67. Антиномія моралі в етичному вченні Юма.

Человек, согласно Юму, сформировался как существо, которое склонно к ошибкам и аффектам, оно мало руководствуется разумом и строгими понятиями. В противовес сторонникам этического интеллектуализма Юм доказывает, что поведение человека не определяется одним лишь интеллектом, и указывает, что в моральной жизни человека большую роль играет чувственность. Юм отделяет

разум от нравственности, при этом для него часто пропадает

императивный характер моральных норм. По мнению Юма,

этику должны интересовать прежде всего мотивы поступков, свидетельствующие о психологических особенностях людей.

Мотивы же наших поступков являются причинами их.

Отсюда следует вывод, что свобода воли не существует.

Исследуя мотивы человеческих действий, Юм

приходит к утилитаризму. "Большинство людей охотно соглашаются с тем, что полезные качества добродетельны именно в силу своей полезности.

Вместе с тем утилитаризм Юма сочетался с его альтруизмом, так как он утверждал, что в межличностных отношениях господствует чувство симпатии, солидарности, благожелательности.

Юм стоит на позициях отрицания общественного договора. Он утверждал, что общество развилось из семейных и родовых отношений на основе чувства симпатии.

68. Загальна характеристика філософії європейського просвітництва.

Просвітництво — це широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний, антиабсолютистський настрій освіченої частини населення у другій половині XVII —XVIII століття. Представники цієї течії: вчені, філософи, письменники, вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно до принципів, продиктованих розумом, були прихильниками теорії природного права. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція освіченого абсолютизму, ідея цінностілюдини, критика церкви, патріотизм, осуд експлуатації людини людиною, утвердження самосвідомості й самооцінки особи.

Ще у другій половині XVII ст. в середовищі освіче­них людей утвердилося прагнення пояснити всі явища природи і людського життя. Зростав авторитет науки.

У XVIII ст. віра в людський розум стала провідною. Учені, письменники, філософи висували і відстоювали ідеї суспільного прогресу, вільного розвитку особистості, вважали, що людині потрібно нагадати про її високе призначення на землі, пробудити її розум — і тоді во­на сама зрозуміє, що таке добро і зло, зможе сама від­повідати і за свої вчинки, і за своє життя.

У XVIII ст. людину оцінюють не за становим поход­женням, а за розумом, внутрішніми якостями. Учених, письменників, філософів, які були переконані в необхід­ності просвітити людей, назвали просвітниками, а саму добу —Просвітництвом. XVIII століття ще називають Віком Розуму.

Ідеї Просвітництва справили такий величезний вплив на всі напрямки духовного життя європейського суспільства, що дали назву новій культурно-історичній добі. До речі, згадувана епоха, на відміну від попередніх, сама дала собі ім'я: термін "просвітництво" використовують ідеологи Просвітництва — Вольтер і Гердер. Остаточно закріпила цей термін у науці стаття І. Канта "Що таке Просвітництво?" (1784р.). За часом доба Просвітництва — це середина XVII — XVIII ст. Ідеї Просвітництва проростають спочатку в Англії, потім у Франції, пізніше — в Німеччині, Італії та в інших країнах Європи. Розвиток європейської культури так чи інакше відбувався під знаком ідей Просвітництва. Але найчисленніший, збагачений яскравими талантами загін просвітителів сформувався у Франції: саме звідсіля, несучи на собі печатку французького генія, ідеї Просвітництва поширилися по всій Європі.

Поєднання ідей раціоналізму й емпіризму було в філософії епохи Просвітництва поверховим, теоретично необґрунтованим. За це її критикував Георг Гегель, звинувачуючи у відсутності глибини й оригінальності.

У своєму ставленні до релігії більшість просвітників притримувалися деїзму, тобто визнавали Бога-творця, але заперечували його втручання в перебіг подій у створеному ним світі. Їхня релігія була раціональною, узгодженою з розумом. В той же час вони виступали з критикою панівної релігії свого часу, релігії Одкровення, вважаючи її забобонами і марновірством.

Частина філософів-просвітників притримувалася атеїстичних поглядів, заперечуючи існування Бога взагалі. Просвітникам, які захоплювалися механікою Ньютона, був властивий механістичний світогляд. Світ, природа й людина для них були складними машинами, підпорядкованими лише законам природи. Філософія просвітників відкидала телеологію, тобто поняття про мету існування світу й людини, й схилялася до фаталізму, зумовленого механіцизмом. Схоластика, філософія Середньовіччя, стверджувала, що людина маєсвободу волі, оскільки її створив такою Бог, надавши їй можливість вибору вірити чи не вірити, тоді як механістична людина просвітників не мала такої свободи - її дії і доля були строго зумовлені законами природи.

Відкидаючи релігію, як основу моралі, просвітники виводили етичні норми із природи людини, яку вони вважали незмінною, складеною із інстинктів, схильностей та чуттєвих потреб. З природи людини вони виводили поняття про її природні права. Щодо огранізації суспільства, то просвітники відстоювали ідею суспільного договору. Ця ідея про те, що люди організовані в суспільство таким чином, щоб забезпечити свій захист, і з цією метою передають державі частину своїх прав, дозволяв пояснити походження держави й влади без втручання Бога.

Просвітництво — це цивілізаційно-культурна течія періоду переходу від традиційного до індустріального суспільства. Інтелектуальні представники її проповідували соціальну та політичну емансипацію третього стану (міщан і селян); встановлення "царства розуму", заснованого на природному рівноправ'ї людей, політичній свободі і громадянській рівності; ставили за мету поширення знань: дати народу освіту і "просвітити" монархів відносно змісту "істинного" людського суспільства. Тим самим новітні постулати спричинили надлам старої феодальної організації.

Ідеї Просвітництва справили такий величезний вплив на всі напрямки духовного життя європейського суспільства, що дали назву новій культурно-історичній добі. До речі, згадувана епоха, на відміну від попередніх, сама дала собі ім'я: термін "просвітництво" використовують ідеологи Просвітництва — Вольтер і Гердер. Остаточно закріпила цей термін у науці стаття І. Канта "Що таке Просвітництво?" (1784 р.).

За часом доба Просвітництва — це середина XVII — XVIII ст. Ідеї Просвітництва проростають спочатку в Англії, потім у Франції, пізніше — в Німеччині, Італії та в інших країнах Європи. Розвиток європейської культури так чи інакше відбувався під знаком ідей Просвітництва. Але найчисленніший, збагачений яскравими талантами загін просвітителів сформувався у Франції: саме звідсіля, несучи на собі печатку французького генія, ідеї Просвітництва поширилися по всій Європі.