3. Експериментальний метод - лабораторний і природний експеримент.
Лабораторний експеримент проводиться у спеціальних приміщеннях - лабораторіях, камерах тощо, обладнаних приладами та апаратурою різного типу (тахістоскоп, рефлексометрії, реєстраційними приладами і обчислювальними засобами).
Природний експеримент - констатуючий, формуючий або перетворює - психолого-педагогічний.
У лабораторному і природному експерименті іноді використовуються методи моделювання. Зазвичай моделюються змагальні умови, в яких протікає діяльність спортсменів.
4. Психодіагностичні методи.
Розраховано на вивчення розумового і психомоторного розвитку, спеціальних здібностей до конкретних видів спорту, психічних, (передзмагальному, змагальних, послесоревновательних та ін) станів спортсменів, зокрема стану психічної готовності до змагання, стан тренованості та ін можуть бути застосовані і для відбору кандидатів до збірних команд. Широко використовуються різні інструментальні і бланкові методики для дослідження інтелекту, психомоторики, конкретних пізнавальних, емоційних і вольових процесів, а також властивостей особистості спортсмена.
5. Методи кількісно - якісного аналізу
Використовуються для обробки фактичного матеріалу досліджень.
Кількісні методи - математико-статистичні методи (кореляційний, факторний, дисперсійний, дискримінантний та інші види аналізу).
Кількісні методи полягають в аналізі матеріалів дослідження по змістовній сутності досліджуваних психічних явищ, їх диференціювання та класифікації за типами, групами, варіантів і т.п. Наприклад, при вивченні впливу навчальної та змагальної мотиваціїна оволодіння руховими діями спортсменів із сильною і слабкою нервовою системою фактичний матеріал потребує такої диференціювання:
по-перше, поділу учнів на групи за ознакою сили - слабкості нервової системи;
по-друге, виділення в кожній групі варіантів успішності оволодіння діями в залежності від вказаної вище мотивації.
Інтерпретаційні методи. До цих методів відносяться різні варіанти теоретичного аналізу та узагальнення матеріалів дослідження з позицій системно-структурного, функціонального, генетичного, кібернетичного, інформаційного та інших концептуальних підходів до розроблюваної проблеми.
4.Завдання психології ФВ і С. 1.Вивчення соціально-психологічних умов спортивної діяльності. Значення даного завдання підкреслюється виникненням та перетворенням у спеціальну галузь соціальної спортивної психології зі своєю теоретичною базою, феноменологією та методами. 2. Вивчення особливостей формування та розвитку особистості спортсмена, тренера, спортивного арбітра. З психологією особистості в спорті поєднано вивчення неповторності, індивідуальної своєрідності поведінки людини і, з іншого боку, відмінностей психічних передумов, які лежать в основі деколи досить зовнішньо подібної поведінки. 3. Вивчення психологічних основ удосконалення рухо-вих навичок та якостей. Основою успіху в спорті частіше за все є постійно вдосконалюванні спеціальні рухи та рухові якості. Формування навичок, їх необхідна автоматизація, а також прояви фізичних кондицій з самого початку були в центрі уваги психологів спорту. 4. 4. Вивчення факторів, які забезпечують успішність змагальної діяльності. Спортивні змагання - кульмінація та вирішальний чинник спортивної діяльності; вони висувають високі вимоги до психіки спортсменів 5. Вивчення основ психологічного забезпечення спортивної діяльності. Сюди входить: розробка психоспор-тограм видів спорту; вивчення методів управління психіч-ними станами в змагальній діяльності; вивчення психоло-гічних основ відбору в спорті; вивчення ефективності різних методів психодіагностики в спорті тощо. 6. Вивчення шляхів інтеграції спортивної психології в системі наук і використання її досягнень у практиці спортив-ної діяльності. Це перспективний напрямок розвитку спортивної психології, а саме: розробка сучасної теоре-тичної концепції спортивної психології і психологічної освіченості тренерів та спортсменів; вивчення подальших перспектив реалізації інтелекту спортсменів; розробка психологічної класифікації видів спорту, змагальних вправ та спортивних амплуа; використання комп'ютерних технологій для раннього прогнозу спортивних здібностей; дослідження вікових сенситивних передумов для початку занять спортом тощо. 6.Поняття про спортивну діяльність. Деятельность (англ. activity; нем. tatigkeit) — активное взаимодействие с окружающей действительностью, в ходе которого живое существо выступает как субъект, целенаправленно воздействующий на объект и удовлетворяющий свои потребности. В самом общем смысле деятельность можно представить как специфически человеческую форму отношения к окружающему миру, содержание которого составляет целесообразное изменение и преобразование Психологическая теория деятельности стала развиваться в конце 20-х - начале 30-х гг. XX в. Главное отличие данной теории заключается в том, что она опирается на основные принципы диалектического материализма и использует главный тезис этого философского направления: не сознание определяет бытие, деятельность человека, а, наоборот, бытие, деятельность человека определяют его сознание. Наиболее полно теория деятельности изложена в трудах А. Н. Леонтьева.
В отечественной психологии на основе предложенной А. Н. Леонтьевым схемы деятельности (деятельность — действие — операция — психофизиологические функции), соотнесенной со структурой мотивационной сферы (мотив—цель—условие), изучались практически все психические явления, что стимулировало возникновение и развитие новых психологических отраслей.148
Основными понятиями данной теории являются деятельность, сознание и личность. Рассмотрим, какой смысл вкладывается в эти понятия, какова их структура. Деятельность человека имеет сложное иерархическое строение. Она состоит из нескольких неравновесных уровней.
ентральное место в этом иерархическом построении занимает действие Исходя из характеристик понятия «действие» как основного элемента анализа деятельности, формулируются основополагающие принципы психологической теории деятельности:149
Сознание не может рассматриваться как замкнутое в самом себе: оно должно проявляться в деятельности (принцип «размывания» круга сознания).
Поведение нельзя рассматривать в отрыве от сознания человека (принцип единства сознания и поведения).
Деятельность — это активный, целенаправленный процесс (принцип активности).
Действия человека предметны; их цели носят социальный характер (принцип предметной человеческой деятельности и принцип ее социальной обусловленности).
7. Мотиви спортивної діяльност.
Мотивация спортивной деятельностиопределяется как внутренними, так и внешними факторами, меняющими свое значение на протяжении спортивной карьеры.
У новичков, начинающих спортсменов причинами прихода в спорт (независимо от вида деятельности, т. е. вида спорта) могут быть:
1. Стремление к самосовершенствованию (укрепление здоровья, улучшение телосложения, развитие физических и волевых качеств).
2. Стремление к самовыражению и самоутверждению (желание быть не хуже других, быть похожим на выдающегося спортсмена; стремление к общественному признанию; желание защищать честь коллектива, города, страны, быть привлекательным для противоположного пола).
3. Социальные установки (мода на спорт, стремление сохранить семейные спортивные традиции, желание быть готовым к труду и службе в армии).
4. Удовлетворение духовных и материальных потребностей (стремление чувствовать себя членом референтной спортивной команды или спортивной школы, общаться с товарищами, получать новые впечатления от поездок по городам и странам, желание получить материальные блага).
Каждая из перечисленных причин имеет для конкретного спортсмена большую или меньшую действенность в связи с его ценностными ориентациями. Однако некоторые мотиваторы являются ведущими для большинства спортсменов-новичков: удовольствие, получаемое от занятий спортом, стремление к здоровью и физическому развитию, к общению, к самоактуализации и развитию волевых качеств. И. Г. Келишев выделяет мотив внутригрупповой симпатии как начальный мотив занятий спортом. Дети пытаются предвосхитить свое будущее, не задумываясь о средствах («стоимости») достижения мечты. Их образы будущего ориентированы на результат (стать знаменитым спортсменом, чемпионом), а не на процесс его достижения.
Американский психолог Б. Дж. Кретти (1978) среди мотивов, побуждающих заниматься спортом, выделяет:
• стремление к стрессу и его преодоление; он отмечает, что бороться, чтобы преодолевать препятствия, подвергать себя воздействию стресса, изменять обстоятельства и добиваться успеха – это один из мощных мотивов спортивной деятельности;
• стремление к совершенству;
• повышение социального статуса;
• потребность быть членом спортивной команды, группы, частью коллектива;
• получение материальных поощрений.
Особое место в психологическом обеспечении спортивной деятельности занимает мотивация, побуждающая человека заниматься спортом. Мотивы, побуждающие человека заниматься спортом, имеют свою структуру.
I. Непосредственные мотивы спортивной деятельности
1) потребность в чувстве удовлетворения от проявления мышечной активности;
2) потребность в эстетическом наслаждении собственной красотой, силой, выносливостью, быстротой, гибкостью, ловкостью;
3) стремление проявить себя в трудных, даже экстремальных ситуациях;
4) стремление добиться рекордных результатов, доказать свое спортивное мастерство и добиться победы;
5) потребность в самовыражении, самоутверждении, стремление к общественному признанию, славе.
