Розмноження коренебульбами.

У деяких багаторічних трав’янистих рослин надземні органи щорічно відмирають, несприятливий період ці рослини приживають у вигляді видозмінених коренів, які пристосовані для запасів поживних речовин. Такі корені, що розрослися у товщину називають бульбо видними. Існує два основних типи бульбо видних коренів однорічні які розвиваються кожний рік заново (жоржини) і наростаючі щорічно (у бегоній). Однорічні бульбо видні корені утворюються при розростанні бокових коренів біля кореневої шийки.

В кінці сезону рослину викопують очищають корені від землі і зберігають в захищеному від морозу місці до пробудження бруньок. Весною безпосередньо перед посадкою потовщені корені ділять на частини так, щоб кожна мала хоча б одну бруньку. Поверхню зрізів обробляють фунгіцидом або товченим деревним вугіллям. Дільники залишають в сухому і теплому приміщенні на деякий час. Коли на поверхні зрізів сформується захисний пробковий шар, дільники висаджують.

Розмноження бульбоцибулинами.

Поділом розмножують і бульбоцибулині декоративні рослини, такі як гладіолус. Бульбоцибулина являє собою підземне потовщене стебло, яке слугує для запасів поживних речовин. Зовнішньо він дуже подібний на цибулину, але по будові вони сильно різняться. Бульбоцибулина коротша і ширша цибулина, на ній розташовуються тонкі і сухі плівки листки, які закривають її захищають від підсихання, в пазусі кожного такого листка знаходиться брунька, верхівка стебла розвивається у квітконосний пагін, корені виростають із основи бульбоцибулини, яка має увігнуту форму.

Щорічно у основи кожного стебла утворюється нова дочірна бульбоцибулина. Коефіцієнт розмноження знаходиться у прямій залежності від кількості стебел. Безпосередньо перед висадкою велику здорову бульбоцибулину розрізають на декілька частин, які мають хоча б по одній бруньці. Після підсушування в сухому теплому приміщені на протязі 48 годин їх висаджують.

Між новою бульбоцибулиною і старою формуються вторинні пагони – дрібні дочірні бульбоцибулини. Їх кількість залежить від виду рослини – у гладіолуса їх може утворюватись до 50 штук. Чим глибше в ґрунті сидить бульбоцибулина тим більше утвориться бульбо цибулинок.

Під час осіннього викопування їх збирають і зберігають в сухому вентильованому, захищеному від заморозків приміщенні при tº не вище 5ºС. Перед посадкою бульбоцибулини замочують у теплій воді і потім досить щільно висаджують у відкритий ґрунт. Вже через 2 роки молоді бульбоцибулини виростають до розмірів дорослої бульбоцибулини і здатні утворювати квітконосні пагони.

Розмноження цибулинами. Цибулина – це видозмінений підземний пагін з коротким плоским стеблом (денцем) і м’ясистими безкольоровими листками (лусками), пристосованими для запасів поживних речовин. Існує два типи цибулин: плівкові і черепишчасті, які відрізняються по способу утворення луск.

Плівчасті цибулини (нарцис, тюльпан) мають соковиті потовщені луски, які являють собою плівкові запасаючи листки, що прикривають один одного і формують навколо точки росту майже зімкнуті концентричні кола. У кожного лусковидного листка утворюється пазушна брунька. Зовнішні луски сухі і захищають цибулину від пошкодження і висихання. Корені у плівчастих цибулин відростають на самому початку, відразу після посадки, вони з’являються на денці у основи нижньої луски.

Черепишчасті цибулини (лілії, рябчики) мають соковиті, але вузькі лусочки, які не обгортають одна одну і не утворюють загального покриву. Так цибулини підсихають швидше. Корені утворюються в середині літа або пізніше і зберігаються до наступного року.

Цибулинні розмножуються поділом. На протязі вегетації верхівкова брунька утворює нову цибулину. Якщо починає рости пазушна брунька, вона також виростає в цибулину, яка через 1-2 роки теж відокремиться від материнської і зацвіте. У деяких рослин, особливо у тюльпанів первинна цибулина після квітування розпадається, залишаючи після себе цибулину здатну квітувати ще і маленькі цибулинки. Восени їх відсаджують розміщуючи на глибині, що вдвічі переважає їх розміри.

У деяких лілій, трохи нижче поверхні землі утворюються дітки – дрібні цибулинки. В кінці літа їх обережно відокремлюють і висаджують, як і саму цибулину. Часто в пазухах листків на стеблах формуються дрібні повітряні цибулинки. Їх збирають в міру дозрівання, висаджують на поверхню субстрату в горшки, злегка вдавлюючи і присипають 1 – 2 см шаром піску. Висадженні цибулинки переносять в холодний парник до наступної осені. Потім рослини пересаджують у відкритий ґрунт.

Для швидкого розмноження цибулинних рослин необхідно застосувати спеціальні способи. Один із них отримання листкових живців у цибулин, тобто листкових луск. У рослин з черепишчастими цибулинами (лілії, рябчики), беруть цибулину і виламують у неї ближче до денця луски. Як правило від кожної цибулини беруть декілька зовнішніх луск. Відібранні листкові луски змішують із сипучим і пористим субстратом (1:4), зволожують. Видимий ріст луск починається через 6 – 8 тижнів. Нова рослина розвивається біля основи луски і має вигляд цибулинки – дітки. Їх висаджують на легкий поживний субстрат (торф, дернова земля і крупнозернистий пісок). Кінчики лусочок повинні злегка виступати над субстратом. Рослини тримають в теплому і добре освітленому місці. В кінці вегетаційного сезону, коли листки відмирають, молоді цибулинки викопують і сортують після чого їх знову висаджують.

Щеплення. Для щеплення потрібна наявність двох рослин, які зростаються утворюючи єдиний організм. Щепленням розмножують форми і сорти, які при насіннєвому розмноженні не зберігають декоративних властивостей, важко вкорінюються при живцюванні або погано розмножуються поділом.

Переваги розмноження щепленням:

• краще квітування (азалії, троянди, бузок)

• декоративні форми крони (плакучі, кулеподібні і інші)

• скорочення строку вирощування культури шляхом щеплення слабо ростучих сортів на сильнорослі підщепи (троянди на шипшину, азалії на рододендрон)

Щеплення брунькою (вічком) називається окуліруванням, її проводять ростучим (весняним) або сплячим (літнім) вічком. Щеплення живцем має багато прийомів: проста копуліровка, покращена копуліровка з язичком, щеплення в розщіп, щеплення за кору, щеплення сідлом в приклад, бокове щеплення, щеплення листком, аблактування.

Існують різноманітні способи щеплення рослин:

• за місцем щеплення – в корінь, кореневу шийку, штамб, крону;

• за часом проведення щеплення – весняне, літнє, осіннє, зимове;

• за місцем проведення – в захищеному або відкритому ґрунті;

• за видом окулірування – окулірування в Т-подібний розріз, в хрестоподібний розріз, в приклад вічком.

Окулірування в хрестоподібний розріз застосовують для порід із щільною товстою корою (каштан, катальпа, клен).

Окулірування проростаючою брунькою проводять в травні – червні. Його застосовують для форм берези, клена.

Окулірування вічком в приклад застосовують коли кора на підщепі погано відстає.