83.Пізання у філософії Гельвіція

Першим опублікованим твором Гельвеція був його праця "Про розум", робота над яким тривала понад 20 років. Ця книга за свої скандальні ідеї справила ефект вибуху бомби в поважних колах Парижа і її засудили до спалення. Самому автору довелося два рази відмовлятися від неї. Засудження книги "Про розум" вплинуло також на рішенні про заборону "Енциклопедії", одним з найактивніших учасників якої був Гельвецій. По поглядам Гельвеція, матерія являє собою лише слово, що позначає властивості. У його теорії навколишній світ розумівся як об'єктивно існуючий, нескінченний і що знаходиться в постійному русі. У питанні про людське пізнання Гельвецій схилявся до думки, що пізнання має чуттєво-емпіричну основу. Саме з чуттєвості він виводив розум, а свідомість вважав вищим етапом пізнання природи, підкреслюючи зв'язок становлення свідомості з трудовою діяльністю людей.

Подібно іншим просвітителям Гельвецій був одержимий вірою в безмежні можливості людського розуму і пізнання. Людські помилки Гельвецій ділив на два розряди: природні, які виражаються в невігластві, і придбані, які виникають в силу прямування хибним ідеям. Гельвецій намагався створити "науку про моральність". На його думку, з двох почуттів любові до задоволення і відрази до страждання, виникає третє почуття любові до себе. Саме любов до себе він вважав первинним імпульсом всіх дій людини. Любов до себе породжує в свою чергу пристрасті, прагнення до щастя та інтереси. Останні, за Гельвеція, і представляють основну пружину людської діяльності. Він вважав, що люди будуть доброчесними, лише об'єднуючи особисту вигоду із загальною. Для цього необхідно змінити законодавство країни. Гельвецій вважав, що закони повинні бути складені так, щоб особисті інтереси індивіда відповідали спільної мети. Відомі деякі влучні висловлювання Гельвеція: Ми не що інше, як те, що роблять з нас оточують предмети. Вид нещастя справляє на більшу частину людей дію голови медузи: при погляді на неї серця їх перетворюються на камінь. Страх перед можливістю помилки не повинен відвертати нас від пошуків істини. Вчений може розуміти невігласа, тому що він сам був таким в дитинстві, невіглас ж не може розуміти вченого, бо ніколи таким не був.