II. Опосредованные мотивы спортивной деятельности
1) стремление стать сильным, здоровым;
2) стремление через спортивную деятельность подготовить себя к практической жизни;
3) чувство долга;
4) потребность в занятиях спортом через осознание социальной важности спортивной деятельности.
Г. Д. Горбунов произвел классификацию спортивных мотивов и их составляющих:
1. По срокам поставленных целей:
а) далеко отстоящие самого высокого порядка;
б) перспективные (в олимпийском цикле, в году);
в) промежуточные (в сезоне, на конкретных соревнованиях);
г) ближайшие (в течение месяца, недели);
д) рабочие (на занятии, при конкретном задании).
2. По методам формирования и поддержания установки на достижение успеха:
а) развитие здорового спортивного честолюбия;
б) развитие максималистских установок;
в) афиширование успехов в печати, по радио, телевидению.
3. По видам возможных поощрений:
а) сборы, соревнования, поездки; б) грамоты, значки, звания;
в) призы, спортивная форма, питание;
г) улучшение жилищных условий;
д) материальная помощь.
4. По видам совместных мероприятий для развития традиций команды:
а) контакты, встречи вне тренировок;
б) разучивание и использование песен, речитативов, ритуальных действий,
в) принятие коллективных решений.
Мотивы спортивной деятельности отличаются динамичностью проявлений. Действительно, в процессе длительных занятий спортом у одного и того же спортсмена наблюдается закономерная смена мотивов. А. Ц. Пуни на основании научно-практических исследований мотивов спортивной деятельности установил следующую динамику развития мотивов, побуждающих к занятиям спортом.
8.Поняття про мотив і мотивацію. Термін «мотивація» представляє більш широке поняття, чим термін «мотив».
Мотивація - сукупність мотивів, що спонукають людину до активної діяльності. Мотивація визначає лінію поведінки людини у той час як мотив зумовлює лише окремі вчинки.
Мотивація, визначається як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, його початок, спрямованість й активність.
Будь-яка форма поведінки може бути пояснена як внутрішніми, так і зовнішніми причинами. У першому випадку в якості вихідного й кінцевого пунктів пояснення виступають психологічні властивості суб'єкта поведінки, а в другому — зовнішні умови й обставини його діяльності. У першому випадку говорять про мотиви, потреби, мети, намірах, бажаннях, інтересах і т.п., а в другому — про стимули, що виходять зі сформованої ситуації.
Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість і стійкість цілісної діяльності, спрямованої на досягнення певної мети.
Мотив на відміну від мотивації - це те, що належить самому суб'єктові поводження, є його стійкою особистісною властивістю, що зсередини спонукує до здійснення певних дій. Мотив - спонука людини до дії, пов'язана з задоволенням тих чи інших потреб. Мотив також можна визначити як поняття, що в узагальненому виді представляє безліч диспозицій. 9. Розвиток мотивів спортивної діяльності. Багато вчених, що вивчають психологічні характеристики спортивної діяльності, виступали прихильниками різних методів модифікації поводження, або так називаної «керованого тренування», в основі якої лежать принципи, уперше сформульований Терстоуном.
Загалом ці вчені запропонували оперативний підхід до керування зусиллями спортсменів і формуванню їхньої поведінки. Застосування принципів модифікації поведінки до умов спортивної діяльності вимагає від тренера не тільки знань, але й особливого чуття. Він повинен уміти свідомо управляти своєю поведінкою і регулювати специфічні позитивні й негативні впливи в спорті.
Модифікація поведінки може проводитися одночасно у двох напрямках або по черзі в кожному. По-перше, тренер може змінити характер виконання спортсменом певної складної навички, систематично застосовуючи заохочення або покарання. По-друге, тренер може змінити відносини спортсмена до тренувальної діяльності або змагальної ситуації.
Для успішної зміни діяльності спортсмена необхідне дотримання наступних умов:
1. Тренер повинен конкретно визначити, що він хоче змінити в поведінці спортсмена і з чого варто почати, щоб домогтися цих змін.
2. Тренерові варто вирішити питання: яка поведінка і які умови тренування діють позитивно на спортсменів і на яких? Чи досить для деяких тільки його похвали? Чи варто вводити систему обліку?
Коли ці дві умови будуть виконані, тренер зможе діяти цілеспрямовано, успішно вирішуючи поставлені завдання. При цьому залежно від обставин він може іноді заохочувати спортсмена або карати, якщо його поведінка і дії не будуть відповідати бажаній моделі.
Наприклад, у спортсмена було виявлено принаймні сім помилок у техніку виконання гребка: кисті рук входили у воду занадто близько одна від інший, не було достатньої тяги руками наприкінці гребка (назад), плавець запізнювався з подихом, плечі й стегна коливалися більше, ніж потрібно, і т.д. Тренер вирішив почати з виправлення тільки одного елемента. Перш ніж приступитися до роботи, він визначив, який новий елемент техніки повинен замінити старий (постановка рук). Потім було вирішено, що даний плавець ставиться до спортсменів високого класу й тому не має потреби в яких-небудь зовнішніх стимулах при роботі над удосконалюванням гребка. Саме по собі правильне й швидке проливання дистанції, а отже, і можливість поліпшення результату завдяки більше ефективній техніці гребка вже представляли достатній стимул. Тому під час тренування плавцю подавали світловий сигнал, коли він припускався колишньої помилки при виконанні гребка руками, звертаючи його увагу на необхідність стежити за правильною
технікою гребка. Отже, спочатку була вирішена проблема ширини постановки рук при вході кистей у воду. Коли під час проливання дистанції запалювалася сигнальна лампочка, спортсмен знав, що його гребок не відповідав новому, зміненому варіанту техніки. Після того як цей елемент гребка був виправлений, приступилися до роботи над наступним елементом і т.д., поки техніка плавання не змінилася в цілому. 10.Роль психічних процесів у спорті. Фізичні вправи несуть у собі багато інформації не тільки про зовнішні ознаки рухів, а й про внутрішню суть власних рухових дій спортсменів, процес засвоєння ускладнюється рядом додаткових вимог:
1) під час виконання фізичних вправ треба вимагати від учнів, щоб вони спрямували свою увагу на основні сторони рухових дій, швидко переключали увагу з одних об’єктів на інші, розповідати про способи підвищення способів уваги; підвищувати активність психічних процесів широким використанням засобів загальної психологічної підготовки;
формувати глибокі і стійкі інтереси до занять фізичними вправами;
виховувати високі моральні, інтелектуальні і естетичні почуття в процесі оволодіння фізичними вправами.
Зорові і м’язово-рухові сприймання в оволодінні рухами.
Приступаючи до оволодіння новими фізичними вправами насамперед слід ознайомити учнів із зовнішніми ознаками рухів та дій, що вивчаються. Для цього спеціально показують виконання рухових дій. Ефективність показу залежить від уміння викладача виділяти основні ланки руху і від активності зорового сприймання учнів.
Роль зорового сприймання в процесі оволодіння новими рухами і діями дуже велика. П.А.Рудик довів, що в кожному акті зорового сприймання необхідно розрізняти його зміст, який відображає особливості руху, що в даний момент безпосередньо діє на зір, і ті уявлення або їх елементи, які при цьому спливають у пам’яті під впливом зорового подразнення. П.А.Рудик підкреслив особливу роль уявлень, які допомагають значно повніше і точніше сприймати рухові дії.
Роль уявлень при засвоєнні рухів набагато зростає, якщо додержуватись ряду вимог показу: активно керувати сприйманням учня, пояснювати суть руху і т.д.
11.Роль відчуттів і сприймань у спорті. Відчуття –це психічне відображення в корі головного мозку окремих властивостей предметів і явищ у їх безпосередній дії на органи чуття людини. ласифікація відчуттів на підставі різних ознак.
1. Залежно від міри контакту органів чуття з подразниками:
а) контактна чутливість (дотикова, смакова, больова);
б) дистантна чутливість (зорова, слухова, нюхова).
2. За розміщенням рецепторів в організмі:
а) за зовнішніми аналізаторами (екстерорецептори), в яких рецептори є на поверхні тіла (а) зорові; б) слухові; в) шкірні (температурні, вібраційні, дотикові); г) смакові; д) нюхові; е) больові;
б) за внутрішніми аналізаторами (інтерорецептори), рецептори яких розташовані у внутрішніх органах і тканинах – органічні відчуття (робота серця, шлунку, нирок; відчуття голоду, спраги, втоми);
в) руховий аналізатор, з допомогою якого ми відчуваємо власні рухи (пропріорецептори) – кінестетичні і статичні відчуття рівноваги – сигналізують про стан рухового апарату (знаходяться в м’язах, сухожиллях, складових поверхонь, внутрішньому вусі (вестибулярному апараті).
