізичного полегшення, віднов­ленням до норми психічних функцій, виникненням стенічних емоцій, посиленням бажання продовжувати зма­гання, ростом впевненості в своїх силах, відновленням почуття спортивного натхнення.

Фізіологічна основа стану «другого дихання» полягає у процесах відновлення координаційної діяльності цент­ральної нервової системи.

Післястартові стани «мертвої точки» і «другого ди­хання» можуть по-різному вплинути на результати зма­гальної боротьби. Іноді спортсмени в стані «мертвої точки» недооцінюють своїх сил, а під час «другого дихан­ня» — навпаки. Часто це приводить до невдач у змаган­нях. Тому тренер повинен спочатку ознайомити спорт­сменів з прийомами переборення «мертвої точки» і так­тикою ведення змагальної боротьби в стані «другого дихання». 50. Вплив змагань на емоції юних спортсменів

Виступаючи на змаганнях, спортсмен веде боротьбу за перемогу (за досягнення найвищих результатів), що призводить до виникнення найрізноманітніших емоцій як стенічних, так і астенічних.

Переживання юних спортсменів в умовах змагальної 'боротьби виникають під впливом:

1) інтенсивної фізичної і розумової праці, що підви­щує життєдіяльність організму;

2) постійної зміни успіху невдачами і навпаки;

3) виникнення різноманітних і гострих ситуацій у бо­ротьбі, бурхливих реакцій глядачів і т. д.

Переживання змагальної боротьби мають свої особ­ливості, найважливішими з яких є:

1) яскравість і сила емоцій, які глибоко зачіпають особистість спортсмена і справляють величезний вплив на його діяльність;

2) велика різноманітність переживань, що охоплю­ють якісно різні емоції — від простого відчуття бадьорос­ті до глибоких моральних почуттів, від стану піднесеного настрою — до афекту і т. д.

3) динамічність емоційних станів, швидкість перехо­ду від одного стану до іншого, іноді зовсім протилежного.

При цьому треба мати на увазі, що залежно від умов виступу на змаганнях можуть виникати такі види емоцій:

1) емоції, пов'язані із значними змінами в життєді­яльності організму в процесі спортивних змагань (бадьо­рість, життєрадісність, підвищена жвавість рухових дій);

2) переживання під впливом досягнення високого рів­ня досконалості у виконанні технічно складних, важких і небезпечних фізичних вправ (почуття власної гідності, почуття впевненості (рис. 18) і т. д.);

3) емоції, спричинені ходом спортивної боротьби. Во­ни завжди мають дуже напружений характер, у них відо­бражуються великі зусилля, спрямовані на досягнення перемоги. За своєю інтенсивністю ці переживання наба­гато переважають емоційні стани, доступні людині у її звичній повсякденній діяльності;

4) естетичні почуття, викликані врочистістю обста­новки на змаганнях;

5) моральні почуття, пов'язані з глибоким усвідом­ленням громадського значення змагання.

Інтенсивність емоцій і почуттів залежить від масшта­бу змагань, складу учасників, підготовленості до зма­гань, а також від тренованості спортсмена і його індиві­дуальних психологічних здібностей. Під впливом успіш­ного ведення змагальної боротьби особливо активно розвивається почуття рухового натхнення.. Воно має дуже складну структуру, про що, наприклад, свідчать такі рядки з книги відомого радянського штангіста Ю. Власова «Себя преодолеть»:

«Довгий коридор з людей. Я крокую на поміст. Трохи позаду — тренер. Попереду великий зал, тиша і штанга. На штанзі рекордна вага... Підходжу до штанги і пробую гриф... Гриф чудовий. Насічка

впивається в шкіру... Зате хват у кистях — мертвий. Пальці не розімкнуться. Розставляю ступні. Максимально точно. Відхилення по­рушить рух. Штанга не піде вигідною траєкторією. Ступні на місці. Заплющую очі і розслаблюю м'язи. Тіло, як батіг, висить безвільно. Ворушу губами. Читаю улюблені вірші. Ритуал. Він будить мене і до­помагає мобілізуватись...

Себе перебороти! Перебороти! Я тремчу і горю. Стискуюсь... Я неправильно потіг штангу... Дуже нахилився вперед. Поганої Випростовуюсь і думаю лише про одне— вистояти... Стою, і штанга на грудях. Повітря. Ковтнув і завмер. Сковані м'язи, вагу перекладаю на груди, звільняючи від ваги руки. Кисті розслаблені. Лікті вздовж корпуса. Чекаю команди судді і тремчу... Команда! Вріс у зусилля! Таке відчуття, ніби я втискуюсь у якусь форму. І втиснувся з усіх сил. І все-таки я ще втискуюсь.

Готувався до запеклого бою, чекаючи величезного опору, а штан­га вже проскочила «мертву точку» і сама йде на витягнуті руки. Рвонуло за нею... Вистояти! Ось-ось відірвуться носки, і судді не за­рахують спробу. А спроба майже вдалася, тільки б утримати рівно­вагу.

Завалився, наче стіна височенного будинку, крик. Кричать люди. Крик підганяє. Не здаюсь. З останніх сил упираюсь руками. Весь я в музиці. На межі ревуть басові струни — найпотужніші м'язи. Впліта­ється стогін маленьких, крихітних волоконець.

Слухаю штангу над головою. Слухаю, як одне велике вухо. Три­мати!.. Є! –голос судді, І не можна було стримати радість!..».

