Розмноження відсадками

Розмноження відсадками проводять в умовах відкритого ґрунту, цей спосіб застосовується головним чином для кубовидних і деревних форм. Але багато ампельних рослин (плющ) можна також з успіхом розмножувати відсадками, тобто боковими пагонами, які пригинають і прикопують землею, а після утворення коренів відрізають. Щоб отримати відсадку під шаром ґрунту, її можна пришпилити дерев'яною шпилькою.

У відсадки перетворюють пагони з добре розвинутими листками довжиною біля 30см. Якщо стебло довге, із нього можна зробити відразу декілька відсадок.

Цитрусові і деякі інші рослини можна розмножувати подібним, але все ж дещо іншим способом. На пагоні зрізають вузьке кільце кори або вирізають в ній віконце, а на оголене місце накладають або пов'язку із вологого моху, або кульок без дна, або ємкість з невеликою кількістю ґрунту так, щоб вона добре охоплювала віконце чи місце надрізу. Десь через місяць на обробленій ділянці стебла почнуть утворюватися придаткові корені, коли вони розростуться, цю частину рослини можна зрізати і висадити в горщик. Такий спосіб називається розмноженням повітряними відсадками.

Розмноження поділом куща. Цей спосіб застосовують для розмноження тих рослин, які утворюють відсадки або поросль і добре розростаються в сторони. Кущі розрізають так, щоб кожна їх частина мала бруньки відновлення і корені. Найбільше застосування цей метод знаходить при розмноженні трав'янистих багатолітників, які мають розгалужену мичкувату кореневу систему і не дуже щільний кущ. Поділом куща розмножують такі рослини, як хризантеми, рудбекію, дзвіночки. З допомогою цього методу можна також омолоджувати цінні екземпляри і підтримувати у них інтенсивний ріст. Найбільш сприятливий час для поділу таких рослин припадає на кінець їх квітування, так як тоді починається утворення нових вегетативних пагонів і розвивається нова коренева система. У пізноквітуючих рослин цей період припадає на наступну весну. Принцип розмноження поділом куща достатньо простий. Викопаний маточний кущ ретельно промивають водою і розрізають на дільники, кожен із яких повинен мати хоча би одну бруньку. Поверхню зрізів обробляють фунгіцидом або товченим деревним вугіллям. Дільники як можна швидше слід висадити в ґрунт.

Альпійські (гірські) рослини (дзвіночки), які дуже зручно розмножувати поділом куща, оскільки цим способом вони щорічно розмножуються в природних умовах, утворюючи нові рослини. Зразу після квітування або весною рослини викопують і розподіляють на частини, які відразу ж висаджують на місце і поливають.

Поділом куща можна розмножувати і деревні кущові рослини, але при цьому слід пам’ятати, що цей спосіб застосовується тільки для кореневласних рослин (до них відносяться чубушник, магнолія, сніжноягідник, дейція, бересклет, шипшина, смородина, бирючина, олеандр, барбарис). Кущ для поділу викопують під час періоду спокою, відмивають від землі і ділять на декілька частин потрібних розмірів. Для розмноження більше підходять молоді сильні пагони, розміщені по периферії куща. Всі гілки перед посадкою коротко обрізають. Аналогічним способом викопують і розсаджують уже відрослу від материнської рослини поросль. Щеплені кущові рослини таким способом розмножувати не можна.

Зустрічаються і такі хвойні породи (араукарія, криптомерія, секвойя – дендрон, подокарп, кунінгамія, а також карликові породи модрини і ялин), у яких при живцюванні спостерігається топофізис. Тобто живці, взяті з бокових гілок, зберігають їх особливості. Галуження у них іде тільки в одній площині, тобто нова рослина повністю зберігає площинну будову бокового пагона і не утворює ярусного симетричного розміщення гілок. У таких рослин живці беруть тільки з верхівковою основного пагона подовження). Живці зрізують з кращих маточних екземплярів.

Розмноження листками. У вищих рослин придаткові корені і придаткові бруньки можуть формуватися не тільки на стеблах але і на інших органах. Є два варіанти використання цього простого і досить ефективного способу розмноження: природне розмноження листових зародків і штучне викликане утворення молодих рослин на так званих листкових живцях.

Утворення листових зародків – це прояв високоспеціалізованого процесу, який спостерігається лише у деяких рослин, таких як каменеломка повзуча або очисток. В невеликих ділянках листка в процесі росту проходить обособлення групи клітин,які диференціюються і перетворюються в нові рослини. Листкові живці застосовують тільки із тих листків, які зовсім недавно закінчили своє формування. В цей час листя ще достатньо молоде і володіє добре вираженою здатністю до розмноження, яка знижується по мірі його старіння.