3. Відповідно до системи аналізаторів:
– зорові (органом зорових відчуттів є око);
– слухові (органом слухових відчуттів є вухо, в якому розрізняють звукопровідну (зовнішнє вухо, барабанна перетинка, ковадло, молоточок, стремено) та звукочутливу (кортіїв орган, слухова мембрана) частини);
– тактильні – дають знання про міру рівності та рельєфності поверхні предметів, яка відчувається при їх обмацуванні (найбільше органів тактильного відчуття розміщено на пучках пальців, кінчику язика;
– больові – сигналізують про порушення тканини і викликають захисну реакцію;
–температурні (холоду, тепла) – спричинюються контактом з предметами, що мають температуру вищу або нищу за температуру тіла; органічними процесами (кровообігом); психічними станами (емоційними переживаннями). Температурні відчуття належать також до дотикових;
– вібраційне чуття яскраво виявляється у глухих і сліпих; органу вібраційного чуття поки що не знайдено;
– смакові (органом є спеціальні чутливі до хімічних подразників колбочки, розміщені на язиці та піднебінні) – сигналізують про міру придатності харчових продуктів для вживання;
Загальними властивостями відчуттів є їх якість, тривалість, інтенсивність, просторова локалізація.
Якість відчуттів – це особливість, якою одне відчуття відрізняється від інших.
Інтенсивність відчуттів – кількісна характеристика відчуттів, більша чи менша сила їх виявлення, яка залежить від сили подразника, що їх викликає.
Тривалість – часова характеристика відчуття, що залежить від часу дії подразника, його інтенсивності й функціонального стану організму.
Просторова локалізація відчуттів – відтворення у відчуттях місця перебування подразника.
Сприймання– це психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ загалом, у сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії на органи чуття.
Процес сприймання відбувається у взаємозв’язку з іншими психічними процесами: мисленням (ми усвідомлюємо об’єкт сприймання), мовою (називаємо його словами), почуттями (виявляємо своє ставлення до нього), волею (свідомим зусиллям організовуємо перцептивну діяльність). Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан особистості, її прагнення, переживання, активність.
Фізіологічними основами сприймання є складні нервові процеси в корі головного мозку. Це результат комплексної діяльності системи аналізаторів. Первинний аналіз, який здійснюється ще в рецепторах, доповнюється складною аналітико-синтетичною діяльністю мозкових ланок аналізаторів.
Розрізняють сприймання:
1. За сенсорними особливостями (зорові, слухові, нюхові, дотикові, смакові, кінестетичні, больові). На відміну від відчуття, специфічне у сприйманні полягає у тому, що той чи інший бік зорового, слухового, тактильного сприймання стає предметом усвідомлення, розуміння його значення для життя. Сенсорне сприймання предметів та явищ дійсності відбувається у комплексі, взаємодії органів чуття: зору та кінестетичних відчуттів, зору і слуху. При цьому один із різновидів сприймання постає як провідний, а інші – як допоміжні.
2. За відношенням до психічного життя (інтелектуальні, емоційні, естетичні). Наукові знання потребують інтелектуального їх сприймання – сприймання змісту, розуміння понять і термінів, посиленої дії пам’яті, уваги, мислення. Емоційне постає при сприйманні художніх, мистецьких творів.
3. Залежно від форми існування матерії (сприймання простору, сприймання руху, сприймання часу).
Сприймання простору відбувається за участю зорового, кінестетичного та слухового аналізаторів. Об’єктом їх є диференціація розмірів і форм предметів, віддалі, розміщення їх у просторі, глибини, рельєфу.
Основні властивості сприймання:
1. Предметність – виявляється у співвіднесенні відомостей про об’єкти із самими об’єктами як носіями певної інформації, формується у процесі активної взаємодії суб’єкта з об’єктивним світом і базується на певній системі дій, приводить до розуміння предметності світу. Тобто різні за якостями відчуття, отримувані від предмета, поєднуються і відносяться до цього предмета, як до окремої речі, що має певне призначення.
2. Цілісність – предмети та явища сприймаються як єдине ціле, в якому його окремі компоненти постають в єдності.
3. Структурність – властивість перцептивного образу відображати будову предмета сприймання. Цілісно сприйняте не завжди осмислюється як предмет, що має певну структуру. Це залежить від досвіду і знань особистості. Тому одні й ті самі предмети людьми різного рівня культурного розвитку, дітьми та дорослими сприймаються та осмислюються по-різному.
За мірою осмислення сприйнятого виокремлюють синкретичне сприймання, характерними ознаками якого є не розчленованість, злиття сприйнятого. Синкретизм спричинює неадекватність сприймання. При такому сприйманні предмет у свідомості не постає у специфічних, притаманних йому особливостях і може сприйматись як інший предмет, який чимось нагадує сприйняте.
4. Константність(постійність) полягає у тому, що форма, розмір, колір предметів сприймається більш-менш стереотипно, незалежно від умов, за яких предмет сприймається. Наприклад, колір кам’яного вугілля сприймається як чорний, хоча на сонці він здається жовтуватим; циліндр сприймається як круглий, хоча в деяких положеннях його форма нагадує еліпс. Тобто в образі сприймання предмети і явища відбиваються такими, якими вони є, незважаючи на зміну умов їх спостереження).
5. Осмисленість (усвідомленість) – властивість перцептивного образу відбивати певне значення, а отже, бути усвідомленим.
12.Поняття про тактичне мислення. Виконання багатьох фізичних вправ пов'язано з тактикою, під якою розуміють доцільне ведення змагальної боротьби як окремим суб'єктом (індивідуальна тактика), так і командою в цілому (командна тактика). Суть тактики полягає у використанні під час змагання спеціальних знань та вмінь, які, з одного боку, дозволяли б найбільш ефективно реалізувати спортсменові або команді свої фізичні, психічні і технічні можливості, а з іншого боку - утруднили б дії суперників. Хоча оволодіння тактичною майстерністю передбачає участь усіх психічних процесів, основну роль все ж відіграє мислення, яке називається тактичним.
Найбільші вимоги до мислення ставлять такі види спорту, як бокс, боротьба, фехтування, спортивні ігри, тобто ті, в яких особливо важливе значення, поряд з удосконаленням техніки, має і тактика спортивної боротьби.
Тактичне мислення характеризується такими особливостями: дійовим характером, що означає включення мислення в практичну дію (баскетболіст, наприклад, мислить під час виконання технічної дії, одразу реалізує в ній прийняте рішення); оперативністю (вона пов'язана з недостатністю часу на детальне продумування тактичного ходу); імпровізаційністю (вона обумовлена тим, що в процесі гри виникають непередбачувані ситуації, вихід з яких спортсмен повинен знайти на місці, тому що "домашні заготовки" тут не можна застосувати); ймовірністю рішень, які приймаються (це пов'язано з відсутністю достатніх даних про суперників, їх задуми, а також через те, що внаслідок швидкої зміни ситуацій спортсмен не встигає їх класифікувати і шукати правильний хід у відповідь. У цих умовах потрібне хоча б навіть наближене, але раптове рішення).
Тактичне мислення добре розвивається в спортивних іграх, проте цей розвиток повинен відбуватись не стихійно, а під керівництвом учителя фізичної культури.
13. Реакція у Спорті.Реакция — это осознаваемое ответное действие на определенный сигнал.
Все разновидности реакции имеют одну и ту же структуру: восприятие сигнала (предварительный период); осознание сигнала (основной период, латентный); ответное действие (исполнительный период). Типичный пример реакции — старт в спорте. Например, пловец, приготовившийся к старту, по команде «Внимание!» принимает исходное положение. С этого момента до стартового выстрела проходит предварительный период реакции. От выстрела до начала движения спортсмена - основной латентный период реакции. От начала стартовых движений до отрыва от стартовой тумбочки — исполнительный. Реакции, как правило, очень быстротечны. Они длятся тысячные доли секунд. Но за это время система периферических и центрально-мозговых нервных процессов выполняет функции восприятия сигнала, его осознания, посылки по эфферентным путям импульсов к мышцам, обеспечивающим выполнение ответных действий.
В психологии спорта различают простые и сложные реакции. Простые реакции характеризуются одним сигналом и одним, заранее известным, ответным действием. Сложные реакции определяются двумя и более сигналами, одним или несколькими ответными действиями. В простых реакциях выделяют три типа: сенсорный, моторный и нейтральный. Тип реакции зависит от направленности внимания спортсмена. Например, если стартующий спортсмен ожидает команду к началу выполнения действий (на старте), то у него появляется сенсорный тип реакции. Если же спортсмен сосредоточился на предстоящих движениях, то эта реакция у него моторного типа. При нейтральном типе реакции у спортсмена нет акцента внимания.
Сложные реакции типичны для всех видов спорта, где есть противоборство соперников (бокс, фехтование, виды борьбы, спортивные игры).
Представители этих видов спорта, как правило, владеют значительным арсеналом приемов нападения, защиты, обманных действий, но все не знают заранее, как себя вести в данный момент, какой применить прием, поэтому их реакции носят характер выбора. Такие реакции тоже отличаются быстротой, но у них более длительный, по сравнению с простыми реакциями, латентный период, возникающий в результате большого количества информации, поступающей в головной мозг и требующей переработки.
