- •Місце філософії Нового Часу у постуть європейської філософії.
- •Принципи означення та особливості певних періодів у розвитку новочасної філософії.
- •Тематична відмінність Нової філософії від попередніх типів філософування.
- •4. Зміст поняття «Нова філософія».
- •5. Загальна характеристика праці ф. Бекона «Новий органон».
- •6. Сутність концепції пізнання ф. Бекона.
- •7. Аналіз ф. Беконом «примар» («idola») пізнання.
- •8. Обґрунтування ф. Беконом експериментального ставлення до природи.
- •9. Аналіз ф. Беконом основних можливих шляхів пізнання.
- •10. Вчення ф. Бекона про форми .
- •11. Класифікація ф. Беконом людських пізнань ( пізнавальні здібності людини).
- •12. Вчення ф. Бекона про душу (види душі).
- •13. Вчення ф. Бекона про індукцію та її роль у науковому пізнанні.
- •14. Сутність раціоналістичного методу р. Декарта .
- •15. Проблема співвідношення науки та філософії у творчості р. Декарта.
- •16. Дедуктивний метод р. Декарта та його роль у перетворенні філософії .
- •17. Вимоги до первоначал та правила методу р. Декарта.
- •18.Декартівське вчення про інтуїцію та її роль у пізнанні
- •19. Вчення Рене Декарта про вроджені ідеї
- •20.Метафізика Рене Декарта
- •21) Идея Бога у Декарта.
- •22. Дуализм Декарта.
- •23.Поняття душі в філософії Декарта та її роль у процесі пізнання
- •24.Психофізична проблема Декарта
- •25. Фізика і космологія Декарта.
- •26.Вплив філософії Декарта на подальший розвиток філософської думки.
- •28. Логіка та лінгвістика «Пор-Рояля»
- •34. Особливості історичного пізнання в філософії Джамбісто Віко.
- •35. Вчення Спінози про єдину субстанцію.
- •36. Пантеїстична основа вчення б. Спінози про природу.
- •Вчення про модуси в філософії б. Спінози.
- •Вчення б. Спінози про людину як складний модус.
- •Вчення б. Спінози про свободу.
- •Випадковість та необхідність в філософії б. Спінози.
- •Теорія пізнання б. Спінози.
- •Місце раціональної інтуїції в теорії пізнання б. Спінози.
- •Роль афектів в пізнанні. Пасивні і активні афекти в теорії пізнання б. Спінози.
- •Співвідношення метафізики і науки в філософії г. Ляйбніца.
- •Загальна характеристика «Монадології».
- •Принципи метода г. Ляйбніца.
- •Принцип заздалегідь встановленої гармонії в філософії г. Ляйбніца.
- •Проблема розвитку знання в теорії пізнання г. Ляйбніца.
- •Поняття перцепції і аперцепції у філософії г. Ляйбніца.
- •Вчення г. Ляйбніца про «істини розуму» і «істини факту».
- •Проблема вроджених схильностей в філософії г. Ляйбніца.
- •52. Проблема предмета філософії у т. Гоббса.
- •53. Вчення про знаки в теорії пізнання т. Гоббса. Різновиди знаків.
- •54. Теорія пізнання Гоббса.
- •55. Онтологія Гоббса.
- •56. Соціологія Гоббса.
- •57. Структура та чинники досвіду в філософії Локка.
- •58. Вчення Локка про ідеї первинних та вторинних якостей.
- •59. Концептуалізм Локка. Критика теорії вроджених ідей.
- •60. Вчення Локка про пізнання.
- •61. Сутність інтуїтивного пізнання в філософії Локка.
- •62. Соціологічні та політичні погляди Локка.
- •63. Вчення Берклі про матеріальну субстанцію.
- •64. Вчення Берклі про первинні та вторинні якості.
- •65. Загальна характеристика філософії Юма.
- •66. Проблема причинності в філософії Юма. Враження та ідеї.
- •67. Антиномія моралі в етичному вченні Юма.
- •68. Загальна характеристика філософії європейського просвітництва.