Найбільш простий і надійний спосіб розмноження рослин шляхом живцювання листків – використання цілого листка з черешком. Із кожного листка утворюється декілька нових рослин. Листяні живці можна заготовляти на протязі всього року, для цього необхідні лише молоді листки які закінчили свій ріст. Застосовують цей метод на таких рослинах, як бегонія, сенполія, паперомія, стрептокактус. Такі живці можна заготовляти із любих листків з чітко вираженою жилкою посередині листка. Особливо добре піддається розмноженню цим способом стрептокактус.

Рослини з листками, які не мають чітко виражених середньої і бокових жилок, дуже важко піддаються розмноженню листковими живцями. Але у деяких видів утворення нових рослин біля жилок можливе. В такому випадку жилки надрізають, але листову пластинку залишають цілою. Цей спосіб розповсюджений особливо при розмноженні бегонії королівської – рослини з крупними листками. Бегонію королівську іноді розмножують листковими квадратиками. Добре розвинутий листок кладуть верхньою частиною на скло і розрізують на квадратики із стороною 2см. Заготовлені квадратики розкладають верхньою стороною вниз на стерильний субстрат. Після укорінення і утворення молодих рослин їх пересаджують в горшки. Рослини із зморшкуватими листками (бегонія японська) розмножують трохи по іншому. Підготовлені живці – квадратики висаджують вертикально і добре обтискають субстрат навколо них. Накривають такі розсадники прозорою плівкою.

У однодольних рослин підсніжника і сансев'єри листки мають серію продовгуватих жилок. Деякі із цих рослин можна розмножувати цілий рік листковими живцями при умові, що вони мають здатність до регенерації коренів і пагонів у зрізаних жилок. Живці із листків таких рослин, як первоцвіт, підсніжник, досить швидко в’януть, тому їх потрібно висаджувати як можна скоріше.

У деяких рослин в певних зонах формуються особливі ізольовані групи клітин, які здатні регенерувати нові рослини. У мітили подібні листкові зародки виростають в певних умовах в нові рослини прямо на материнській рослині.

Розміщення зародків на листковій пластинці – характерна ознака для кожного виду. На листках каланхое, наприклад молоді рослини утворюються між зазубреними краями листкової пластинки. Молоді рослинки, які утворились в природних умовах, зазвичай самі опадають на землю, як тільки почнеться утворення коренів. Їх збирають і висаджують в субстрат для укорінення.

У бегонії і сенполії кореневі зачатки диференціюються в тканинах листка із клітин провідних пучків. Через деякий час після утворення коренів починають формуватися придаткові бруньки. Для цього типу вегетативного розмноження характерно, що ні старий лист, ні його частина не включається в структуру нової рослини.

Властивість рослин утворювати придаткові корені в найбільшій мірі належать більш молодим по філогенетичному походженню видом рослин трав’янистої формації і кущовидним в меншій мірі – деревним формам, особливо давнього походження (хвойним). Але і серед деревних рослин є види і сорти з достатньо високою здатністю до вкорінення зеленими живцями, що також може бути пов’язано з умовами філогенезу. До рослин, які легко розмножуються живцями відносяться і ліани (виноград, актинідія, плющ, ломиніс), а також вічнозелені рослини.

Потенційна здатність видів до вегетативного розмноження за звичай підвищена, якщо їх філогенез (еволюція) проходив в умовах, які були не с сприятливими для насіннєвого розмноження. Яскраво виражена здатність до вегетативного розмноження забезпечує таким видом високу життєздатність.

Процесу утворення коренів у зелених живців як правило допомагає утворення калюсу. Він виникає в результаті діяльності клітин камбію як реакція на поранення.

У деяких видів зачатки придаткових коренів в стеблах формуються ще на материнській рослині. Таке утворення кореневих зачатків характерне для смородини, жимолості, чубушника, верби, тополі і інші. Кореневі зачатки можуть повільно рости в середині стебла утворюючи характерне здуття. Ці рослини легко вкорінюються стебловими живцями і відсадками.

Один із найбільш легких способів вегетативного розмноження – розмноження здерев’янілими живцями. У листопадних порід використовують повністю визрівши пагони. Підготовка маточної рослини заклечається в попередній обробці її за рік до живцювання. Після такого обрізування на рослині утворюються пагони з високою регенеративною здатністю. Як правило, основа однорічного пагона має найбільш виражену здатність до утворення коренів, що слід врахувати при нарізанні здерев’янілих живців. У добре вкорінениних рослин – верба, тополя, смородина, висока здатність до вкорінювання у любої частини пагона. У важко вкорінених рослин живець зрізують так, щоб в його основу входила і потовщена частина стебла.

Здерев’янілі живці можна заготовляти на протязі всього періоду спокою, але успішне живцювання проходить під час опадання листя і незадовго до розпускання листових бруньок. Найменша здатність до коренеутворення відмічається в середині зими.

Багато хвойних рослин можна розмножувати зеленими, напівздеревянілими або здерев’янілими живцями. Ялина, модрина і сосна погано живцюються, і їх розмножують переважно насінням, в особливих випадках – щепленням.