Реакции — это одно из проявлений физического качества быстроты. Быстрота реакции в спорте имеет огромное значение. Часто исход спортивной борьбы зависит от того, насколько своевременно и рационально реагирует спортсмен на изменения в соревновательной ситуации или насколько своевременно он выполняет стартовое действие. Быстрота реакций поддается совершенствованию с помощью специальных упражнений. 14.Психологічна структура спортивно-технічної підготовки.
Під технічною підготовкою слід розуміти ступінь освоєння спортсменом системи рухів (техніки виду спорту), що відповідаєособливостям даної спортивної дисципліни і спрямованої на досягнення високих спортивних результатів.
Основним завданням технічної підготовки спортсмена є навчання його основам техніки змагальної діяльності або вправ, службовців засобами тренування, а також вдосконалення обраних для предмета змагання форм спортивної техніки.
У процесі спортивно-технічної підготовки необхідно домогтися від спортсмена, щоб його техніка відповідала таким вимогам:
1. Результативність техніки обумовлюється її ефективністю, стабільністю, варіативністю, економічністю, мінімальної тактичної інформативністю для суперника.
2. Ефективність техніки визначається її відповідністю важливість справ і високих кінцевих результатів, відповідністю рівнем фізичної, технічної, психічної підготовленості.
3. Стабільність техніки пов'язана з її завадостійкістю, незалежністю від умов, функціонального стану спортсмена.
Сучасна тренувальна та особливо змагальна діяльність характеризуються великою кількістю збивають факторів. До них відносяться активну протидію суперників, прогресуюче стомлення, незвична манера суддівства, незвичне місце змагань, обладнання, недоброзичливе поведінку вболівальників та ін Здатність спортсмена до виконання ефективних прийомів і дій у складних умовах є основним показником стабільності і багато в чому визначає рівень технічної підготовленості в цілому .
4. Варіативність техніки визначається здатністю спортсмена до оперативної корекції рухових дій залежно від умов змагальної боротьби. Досвід показує, що прагнення спортсменів зберегти тимчасові, динамічні та просторові характеристики рухів в будь-яких умовах змагальної боротьби до успіху не приводить. Наприклад, у циклічних видах спорту прагнення зберегти стабільні характеристики рухів до кінця дистанції призводить до значного зниження швидкості. Разом з тим компенсаторні зміни спортивної техніки, викликані прогресуючим втомою, дозволяють спортсменам зберегти або навіть дещо збільшити швидкість на фініші.
Ще більше значення варіативність техніки має у видах спорту з постійно мінливими ситуаціями, гострим лімітом часу для виконання рухових дій, активною протидією суперників і т.п. (Єдиноборства, ігри, вітрильний спорт та ін.)
5. Економічність техніки характеризується раціональним використанням енергії при виконанні прийомів і дій, доцільним використанням часу і простору. За інших рівних умовах найкращим є той варіант рухових дій, який супроводжується мінімальними енерговитратами, найменшим напругою психічних можливостей спортсмена.
У спортивних іграх, єдиноборствах, складно-координаційних видах спорту важливим показником економічності є здатність спортсменів до виконання ефективних дій при їх невеликій амплітуді і мінімальному часі, необхідному для виконання.
6. Мінімальна тактична інформативність техніки для суперників є важливим показником результативності в спортивних іграх та єдиноборствах. Досконалої тут може бути тільки та техніка, яка дозволяє маскувати тактичні задуми і діяти несподівано. Тому високий рівень технічної підготовленості передбачає наявність здатності спортсмена до виконання таких рухів, які, з одного боку, досить ефективні для досягнення мети, а з іншого - не мають чітко виражених інформативних деталей, демаскуючих тактичний задум спортсмена (В. М.Платонов, 1987) . 15.Загальні поняття про рухові навички і уміння. Рухове вміння – це здатність виконувати рухову дію за умови зосередження уваги дитини на кожній ще не засвоєній деталі рухової дії. Управління рухами, які складають цілісну рухову дію, відбувається не автоматизовано. Спосіб вирішення рухового завдання нестабільний, робота здійснюється неекономно, при значному ступені втомленості. Вміння як початковий рівень оволодіння руховою дією не може проминути жодна дитина, яка навчається.
Формується уміння шляхом багаторазового повторення вправи у стандартних умовах, при активній участі всіх органів відчуття (зору, слуху тощо). Увага дитини при цьому зосереджена на деталях, елементах рухової дії, на просторових, часових, просторово-часових, динамічних та ритмічних характеристиках рухів. Одночасно засвоїти ці характеристики неможливо. Вивчають їх послідовно шляхом усвідомленого багаторазового практичного вправляння. Багаторазове повторення вправи і її частин під безпосереднім контролем свідомості і при безперервному пошуку способів найефективнішого їх виконання поступово приводить до удосконалення і стабілізації рухових операцій, окремих елементів, з наступним їх поєднанням у рухову дію.
Рухова навичка – це здатність виконувати дію автоматизовано, яка дозволяє акцентувати увагу на умовах та результатах руху. При цьому автоматизм деяких компонентів дії не виключає провідної ролі свідомості під час виконання руху. При формуванні рухових навичок автоматизується не контроль за рухом, а процес виконання деяких елементів його структури. Тому свідоме та автоматизоване у рухових навичках уявляється у діалектичній єдності. Рухова навичка має високу стійкість, покращується точність виконання вправи, удосконалюється її ритм, підвищується роль рухового аналізатора, тобто м'язове почуття займає головне положення у контролі за рухом. На стадії формування навички поступово усуваються зайві рухи, удосконалюється міжм'язова координація, рухи стають точнішими у просторі, часі і за зусиллями. Всі рухи відтворюються невимушене, плавно, з високою точністю і стабільно. 16.Фізіологічна основа формування рухових навичок!!! З фізіологічної точки зору кожна навичка має складну систему умовно-рефлекторних зв’язків між органами почуттів, центральною нервовою системою, м’язами та внутрішніми органами. Процес формування рухової навички умовно розподіляється на три етапи.
Початковий етап формування навички відповідає виникненню динамічного стереотипу у корі великих півкуль мозку дитини. Він починається з першого ознайомлення з рухом, що вивчається, коли у дітей формується уявлення про спосіб виконання його, і закінчується вмінням виконати вправу у загальних рисах. Початковий етап оволодіння рухом є найбільш складним у формуванні рухових навичок у дітей. Тому чим конкретніше рухове завдання, яке ставиться перед дитиною, тим воно доступніше їй. На другому етапі поглибленого розучування руху процес навчання будується відповідно до закономірностей удосконалення рухового вміння та часткового переходу до навички. На цьому етапі провідна роль у системі управління рухами переводить до рухового аналізатора – «м’язових почуттів» (І.П. Павлов). Фізіологічний механізм формування рухової навички характеризується уточненням наміченої системи умовних рухових рефлексів, усуненням надмірного м’язового напруження. На третьому етапі навчання руху сформований стереотип, який покладено в основу навички, удосконалюється у напрямку рухливості та пристосування до зовнішніх умов, що змінюються. Зміцнення динамічного стереотипу супроводжується постійною автоматизацією компонентів рухової навички. 17.Психологічна характеристика формування рухових навичок. Психологічна характеристика процесу формування рухових навичок Відомо, що процес вироблення рухових навичок здійснюється з різною швидкістю залежно від кількості повторень рухової дії та затраченого часу, який іноді вимірюється роками. Щоб навчити стрибати у висоту через планку, яка встановлена на невеликій висоті, не потрібно багато часу. А для оволодіння гранично високим стрибком потрібно затратити багато років. Виходячи з цього, можна сформулювати такі положення: 1 Швидкість формування рухових навичок залежить від об'єктивних умов виконання рухової дії, урахування яких допоможе правильно орієнтуватися в розподілі часу на вивчення дій різного ступеня трудності. 2 Швидкість і точність формування рухових навичок залежить від вікових особливостей спортсмена. 3 Продуктивність процесу формування рухових навичок залежить від стану вищої нервової діяльності спортсмена. 4 Свідоме ставлення спортсмена до оволодіння новими руховими діями є важливою умовою підвищення ефективності процесу формування рухових навичок. 5 Формування правильного ставлення до своєї спортивної діяльності є необхідною умовою підвищення її результативності, прискорення процесу формування навичок. 6 Ефективність дій спортсмена під час формування рухових навичок залежить від впевненості його в своїх діях. 7 Під час формування рухових навичок потрібно створювати умови, які сприяють виникненню стенічних (позитивних) емоцій і усувати причини астенічних (негативних). 8 Формування рухових навичок і подолання захисних рухових реакцій - дві сторони єдиного процесу оволодіння руховими діями. 9 Формування рухових навичок залежить від індивідуальних особливостей спортсмена. 10 Для ефективного формування рухових навичок вирішальне значення має раціональна методика навчання. 18.Взаємодія навичок. Різні навички взаємодіють одна з одною, по-різному впливають одна на одну. Раніше утворені навички можуть сприяти виробленню нових навичок або ж гальмувати, затримувати цей процес. У багатьох випадках раніше утворені навички сприяють засвоєнню нових навичок, полегшуючи цей процес. Так навички ліпити і малювати допомагають дитині оволодівати навичкою писати. Навичка гри на одному інструменті полегшує оволодіння технікою гри на інших музичних інструментах. Тому, хто грає на піаніно, легше навчитися друкувати на машинці. Такий позитивний вплив раніше утворених навичок на процес формування нових навичок називається переносом навичок.