84.Дослідження Гельвіцієм природи людини

Клод Адріан Гельвецій (1715–1771) – французький філософ-матеріаліст, ідеолог революційної французької буржуазії XVIII ст. Народився в сім'ї медиків. Батько був лейб-медиком дружини Людовіка XIV, готував сина до кар'єри фінансиста, але Гельвецій захоплювався філософією. В 1758 р. видає першу книгу "Про розум". Власті її забороняють, спалюють. А енциклопедисти, прибічником яких він був, критикують цей твір. К. Гельвецій вдає, що підкоряється вироку, але вирішив розкрити проблему більш обережно в праці "Про людину, її розумові здібності та виховання" (1769) і не видавати її. У 1771 p. К. Гельвецій помирає, а в 1772 р. праця "Про людину, її розумові здібності та виховання" виходить друком.Вислів Декарта "Я мислю, отже я існую" К. Гельвецій витлумачив по-своєму і запропонував формулу: "Я відчуваю, отже я існую".К. Гельвецій прагне дати відповідь на фундаментальні питання: від чого залежить розвиток особистості, де шукати першоджерела її здібностей та які вони є – вроджені чи набуті? Якщо головною характеристикою людини є розум, то чи є сам розум проявом її фізичної організації чи здобутком виховання?Гельвецій звертає увагу на сам по собі беззаперечний факт виникнення людських знань з досвіду, чуттєвого пізнання.За К. Гельвецієм, людина народжується без пристрастей і потреб, окрім потреби в їжі та питві. За своєю природою людина ні добра, ні зла. Все залежить від виховання. Від Народження всі люди рівні. Ідея рівності розумових здібностей і ролі середовища в їх розвитку була на той час досить смілива й оригінальна.Гельвецій принципово відмовлявся розглядати людину як замкнену в собі істоту, яка має вроджене поняття моралі. Позитивні чи негативні риси людей не е успадкованими – вони цілком залежать від середовища.Розум, за К. Гельвецієм, є не що інше, як властивість матерії, і так само, як немає властивості речі без самої речі, розум невіддільний від матерії. Матерія ж ніколи не виникає, не знищується, а лише змінює форми свого існування.Якщо в матерії є здатність змінюватись, то людина має знайти засіб використання цієї здатності у своїх інтересах. Цей засіб – виховання. Але "ніяке виховання неможливе без певної мети; єдина мета виховання... – зробити громадян більш сильнішими, більш освіченими та доброчинними і, зрештою, більш здатними працювати на благо суспільства, в якому вони живуть".З цією метою К. Гельвецій розробляє теорію, яка б чітко показала людині її сутність і законні права, місце в природі та історії, сенс її існування. Лише ті етика і соціологія матимуть силу, які спираються на таку непорушну основу, як себелюбство. Якщо відняти в людини особистий інтерес, то реальна людина зникає, а залишається безжиттєва абстракція.Правильно зрозумілий приватний інтерес веде до визнання правил моралі. Людина порушує норми моралі тоді, коли до цього її підштовхують закони. Реформу моралі треба починати з реформи законів, але не враз, а поступово й обережно "шляхом непомітних переходів перевести народ від його теперішнього законодавства до наскільки можливо кращого законодавства".К. Гельвецій вважав, що суспільне благо – вищий закон, однаково обов'язковий для всіх, але водночас закон може бути порушений, якщо не відповідатиме вищим інтересам народу. Ця думка буде надалі дуже популярною в країнах, де відбувалися революції.Відносно майбутнього держав К. Гельвецій висловив пророчу думку, що великі держави (імперії) менш життєздатні. Більше перспектив для розвитку в малих та середніх держав. Майбутнє суспільство К. Гельвецій бачив як спільноту громадян, щастя і добробут яких співмірні з їх особистим талантом, енергією та підприємливістю, наголошуючи, що принцип приватної власності був і буде наріжним каменем великої суспільної споруди.Проблему щастя К. Гельвецій вирішує як розумне поєднання здобутків праці, задоволення фізичних і духовних потреб з турботою про майбутнє. Щоб зробити людей щасливішими, треба зменшити багатства одних і збільшити багатства інших. На те є багато способів: і добрі правителі, і добрі закони, і зацікавленість народу; тільки громадяни мають бути доброчинними. Але чи доброчинні громадяни держави, де є гроші? "...гроші зараз так високо цінуються у всіх народів, що навіть у доволі мудрих і розвинених державах володіння ними вважається чи не найвищою заслугою. Скільки багатих людей стали гордувати внаслідок улесливих похвал, вважаючи себе вищими за талановитих людей..."У державі майбутнього має бути таке законодавство, щоб не виникло потреби в грошах. Сама бідність є причиною заздрості, ненависті й злочинності.К. Гельвецій (як й інші просвітителі) вважав просвіту підґрунтям добробуту держави й окремих громадян. За К. Гельвецієм, щастя й могутність держави пропорційні розвиткові освіти, невігластво породжує недосконалі закони, а недосконалі закони призводять до збільшення пороків. Щоб знищити невігластво, треба зайнятися докорінною перебудовою просвіти.Від ступеня свободи жінки залежить виховання дитини і "якість" майбутнього громадянина.Щодо освіти жінок і впливу рівня жіночої освіти на рівень культури суспільства: "Де до освіти жінок ставляться легковажно, вважаючи, що призначення жінки бути тільки втіхою для чоловіка, там у спілкуванні з жінками чоловіки змушені спрощувати свої думки до рівня пустої балаканини, що, врешті-решт, веде до знищення культури й самого суспільства".К. Гельвецій піддає критиці релігію: "...релігія зберігається в силу організованого обману з боку спеціальної касти людей, яку підтримує держава, – духовенства. Горе тим націям, які довіряють попам виховання своїх громадян".Віддає перевагу шкільному вихованню над до- иашнім. Противник вузькоспеціалізованих шкіл і ранньої профорієнтації. Різко критикує єзуїтську школу, освіту.