- •68. Філософські ідеї представників Європейського Просвітництва
- •69.Загальна характеристика просвітництва у Франції
- •70. Сенсуалістичні та матеріалістичні системи у просвітництві.
- •71. Філософські погляди Бейля.
- •72.Філософія Вольтера Деїзм Вольтера
- •Критика релігії
- •Лібералізм
- •Філософія
- •Соціально-філософські погляди
- •73.Філософія Руссо
- •74.Типологія нерівності у філософії Руссо
- •75. Проблема відчуження у філософії Руссо
- •76.Проблема природного стану у Руссо
- •77.Проблема суспільного стану у Руссо
- •78.Філософія Ламетрі
- •79.Філософія Дідро
- •80.Філософія Гольбаха
- •81.Проблема руху у філософії Гольбаха
- •82.Філософія Гельвіція
- •83.Пізання у філософії Гельвіція
- •84.Дослідження Гельвіцієм природи людини
- •85.Філософія Конділ’яка
- •86 Теорія пізнання е Кондільяка
18.Декартівське вчення про інтуїцію та її роль у пізнанні
Излагая принципы своего метода, французский ученый сформулировал понятие интеллектуальной интуиции. Он понимал под ней ясный и внимательный ум, естественный "свет разума", который позволяет напрямую постигать истину. Благодаря интуиции и становится возможной вся логическая цепь дедукции. Она должна быть непрерывной и сопровождаться ссылками на практический опыт и эксперимент.
Всякая дедукция может начаться только с какого-то общего понятия. Но общее не может быть получено непосредственно из чувств: чувства дают нам только знание единичного, отдельного. И оно же не может быть получено дедуктивно, иначе все движение вращалось бы в порочном круге. Поэтому у Декарта появляется интуиция, при помощи которой мы непосредственно постигаем всеобщее.
Согласно Декарту, мы можем идти в познании истины только двумя путями. Эти пути — интуиция и дедукция. Под интуицией Декарт подразумевает понимание ясного ума. У Декарта интуиция не противостоит логике, и она не является самоочевидностью. В определенном отношении интуиция у Декарта оказывается более логичной, чем сама дедукция. Декарт определяет ее как интеллектуальную интуицию и мыслит ее в качестве самоочевидности идей для разума.
19. Вчення Рене Декарта про вроджені ідеї
Декарт выдвигает учение о врожденных идеях и суть данной теории в том, что большинство знаний достигается благодаря познанию и дедукции, однако существует особый род знаний, который не нуждается ни в каких доказательствах. Данные истины (аксиомы) изначально очевидны и достоверны. Подобные аксиомы Декарт именует «врожденными идеями», которые существуют всегда в разуме Бога и разуме человека и передаются из поколения в поколение.
Данные идеи могут быть двух видов: понятия; суждения. Примером врожденных понятий могут служить следующие: Бог (существует); «число» (существует), «воля», «тело», «душа», «структура» и т.д.; врожденных суждений: «целое большое своей части», «из ничего не бывает ничего», «нельзя одновременно быть и не быть».
20.Метафізика Рене Декарта
Метафизическая система Декарта представляет собой учение о мире, как единстве двух субстанций протяжённой и мыслящей, что является основой дуализма.
Что существование материального мира возможно, следует из факта, что он является объектом геометрических доказательств, основанных на идее протяжённости. К тому же в нас проявляется способность, не сводимая к разуму, – способность воображения и чувства.
Ум – “мыслящая субстанция, вся суть, или природа которой заключается в мышлении”, чаще всего активном. Более того, ум может воспринимать телесный мир, пользуясь воображением и способностью чувствовать, пассивно воспринимая стимулы и ощущения.
Мир как машина. У Декарта очевидна попытка унифицировать действительность, изначально многообразную и изменчивую, посредством легко управляемой механической модели. Декарт устраняет пустое пространство; по его мнению, мир полон вихрей из тонкой материи, допускающей передачу движения с одного места в другое. Животные и человеческое тело не что иное, как механизмы, "автоматы", или "самодвижущиеся машины" разной степени сложности. +