Явище переносу зумовлюється передусім наявністю схожих і тотожних рис в старій і новій навичці, спільних прийомів виконання відповідних дій.
Якщо ж стара і нова навички не мають нічого спільного, а, навпаки, способи виконання їх різко відрізняються, то стара навичка гальмує утворення нової. Негативний вплив старих навичок на утворення нових називають інтерференцією навичок.
Інтерференція трапляється в тих випадках, коли на один подразник виробляється дві чи декілька різних реакцій.
Інтерференція проявляється тоді, коли раніше вироблені прийоми і застосовуються в новій ситуації без врахування її відмінності. Так буває, наприклад, коли робітник переходить на роботу з приладу старої інструкції на прилад нової конструкції, в дії з яким змінено порядок операції
Інтерференція навичок трапляється і при засвоєнні вимови, наголосу, правопису близьких мов.
Треба пам"ятати, що нову навичку сформувати легше, ніж перебудувати неправильно сформовану стару навичку.
Учитель повинен враховувати можливість переносу і інтерференції навичок. Потрібно доводити до свідомості учнів суттєву схожість або, навпапаки, суттєву відмінність в навичках. Це полегшує перенос і послаблює інтерференцію.
19.Особливості фрмування рухових навичок в учнів. Поряд із спільними положеннями у формуванні рухових навичок у школярів різного віку можна виділити ряд особливостей. Наявність їх зумовлюється різним запасом практичних знань, різним рівнем розвитку сенсомоторних функцій, а також особливостями емоційно-вольової сфери.
Для дітей молодших школярів характерне засвоєння рухових дій в ігрових ситуаціях. Рухові навички в них формуються у вигляді системи ігрових дій. У них найменше виділяються окремі властивості руху, що вивчається. Оволодівають вони переважно вправами в цілому, чим і створюють стійкий фон для нагромадження рухового досвіду.
Формування навичок у підлітків набирає глибоко усвідомленого характеру. В окремих видах фізичних вправ (фігурне катання, художня гімнастика, акробатика тощо) підлітки можуть досягати високого рівня спортивної майстерності. Водночас із ними необхідно проводити певну виховну роботу для вироблення стійких і глибоких інтересів до оволодіння руховими діями. Підліткам потрібно пояснювати значення рухів і дій, що вивчаються, показувати роль формування рухових навичок у загальній системі їх розвитку, звертати увагу на практичне значення рухових навичок, яких вони набувають. Велика питома вага в процесі формування рухових навичок у підлітків повинна відводитись виразному показу вправ і чіткому поясненню техніки руху. Зважаючи на те, що підлітки некритично ставляться до своїх рухових можливостей, слід суворо дозувати завдання і не допускати граничних фізичних напружень в оволодінні технікою рухів.
Учням старшого шкільного віку під силу успішно оволодівати руховими навичками в усіх видах спортивної діяльності. Дуже важливо, щоб вони чітко уявляли мету і завдання майбутньої спортивної діяльності, глибоко усвідомлювали суспільне значення та індивідуальну необхідність рухових навичок, розуміли перспективи дальшого активного удосконалення своєї спортивної майстерності.
20.Загальна психологічна характеристика спортивного тренування. Спортивне тренування - це спеціалізований процес всебічного фізичного виховання, спрямований на досягнення високих спортивних результатів.
Тренування має наступні завдання збереження і зміцнення здоров'я; гармонійний фізичний розвиток (в тому числі поліпшення статури); виховання фізичних якостей і формування системи рухових навичок; збагачення спеціальними знаннями і навичками організаційної та інструкторській роботи. У процесі спортивного тренування здійснюється не лише навчання, а й виховання займаються, яка має виключне значення як у формуванні особистості, так і у вирішенні практичних завдань. При вихованні спортсмена формуються його почуття, навички та звички, моральні переконання і світогляд.
Провідну роль у тренуванні спортсмена відіграє тренер. Педагогічна майстерність тренера включає в себе не тільки практику педагогічної діяльності, але і глибокі знання теорії цього виду спорту, а також знання з області суміжних дисциплін. У своїх діях тренер зобов'язаний спиратися на досягнення сучасної науки і передового досвіду. Головне в педагогічну майстерність - творче ставлення до роботи, пошук і розумне використання нового в теорії і практиці. Тому тренер повинен безперервно і систематично займатися самоосвітою, покращувати свою професійно-педагогічну підготовку.
Особливе значення мають зміст і методика педагогічних вимог. Вимоги, що пред'являються до спортсменів, повинні бути реально здійсненні. Педагог зобов'язаний поступово створювати своєрідну «сходи» вимог, за допомогою яких і відбувається організація діяльності спортсменів, управління і керівництво нею. Вплив вимог вихователя посилюється вимогами колективу, коли він підтримує педагога і висловлює свою громадську думку.
Педагогічні вимоги повинні бути єдиними. Тому слід домагатися узгоджених дій не тільки тренерів, а й спортивних суддів, лікарів, представників команд і т. д.
21.Психологічний аналіз стану тренованості.
Правильная организация тренировочного процесса обуславливает состояние адаптированности спортсмена к специализированным нагрузкам или состояние тренированности. Его характеризуют 1) повышение функциональных возможностей организма и 2) увеличение экономичности его работы.
Овладение рациональной техникой выполнения упражнений, совершенство координации движений, повышение экономичности дыхания и кровообращения приводят к снижению энерготрат на стандартную работу, т. е. повышает ее КПД.
Наиболее высокий уровень тренированности достигается в состоянии спортивной формы. Это состояние требует предельно возможной мобилизации всех функциональных систем организма, значительного напряжения регуляторных процессов. Соответственно, оно может сохраняться непродолжительное время в зависимости от индивидуальных особенностей спортсмена, его квалификации и др. факторов. Цена такого уровня адаптации оказывается высокой — при этом повышается реактивность организма на действие неблагоприятных условий среды, снижается его устойчивость к простудным и инфекционным заболеваниям, т. е. резко снижается иммунитет.
Характер физиологических сдвигов определяется направленностью тренировочного процесса — на быстроту, силу или выносливость, особенностями двигательных навыков, величиной нагрузки на отдельные мышечные группы и т. п., т. е. тренировочные эффекты специфичны.
Тренировочный эффект зависит от объема физической нагрузки — ее длительности, интенсивности и частоты. Однако у каждого человека имеется генетически определяемый предел функциональных перестроек в процессе тренировки — его генетическая норма реакции. При одинаковых физических нагрузках различные люди отличаются по величине и скорости изменений функциональной подготовленности, т.е. по тренируемости.
Влияние наследственных факторов определяет степень развития физических качеств. Наименее тренируемыми качествами являются быстрота, гибкость, скоростно-силовые возможности. Генетически обусловлены изменения многих физиологических показателей (МПК, анаэробных возможностей, максимальной величины ЧСС, рост жизненной емкости легких и др.).
22. психологічна структура тактичної підготовки. 1. Процес виховання в структурі загальної психологічної підготовки спортсменів
Загальним принципом методики психологічної підготовки спортсмена є вплив як на свідомість, так і на підсвідомість. Методи і псіхопедагогіческіе заходи повинні використовуватися з урахуванням рівнів впливу на організм і поведінку людини.
Лекції та бесіди спрямовані на психологічну освіту спортсменів. Їх зміст має включати в себе: пояснення особливостей психічних станів, характерних для спорту; навчання специфічним прийомам, поведінковим актам і т.п. Слід пам'ятати, що основним методом впливу на свідомість спортсмена є переконання.
Бесіди з іншими людьми за спортсменів. Зміст розмов побічно спрямоване на спортсмена. У даному випадку основний метод впливу - непряме навіювання.
Гетеротренінга (сеанс навчання аутогенним тренуванні). У стані розслаблення спортсмени вивчають і повторюють спеціально розроблені формули самонавіювання.
Навіяна відпочинок. Спортсмену навіюється спокій, відпочинок в стані повного розслаблення при відчутті приємною ваги тіла та тепла в м'язах. У стані дрімаючи він сприймає словесні формули (не повторюючи і не протидіючи, не напружуючись і не відволікаючись). Метод впливу - навіювання, вплив на свідомий і підсвідомий рівні.
Навіяна сон (гіпноз) зі збереженням високої сприйнятливості спортсмена до того, що говорить ведучий. Вплив на підсвідомість.Метод - імперативне навіювання.
Аутотренінг. Самостійне, без сторонньої допомоги використання заздалегідь підготовлених або вивчених раніше навіювань в стані глибокого розслаблення. Метою є переклад навіювань в самонавіювання, вдосконалення механізмів саморегуляції. Метод-самонавіювання.
