37. Випадковість та необхідність в філософії б. Спінози.

Цінність його філософії полягає в побудові детерміністської картини світу, у ствердженні причинності як засадчого принципу науки. Причинність – єдина форма зв’язку між речами, що утворюють природу. «У природі немає речі, про яку не можна було б запитати чому вона існує». Рішуче відкидає будь-які уявлення про цільові причини. Спосіб діяльності Бога, а отже й спосіб існування природи, не може бути схарактеризований за допомогою поняття мети. Аби довести це, С. використовує своєрідну аргументацію, суть якої полягає в тому, що уявлення пр. цілеспрямований характер діяльності Бога заперечує його досконалість і довершеність. Якби Бог прагнув до якоїсь мети, то це означало б, що йому чогось бракує. У поглядах на природу телеологічний принцип, на думку С., є виявом антропоморфізму. Люди переносять на природу спосіб своєї діяльності або співвідносять її зі своїми практичними потребами, тимчасом як розум вимагає досліджувати природу такою, якою вона є у її об’єктивній суті. Аналізуючи у своїй «Етиці» типові приклади антропоморфних уявлень про природу, С. засуджує їх як старі пересуди, що спотворюють істинне знання речей. Усі пересуди на які я хочу тут вказати пише він, - мають єдине джерело, а саме те що люди вважають що всі природні речі дають так само як вони, за для якоїсь мети. На відміну від таких перекручених уявлень розум шукає в природі лише знання причини, знання необхідності.

У нескінченному ланцюзі причин і наслідків немає нічого довільного, не детермінованого законами природи. Тут немає місця для якихось надприродних або ідеальних сил. У природі панує єдина-сила необхідності причинних зв'язків. Висловлює переконаність у тому що коне природне явище необхідне але ця необхідність у нього не тотожна окремій причині, вона відповідає всій нескінченій сукупності природних детермінацій. “Якби люди ясно пізнали весь порядок Природи, вони знайшли все так само необхідність як і все те чого вчить математика”. Тобто якщо систему причинних зв'язків узяти в цілому то вона збігається з логічною або математичною необхідністю.

Або, навпаки природна необхідність збігається з логічною в тому випадку, коли ми бережемо цю необхідність у всій сукупності природних зв'язків.

Кожна матеріальна річ необхідна в системі природи. Ця необхідність визначається по перше, єдиною природою Бога, з якої ця річ випливає як логічний наслідок(логічно необхідне), і по друге, зовнішніми причинами іншими речами(фізична необхідність). У принципі, або з точки зору розуму, вони всі збігаються. Взятий у цілому загальний порядок природи набуває характеру абсолютної або логічної необхідності. Таке її розуміння виключає існування випадковості.

В природі немає нічого випадкового кожній речі навіть найдрібнішій, належить цілком певне місце в нескінченій системі природи, і кожна річ є абсолютно необхідною для неї. Заперечує об'єктивне існування випадковості. Випадковість лише продукт нашої уяви, вона не є чимось реальним і виникає лише через брак нашого знання. На-відміну від уяви розум прагне пізнати всі речі як необхідні. У цьому полягає природа розуму. Але таке заперечення випадковості, ототожнення природної необхідності з логікою обертається в Спінози з одного боку на фаталізм, а з іншого на абсолютизацію тієї самої випадковості, бо за кожною дрібничкою вбачається необхідність вияв божественної природи.

Необхідність ж найважливішою характеристикою спінозизиму. Вона має безпосередньо зв’язок із центральним принципом філософії Спінози - поняття субстанції. За увагою Гегеля субстанція Спінози — це ідея у формі необхідності. І якщо в Декарта необхідність панувала лише у світі матеріальних речей, у голландського мислителя вона набуває унікального значення, бо він поширює її на світ речей мислячи їх. Декарт, який поділяв дух, мислячу субстанцію здатністю вільного вибору, свободу волі, натрапив на нерозв'язну проблему: як узгодити цю свободу з природною необхідністю. Спіноза дає своє розв'язання цієї проблеми. Ставлення до свободи - важливий аспект його детермінізму. Свобода — одна з центральних проблем його філософії — розглядається ним як фундаментальне поняття метафізики. Спіноза не протиставляє свободу необхідності. Навпаки, дає їй визначення через цю її протилежність. «Вільною, - пише він, - називається така річ, яка існує через саму тільки необхідність своєї власної природи і спонукається до дії тільки сама собою». Таке визначення, діалектичне за своєю суттю, є яскравим прикладом діалектичного мислення С. Ототожнюючи свободу й необхідність, він вводить поняття «вільної необхідності», яке протиставляє зовнішньому примусові. Розрізняючи 2 види необхідності, С. пише, що вона може бути «вільною і вимушеною». Друга, тобто примус, не є істинною необхідністю.

Отже, свобода (вільна необхідність) у С. – це своєрідний вид детермінації, але такої, що визначається природою самої речі й зумовлена тільки внутрішніми її законами. З цієї точки зору річ не буде вільною, якщо вона діє відповідно до своєї власної природи і не знає зовнішнього примусу. Такою річчю може бути тільки Бог, або субстанція: як causa sui вона не має зовнішньої причини. Всі інші речі, модуси атрибутів мислення і протяжності є «вимушеними» речами, а, отже, не знають свободи.