Ця радість була зовнішнім виявом великого почуття рухового натхнення. Воно виникло як наслідок тривалої впертої праці на шляху до встановлення світового ре­корду.

Рухове натхнення — одна з найважливіших форм стенічних переживань, ставлення, спортсмена до здобут­тя перемоги, яка має особливо важливе громадське зна­чення. Рухове натхнення включає глибокі переживання з приводу результативного виконання рухової дії. За влучним висловом Ю. Власова, це музика, яку він «слу­хав» всіма своїми м'язами.

По типическим особенностям динамики психических процессов с давних пор различают четыре основные темперамента: сангвинический, холерический, меланхолический и флегматический.

Сангвиник. Человек сангвинического темперамента отличается относительно слабой интенсивностью психических процессов и быстрой сменой одних психических процессов другими. Для сангвиника характерны легкость и быстрота возникновения новых эмоциональных состояний, которые, однако, быстро сменяя друг друга, не оставляют в его сознании глубокого следа.

Обычно сангвиник отличается богатой мимикой, его эмоциональные переживания сопровождаются разнообразными выразительными движениями. Это жизнерадостный человек, отличающийся большой подвижностью. С внешней подвижностью у сангвиника связывается быстрота психических процессов: он впечатлителен, быстро отзывается на внешние раздражения и менее сосредоточен и углублен в свои личные переживания.

Сангвиник легко справляется с задачами, требующими быстрой сообразительности, если только эти задачи не являются особо трудными и серьезными. Он легко берется за разные дела, но вместе с тем легко и забывает о них, заинтересовавшись новыми. В своих решениях он нередко поспешен, мало над ними задумывается, часто разбрасывается.

Сангвиник легко входит в общение с другими людьми. Однако его отношение к другим людям часто поверхностно: он легко расстается со своими привязанностями, быстро забывает горести и радости, обиды и примирения.

Холерик. Холерический темперамент характеризуется большой интенсивностью и яркой выраженностью эмоциональных переживаний и быстротой их протекания. Эта особенность выражается в характерных для холерика вспыльчивости и отходчивости, непосредственно следующей за бурными вспышками чувств. Холерик — человек горячий, страстный, отличающийся резкой сменой чувств, которые у него всегда глубоки, захватывают его целиком. Он глубоко и сильно переживает как радости, так и печали, что находит свое (иногда бурное) выражение в его мимике и действиях.

Люди холерического темперамента отличаются большой подвижностью, однако их подвижность иная, чем у сангвиников. Если сангвиника отличают быстрые, плавные и ловкие движения, то у холерика они часто носят резкий характер, отличаются стремительностью. Для людей холерического темперамента характерна большая активность и энергия.

Меланхолик. Для людей с меланхолическим темпераментом характерно медленное течение психических процессов, в том числе эмоциональных переживаний; вместе с тем эти переживания у меланхолика отличаются большой глубиной, накладывая свой отпечаток на весь склад его личности. Чувства и настроения меланхолика однообразны и вместе с тем очень устойчивы. Нередко они носят астенический характер. В связи с этим самый термин «меланхолик» часто обозначает человека, отличающегося грустным и даже мрачным настроением. Люди с меланхолическим темпераментом нередко очень болезненно относятся к внешним обстоятельствам, легко уязвимы, тяжело переживают трудности жизни. Нередко они отличаются замкнутостью в самих себе и необщительностью.

Эти особенности меланхолического темперамента находят свое выражение и во внешнем облике человека: движения его медлительны, однообразны, сдержанны; глубокие чувства внешне выражаются слабо; по внешним проявлениям можно судить только об общем астеническом характере его эмоций, но не об отношении к окружающим явлениям и событиям в данном конкретном случае: меланхолик редко обнаруживает свои чувства.

Меланхолический темперамент часто характеризуется упадничеством, отсутствием бодрости и решительности в своих действиях, частыми колебаниями, а в наиболее резких своих проявлениях — пассивностью, вялостью, незаинтересованностью порученным человеку делом.

Флегматик. Внешне человек флегматического темперамента отличается прежде всего малой подвижностью, движения его очень медлительны и даже вялы, не энергичны, от него нельзя ожидать быстрых действий. Флегматика характеризует также слабая эмоциональная возбудимость. Его чувства и настроения отличаются ровным характером и изменяются медленно. Это невозмутимый, размеренный в своих действиях человек. Он редко выходит из ровного, спокойного эмоционального состояния, его можно редко видеть сильно взволнованным, ему чужды аффективные проявления личности.

Характерный для флегматика строй эмоциональных состояний находит и соответствующее внешнее выражение. Мимика и жесты флегматика однообразны, невыразительны, речь медленная, лишенная живости, не сопровождается выразительными движениями.

Прежде чем что-либо сделать, флегматик долго и обстоятельно обдумывает предстоящие действия; однако принятые решения выполняет спокойно и неотступно, сильно привязывается к привычной для него работе и с трудом переключается на новые виды труда.

Было бы ошибкой думать, что каждый человек может быть отнесен к одному из рассмотренных выше четырех видов темперамента. Описанные темпераменты в жизни встречаются редко. В характере каждого человека обычно своеобразно соединяются черты, прису­щие разным темпераментам; про таких людей говорят, что они обладают смешанным темпераментом. Лишь тогда, когда в характере человека значительно преобладают черты того или иного темперамента, он может быть очень приближенно отнесен к представителям одного из указанных четырех видов темперамента.