Роздуми і міркування. Це способи перекладу навіювань в самонавіювання, але тільки методом самопереконання.
Комплексне використання даних методів удосконалює систему саморегуляції спортсмена. У подальшому (в період змагань) це полегшує роботу саморегуляторні механізми свідомості, так як знижується негативний вплив підсвідомості.
23.Психологічні умови до процесу тренування. Психологічна підготовка спортсмена органічно поєднується з його фізичною, технічною і тактичною підготовкою і є складовою частиною цілісного процесу спортивного тренування. Цей вид підготовки також відбувається під керівництвом тренера і важливий для всіх спортсменів; проте виняткове значення психологічна підготовка має для юних спортсменів і спортсменів високої кваліфікації. У першому випадку це зумовлюється необхідністю вироблення глибоко усвідомлених мотивів для регулярних занять спортом, у другому - підвищеними вимогами, що ставляться перед психікою спортсменів високої кваліфікації.
Психологічна підготовка покликана сприяти підвищенню спортивної майстерності і досягненню перемоги на змаганнях завдяки широкому використанню спеціальних психологічних впливів. Психологічна підготовка спортсмена має на меті: підвищення рівня свідомого керування руховими діями, фізичними якостями і найважливішими функціями організму, в тому числі й психічними; створення оптимальних умов для ефективного використання резервних можливостей організму; формування здатності перемагати у складних умовах змагання.
Потреба психологічної підготовки випливає із самої суті спортивної діяльності. Адже об'єктом пізнання в спортивній діяльності є сама людина, її рухові дії, якості і функції її організму. Вичерпність і глибина пізнання спортсменом своєї рухової діяльності у всій багатогранності її проявів залежать насамперед від розв'язання завдань психологічної підготовки.
Отже, під психологічною підготовкою спортсмена розуміють процес цілеспрямованого розвитку і удосконалення його психіки для успішного пізнання ним рухової діяльності і свідомого регулювання емоційно-вольових проявів.
24.Поняття про емоції в спорті. Під спортивними почуттями розуміють різноманітні переживання, у яких відбивається ставлення спортсмена до подій, результатів, оточення тощо - всього, що має безпосереднє відношення до його спортивної діяльності.
Спортивні емоции - реакції спортсмена на вплив внутрішніх і зовнішніх подразників виникаючих в процесі спортивної діяльності, що мають яскраво виражену суб'єктивну забарвленність.
Емоції та почуття спортсмена - важливий фактор у боротьбі за високі спортивні результати. Вони створюють необхідний фон для систематичної багаторічної роботи з метою досягти високого рівня фізичної досконалості.
Зміст спортивних емоцій може бути різним, бо спортсмен постійно перебуває у сфері різноманітних взаємовідносин. Загальна ознака для всіх емоцій - їх суб'єктивний характер. Це означає, що емоції завжди відбивають особисте ставлення спортсмена до тих чи інших явищ. Емоційні стани це стани що на певний період забарвлюють всю психічну діяльність юного спортсмена і виступають у вигляді настрою і афективних станів. Настрій – це своєрідний психологічний фон, на якому відбувається свідома діяльність спортсмена у ньому проявляється загальний емоційний стан юного спортсмена Настрій спортсмена при регулярних спортивних тренуваннях характеризується стійкістю і чітко фіксованою спрямованістю. Він об'єднує в собі приємне, бадьоре, діяльне самопочуття або, навпаки, погане, мляве, дратівливе, що завжди має свою причину. Завдання тренера полягає в тому, щоб своєчасно усунути причини, які викликають небажаний настрій. Для цього треба знатиповедінку спортсмена не тільки під час тренувальних занять, а й у побуті. Значною мірою на настрій впливають особливості темпераменту і характеру спортсмена. Тому майже неможливо створити умови для доброго настрою у всіх членів команди. Емоції юних спортсменів можна поділити на дві групи: стенічні і астенічні. Стенічні емоції значно підвищують рівень прояву всіх фізичних якостей і насамперед сили і швидкості. Під впливом цих емоцій точніше формуються рухові навички. Астенічні емоції досить різко знижують психофізіологічний потенціал юного спортсмена. Позитивна оцінка виступів спортсменів, як правило, викликає у них стенічні емоції. Осудження ж, навіть незначні за своїм характером, призводять до виникнення у юних спортсменів досить глибоких астенічних емоцій. Систематична практика успішного подолання внутрішніх перешкод різного ступеня складності сприяє тому, що у юного спортсмена в основному виникають стенічні емоції, він стає впевненішим у своїх діях, більш рішучим.
25.Характеристика емоційних станів. Стрес (стан емоційної напруженості). Серед емоційних станів виокремлюють емоційну напруженість (Наєнко, Овчинніков), яку характеризує підвищений рівень активації (порушення). У наш час стало модним замість терміна «емоційна напруга» вживати термін «стрес».
У завершеному вигляді вчення про стрес, як про загальний адаптаційний синдром при дії певних агентів, сформулював Г. Сельє, хоча й до нього схожі явища спостерігали деякі фізіологи й клініцисти. Чим більш модним ставало поняття «стрес», тим більше Сельє відходив від первісного розуміння цього феномена.
Г. Сельє трактує поняття «стрес» по-різному. Він не встояв перед спокусою створити «всеосяжне і єдино правильне» вчення. Спочатку він приділив увагу лише біологічним і фізіологічним аспектам проблеми стресу. Тому традиційним стало розуміння стресу як фізіологічної реакції організму на дію негативних чинників, які становлять загрозу для організму.
Стрес виражається загальним адаптаційним синдромом, який виявляється незалежно від якості патогенного чинника (хімічний, термічний, фізичний) та має певні стадії:
реакція ТРИВОГИ, під час якої опір організму спочатку знижується («фаза шоку»), а потім включаються захисні механізми («фаза протишоку»);
стадія СТІЙКОСТІ (резистентності), коли за рахунок напруги систем, що функціонують, досягається пристосування організму до нових умов;
стадія ВИСНАЖЕННЯ, у якій виявляється неспроможність захисних механізмів і наростає порушення погодженості життєвих функцій.
Нудьга (стан монотонії). Нудьга і пов´язаний з нею стан монотонії за своїми характеристиками є протилежним стану емоційної напруги. Вона часто трапляється на виробництві та в навчальній діяльності тощо. Об´єктивна одноманітність (монотонність) пов´язана з бідністю сенсорного впливу на людину, з малою завантаженістю її інтелектуальної сфери (надмірним дробленням робочих операцій, простотою автоматизованих дій у сполученні з їхнім багаторазовим повторенням у тому самому темпі, малою й середньою інтенсивністю навантаження). Це стосується як інтелектуальної, так і сенсорної й рухової діяльності.
Суб´єктивна (уявна) монотонність може супроводжувати об´єктивну монотонність, будучи її відображенням у свідомості людини. Але суб´єктивна монотонність діяльності й ситуації може бути і безоб´єктивною монотонністю
Феномен «емоційного вигоряння». Наприкінці XX ст. великий інтерес дослідників привернув феномен «емоційного вигоряння» як специфічний вид професійного хронічного стану осіб, які працюють із людьми (учителів, психологів, психіатрів, священиків, поліцейських, юристів, тренерів, працівників сфери обслуговування тощо).
Термін «емоційне вигоряння» ввів американський психіатр Х.Дж. Фрейденберг для характеристики психологічного стану здорових людей, які перебувають в інтенсивному й тісному спілкуванні із клієнтами, пацієнтами в емоційно насиченій атмосфері при наданні професійної допомоги.
Емоційне виснаження виявляється у відчуттях емоційної перенапруги й у почутті спустошеності, вичерпаності своїх емоційних ресурсів. Людина відчуває, що не може віддаватися роботі з такою ж наснагою, бажанням, як раніше. 26.Види спортивних почуттів.
Регулярні заняття фізичною культурою і спортом формують у юних спортсменів глибокі і стійкі моральні, інтелектуальні й естетичні почуття. До моральних почуттів треба віднести переживання юних спортсменів з приводу відповідності їх поведінки вимогам моралі нашого суспільства. Змістом інтелектуальних почуттів є переживання, пов'язані з пізнавальною активністю юних спортсменів у процеси тренувальних занять і під час виступів на змаганнях. Естетичні почуття - це переживання, що виникають у процесі відображення всього того красивого, що несе в собі спорт.
Моральні почуття можуть бути позитивними і негативними. У першому випадку вони зумовлені діями юних спортсменів, що відповідають вимогам нашого суспільства і дістають високу громадську оцінку. Негативні моральні почуття зумовлюються вчинками, які юні спортсмени роблять всупереч інтересам суспільства. Для переважної більшості української молоді типовими є глибокі й дійові позитивні моральні почуття: колективізму, товариськості, дружби, патріотизму, спортивної гордості і спортивної честі.
Інтелектуальні почуття юних спортсменів відіграють значну роль у пізнанні ними своєї рухової діяльності, у боротьбі за досягнення фізичної досконалості. До їх складу входить почуття ясності чи невиразності думки, почуття подиву, нерозуміння, здогадки, впевненості, сумніву. Почуття ясності думки виступає на перший план тоді, коли знайдено найбільш правильне вирішення чергового завдання, досягнуто гранично високого результату за допомогою підвищення розумової активності (наприклад, почуття ясності думки у гімнастів перед виконанням уже засвоєної складної комбінації).
Протилежним буде почуття невиразності думки. При цьому юні спортсмени відчувають своєрідних неспокій і незадоволення своїми діямиякі і в разі великого розумового напруження залишаються малорезультативними.
Почуття здивування, у вигляді радості, виникає після успішного завершення довгих пошуків виконання тренувальних завдань. Це почуття може поступово перерости в почуття рухового натхнення.
Почуття нерозуміння найчастіше виникає у юних спортсменів тоді, коли через брак життєвого досвіду навіть спроби виконання рухів і дій, яким передувала кропітка розумова діяльність, спрямовані на вибір найдоцільніших прийомів виконання, закінчуються невдачею. Це почуття може перерости в негативне хибне почуття власної неповноцінності.
Почуття здогадки під час оволодіння руховими діями виникає внаслідок активної творчої роботи з створення гіпотез при поступовому їх практичному виконанні. В цих умовах позитивного результату поки що немає, але шлях до його досягнення уже знайдено.
Почуття впевненості виникає при підвищеній розумовій активності, коли в ній відбивається правильний вибір застосовуваних шляхів досягнення мети. На цій основі тренувальний процес стає гранично результативним. Іноді це почуття змінюється почуттям сумніву у виборі використовуваних засобів розв'язання поставленого завдання.
27.Саморегуляція емоційних станів. Саморегуляція емоційних станів – це цілеспрямована довільна затримка виразних мімічних і пантомімічних рухів, властивих конкретним переживанням і специфічних для них, регулювання власного емоційного стану за допомогою спеціальних рухових дій, регулювання частоти дихання, спеціальних видів масажу, змін напряму і змісту уявлень і думок, довільне спрямування і зосередження уваги, зміцнення впевненості у своїх силах і можливостях.
Цілеспрямована довільна затримка виразних мімічних і пантомімічних рухів має на меті навчити спортсмена свідомо керувати цими рухами і надавати їм характеру, як при відповідному емоційному стані. Відомо, що всі емоції мають зовнішні прояви у вигляді судинних реакцій, зміни дихання, мімічних рухів, певних жестів, інтонації тощо. В свою чергу, спеціально організовані зовнішні прояви можуть вплинути на емоційну сферу. Затримка відповідних виразних рухів зовнішнього прояву певної емоції може припинити переживання.
Регулювання власного емоційного стану з допомогою спеціальних рухових дій, різних за формою і характером, спортсмени часто використовують перед вирішальними спробами результативно виконати рухову дію. Проте не всяка додаткова рухова активність дає позитивні результати. Бажаний емоційний стан можна викликати лише рухами, які відповідають характеру цих емоцій. Кожен спортсмен визначає це натренувальних заняттях індивідуально для себе, враховуючи свій темперамент. При сильних емоційних збудженнях доцільно використовувати рухи, які заспокоюють, наприклад сповільнену ходьбу, плавні рухи руками, головою і т.д. Пригнічений стан можна змінити за допомогою коротких прискорень, підскоків, імітацій боксерськіх ударів тощо.
Дуже ефективною практичною рекомендацією є довільна регуляція частоти дихання. При сильному емоційному збудженні досить зробити кілька глибоких вдихів із затримкою видиху, щоб заспокоїтись. Збільшення частоти дихання, а також перехід на поверхове дихання збуджує спортсмена.
Заспокоєнню або збудженню емоційного стану спортсмена сприяють спеціальні види масажу. Повільні погладжувальні рухи рукою по тілу заспокоюють, енергійні рухи, постукування, поплескування - збуджують.
Емоційне збудження можна успішно знімати саморозпорядженнями, а також довільно змінюючи напрям і зміст уявлень, думок. Це зумовлюється тим, що слово є символом реальних фактів, явищ, відображення яких може впливати на емоції. Реалізація цих рекомендацій потребує довільної зміни спрямування і зосередження уваги спортсмена. Заспокоїтись можна також, якщо силою волі (самонаказами) примусити себе впевнитись у своїх силах і можливостях.
Уміння спортсмена свідомо керувати своїми емоціями - дуже важлива умова успішного формування позитивних якостей особистості.
28.Поняття про аутогенне тренування. Серед прийомів саморегулювання емоційних станів, а також відновлення нервово-психічного потенціалу і свідомого керування окремими фізіологічними функціями організму велике значення має метод аутогенного тренування і його модифікація - психорегулююче тренування.
Мета аутогенного тренування - прискорити відновлення фізичної і психічної працездатності спортсмена після великих тренувальних навантажень, а також в процесі ведення гострої змагальної боротьби. Воно включає систему спеціальних психологічних впливів на процеси збудження і гальмування для навмисної зміни тонусу м'язової системи і свідомого регулювання найбільш значущих проявів психіки та життєво важливих функцій організму.
Суть методу аутогенного тренування вперше була викладена у працях німецького психіатра І. Шульца, який розробив його і рекомендував для лікування хворих.
Засобами аутогенної техніки можна впливати на мимовільні функції організму: змінювати частоту скорочень серця, регулювати судинний тонус, створювати той чи інший настрій, змінювати його.
Зміст методу аутогенного тренування включає використання спеціальних словесних формулювань, за допомогою яких активізуються уявлення про м'язове розслаблення, відчуття температурних змін у тілі, а також викликаються відповідні емоційні реакції, що й забезпечує заспокоєння спортсмена. Ці формулювання звичайно поділяються на дві групи. До першої входять словесні формулювання, за допомогою яких досягається нервово-м'язове розслаблення; друга група включає тексти, що викликають чіткі образи стенічних емоційних станів, а також образи, які усувають небажані емоційні прояви у спортсмена.
Тексти словесних формулювань для аутогенного тренування складають спортсмен, тренер і психолог з урахуванням послідовного впливу на певні м'язові групи і функції організму. Звичайно рекомендують тексти, що викликають відчуття розслаблення і тепла у м'язах верхній і нижніх кінцівок, тулуба, обличчя і шиї, а потім застосовуються формулювання, що впливають на діяльність внутрішніх органів і систем. Речення повинні бути короткими, чіткими, не спричинювати стану внутрішнього напруження і забезпечити очікуване заспокоєння. Докладна розробка формулювань проводиться лікарем-психотерапевтом і здійснюється з врахуванням завдань наступної спортивної діяльності, психо-фізіологічної характеристики стану спортсмена та індивідуальних типологічних особливостей особистості спортсмена.
В аутогенне тренування входять не лише формулювання на розслаблення, а й для виведення спортсмена з стану розслаблення і підвищення його мобілізаційної готовності.
Ефективність методик аутогенного тренування прямо залежить від точності формулювань, а також від досвіду аутотренінга. Аутогенним тренуванням керує тренер під постійним наглядом лікаря-психотерапевта.
Основні завдання психорегулюючого тренування:
зменшити зайве збудження спортсмена;
перевести спортсмена в стани навіяного або самонавіяного сну;
активізувати процес відновлення функцій організму і його нервово-психічної свижості;
полегшити засинання спортсмена після граничних фізичних і психічних напружень;
застосування ідеомоторне тренування в напівсонному стані;
забезпечити оптимальний психічний стан спортсмена в конкретних умовах спортивної діяльності;
сприяти підготовці спортсмена або команди для успішного виступу на змаганнях.
Таким чином уміле застосування аутогенного тренування може допомогти кожному спортсмену поліпшити результати, досягти більших успіхів у вибраному виді спорту.
29.Динаміка емоцій юних спортсменів. Динаміка емоцій юних спортсменів зумовлюється особливостями вікового психічного розвитку, впливом занять з фізичної культури у школі, а також специфічними умовами самої спортивної діяльності.
Емоції дітей дошкільного віку здебільшого дуже нестійкі. Для дітей цього віку характерна часта зміна настрою, іноді під впливом незначних обставин. Всяка похвала їхніх дій на заняттях фізичної культури викликає у них підвищений настрій. Осуд учителя вони глибоко переживають. Великі хвилювання спричинюють результати виконання навчальних завдань. Досягнуті успіхи створюють піднесений настрій, тимчасові невдачі викликають глибокі емоційні переживання.
У дітей молодшого шкільного віку дедалі більшу роль починають відігравати вищі почуття, що виникають одночасно з формуванням особистості. Треба мати на увазі, що мотиви вищих почуттів молодші школярі здебільшого усвідомлюють недостатньо. Найчіткіше у них проявляються інтелектуальні почуття у формі допитливості, сумнівів, коли виникають труднощі під час виконання фізичних вправ, радості і задоволення в разі успішного виконання виучуваної рухової дії. Ці почуття в основному спричинюються конкретними образами рухових дій і, меншою мірою, абстрактним мисленням.
Емоції підлітків, на відміну від емоційних переживань дітей молодшого шкільного віку, набагато стійкіші і активніші. Вони можуть часто загострюватись, внаслідок чого підлітки здатні "вибухати", швидко переходити в стан афекту. Внаслідок того що підлітки часто некритично ставляться до себе, переоцінюють свої сили і можливості, емоції у них можуть виникати і без достатніх підстав для цього. Цілеспрямовано сформовані емоції набувають у підлітків великої дійової сили, активно стимулюють підвищення спортивної працездатності.
Загостреного характеру набувають емоції підлітків при виконанні ними вправ з елементами риску і небезпеки (акробатичні стрибки, стрибки з вишки в воду, стрибки з трампліна на лижах тощо), виділяють три етапи прояву цих реакцій.
Перший етап характеризується недиференційованим проявом захисних емоційних реакцій, викликаних новизною рухової дії. Другий етап - це усвідомлення небезпеки внаслідок власних невдалих спроб виконати вправу або помилок товаришів. На третьому етапі поступово переборюються захисні емоційні реакції, що потребує мобілізації вольових зусиль. Для успішного переборення захисних реакцій слід застосовувати спеціальні методичні прийоми навчання.
Джерелом виникнення переживань в цьому віці є навчальна, громадська, трудова і спортивна діяльність. Нові почуття у вигляді спортивної гордості, спортивної честі, бойового піднесення, рухового натхнення стають визначальними у зміцненні мотивів занять спортом. Старші учні успішно борються з труднощами, досягають високого рівня спортивної працездатності.
30.Поняття про вольові якості. Серед завдань загальної психологічної підготовки спортсмена велику роль відіграє вольова підготовка – формування вольових якостей в процесі спортивної діяльності, різноманітність прояву якої можна звести до двох видів.
Перший вид зводиться до розвитку вольових якостей, в яких відображається ставлення до самого себе, та які складаються в процесі досягнення свідомо поставленої мети. На цій основі формується багато вольових якостей, в які обов'язково входить боротьба за успішне досягнення мети. Основними з них є: цілеспрямованість, принциповість, ініціативність, самостійність і витримка.
Цілеспрямованість полягає в умінні вибрати найбільш значні цілі і керуватись ними в своїх діях і вчинках. Ця вольова якість спирається на активність в досягненні свідомо поставленої мети. Якщо спортсмен не активний у виборі мети і тим більше в боротьбі за її досягнення - це призводить до слабовілля, що негативно позначається на спортивній діяльності в цілому. Принциповість передбачає уміння керуватися у своїй руховій діяльності і вчинках стійкими принципами, міцними переконаннями. Такий спортсмен завжди веде безкомпромісну боротьбу, виступаючи в змаганнях. Ініціативність характеризується умінням спортсмена самостійно діяти, приймати рішення в складних умовах спортивної діяльності. Завдяки цьому створюються нові тактичні системи, досягаються високі результати в утруднених умовах змагальної боротьби.
Самостійність полягає в послідовній реалізації власних переконань і поглядів у поведінці, діях, будь-яких проявах спортивної діяльності, не підпадаючи під чужий вплив. Другий вид становлять вольові якості спортсмена, що характеризуються його ставленням до перешкод різної важкості, які доводиться долати в процесі досягнення свідомо поставленої мети. Ці труднощі можуть бути як об'єктивними (зовнішніми), так і суб'єктивними (внутрішнімиВ основі суб'єктивних труднощів лежить особисте ставлення спортсмена до об'єктивних умов діяльності в конкретному виді спорту. Це, наприклад, боязнь, соромливість, невпевненість у своїх силах, втома, пригнічення при невдалих спробах, надмірна самозаспокоєність.
Успішне переборення цих труднощів приводить до формування сміливості, рішучості, дисциплінованості і т. д. Кожна з цих якостей має свої психологічні особливості.
Сміливість характеризується умінням гальмувати природні прояви захисних рухових реакцій і виконувати доцільні рухи і дії при появі різних перешкод.
Рішучість - це форма поведінки спортсмена, при якій він без коливань долає складні перешкоди. В основі цієї якості лежить великий спортивний досвід, бо для рішучих дій треба все продумати, зважити і обгрунтувати.
Дисциплінованість відображає ставлення спортсмена до прийнятих правил поведінки, норм соціалістичного співжиття і режимних вимог у спорті. Дисципліна полягає передусім у підкоренні вимогам колективу, умінні заставити себе, а коли треба, то й інших, активно включитись у боротьбу за високу якість виконуваних завдань.
У боротьбі за досягнення мети може проявитись кожна з вольових якостей. Усі вольові якості виступають в єдності, становлячи основу активності спортсмена.
31.Вольові зусилля у спорті. Успішне подолання труднощів у процесі розвитку вольових якостей вимагає значних зусиль від кожного спортсмена. Головною їх ознакою є внутрішнє напруження спортсмена внаслідок усвідомлення ним труднощів, а також прагнення подолати перешкоди. Завдяки вольовому зосередженню на процесі виконання поставленого завдання, спортсмен успішно мобілізує свої резервні можливості для досягнення мети.
Вольові зусилля в спорті завжди мають свідомий характер і зовні виявляються у діях, спрямованих на подолання труднощів. Зо змістом вони досить різноманітні, проте деякі з них мають багато спільного. Вольові зусилля у спорті можна звести до п'яти таких видів:
при м'язових напруженнях;
при напруженні уваги;
при виконанні дій з переборенням втоми;
спрямовані на дотримання режиму;
спрямовані на переборення почуття страху, боязні, невпевненості. Вольові зусилля, спрямовані на переборення втоми – зумовлені специфікою спорту, ефективне виконання будь-яких рухових дій у спорті потребує максимальної затратами енергії спортсмена, що викликає втому. Переборення відчуття втоми є необхідною умовою в заняттях спортом, що досягається вольовим зусиллям.
Окремий вид вольових зусиль - це зусилля, пов'язані з потребою дотримуватись режиму. Підготовка спортсмена, як правило, регламентується чергуванням форм активності, тобто певним режимом спортивного життя. Режим включає різноманітні види підготовки, виконання яких створює певні труднощі для спортсмена. Подолання їх досягається через власні вольові зусилля. Вольові зусилля набувають конкретного значення тоді, коли вони дають позитивні результати. Для найбільш ефективного розвитку зусиль доцільно застосовувати швидкі й енергійні психічні напруження. Це створює можливості підкорення всієї психіки об'єкту вольового зусилля. ля успішного розвитку вольових зусиль слід добиватися такого зосередження уваги, при якому домінантою стає лише об'єкт вольового зусилля, тобто та конкретна дія чи система дій, які спрямовані на досягнення основної мети пухової діяльності для результативного виконання дії з елементами витривалості, які є майже в кожному виді спорту, у тренування треба включати рухові дії, що потребують великих психічних напружень.
Конкретні вольові зусилля стають дійовими в тому випадку, якщо вони втілюються у бажаний результат. Тому завжди треба добиватись певних результатів при виконанні вправ, спрямованих на розвиток цієї якості.
У спортивній практиці використовуються зовнішні і внутрішні форми стимулювання вольових зусиль.
Більш ефективні зовнішні форми: чіткі команди, розпорядження і накази тренера, підбадьорювання глядачів тощо. Внутрішні форми стимулювання - саморозпорядження і самонаказ - не такі результативні. Органічне поєднання форм зовнішнього і внутрішнього стимулювання вольових зусиль значно сприяє підвищенню спортивних результатів.
32.Прояв вольових якостей у юнних спортсменів. Вольові якості у юних спортсменів проявляються залежно від їх вікових особливостей, а також під впливом спортивної спеціалізації.
Приступаючи до організованих занять фізичною культурою і спортом у школі, діти молодшого шкільного віку поступово набувають уміння свідомо ставити значущі для них цілі і досягати їх. Усі доступні види фізичних вправ однаковою мірою стимулюють формування вольових якостей. У молодшому шкільному віці ще не проявляються вибірково конкретні вольові якості під час занять фізичними вправами. Настає це пізніше, у підлітків, в результаті регулярних занять фізичною культурою і спортом. Проте одні з вольових якостей виражені більш повно, інші менш. Важливими умовами переважного прояву певних вольових якостей у підлітків є підвищений інтерес до занять з вибраного виду спорту, наявність спеціальних знань у конкретному виді спорту, створення спортивного ідеалу, усвідомлення громадської значущості спортивної діяльності, добра організація навчально- тренувальних занять тощо. На цій основі передусім розвиваються цілеспрямованість, ініціативність, дисциплінованість, сміливість і рішучість. Підліткових вік можна вважати оптимальним для виховання вольових якостей, що виникають у процесі долання об'єктивних і суб'єктивних труднощів у спорті. Юні спортсмени сміливо вступають у боротьбу з перешкодами на шляху до мети. Особливо успішно вони долають внутрішні перешкоди, завдяки чому формується сміливість, рішучість, наполегливість.
Для учнів старших класів характерний пошук творчого вирішення поставленого завдання і вибір найбільш раціональних способів досягнення мети.